Лiричний герой збiрки поезiй Павла Тичини "Сонячнi кларнети"
Iнодi дивуєшся, як щедро природа надiляє деяких людей своïми дарами. Не
поскупилася вона на них, коли надiляла мистецькими здiбностями сина сiльського
дяка з-пiд Чернiгова Павла Тичину. Спiвочий талант поєднався з винятковими
музичними здiбностями, а його захоплення живописом поступилося лише перед
поетичним даром. Так на лiтературному небосхилi Украïни спалахнула зiрка, що
за силою i красою свого сяяння стала гордiстю украïнськоï лiтератури. У
ïï iсторiï постать спiвця "Сонячних кларнетiв" не має собi рiвних
за глибиною осягнення свiтовоï гармонiï й дисонансiв, за емоцiйнiстю,
символiкою та оригiнальнiстю вiршування.
Коли я читав поезiï "Сонячних кларнетiв", то вiдчував, що зi мною розмовляє
добрий, щирий i розумний друг. Вiн схвильовано вiдкривав менi своï чистi,
потаємнi почуття, розповiдав про найдорожче, захоплював своïм викриттям сутi
природи, навчав ïï розумiти i любити. Вiн наче запросив мене у свiт, де
панує гармонiя i краса. I я, зачарований рядками його вiршiв, пiшов за ним у свiт
гармонiï природи i людини, iнтелекту й духовностi, почуття й обов'язку,
нацiонального i загальнолюдського, землi i космосу:
Блакить мою душу обвiяла.
Душа моя сонця намрiяла,
Душа причастилася кротостi трав -
Добридень! - я Богу сказав!
Поступово i я перейнявся радiстю, яку щедро дарує всiм мiй новий друг - лiричний
герой "Сонячних кларнетiв". Вiн прагне логiчно пояснити, розкрити таємницю щастя
своïм читачам. Вiн сам творить гармонiю i кличе у свiй дивний свiт: будьте
молодi й щасливi! Радiйте! Життя того варте!
Зачарований спостерiгач i замислений мрiйник, герой першоï збiрки Павла
Тичини намагається передати свiй пiднесений стан влучним мис-тецьким засобом: вiн
переконливо малює живi, радiснi, iнтонацiйно багатi картини. Тiльки людина,
закохана у свiт в усiх його проявах, спроможна створити таку красу:
Йду в простори я, чумний, тривожний
(Гасне день, облiтає, мов мак).
В моïм серцi i бурi, i грози,
Й рокотання - ридання бандур.
I тут я вiдчув, що в душi героя поєднався оптимiзм з якимось очiкуванням.
Очiкуванням чого? I друг вiдповiдає менi тривожними рядками:
Буде бiй
Вогневий!
Смiх буде, плач буде...
Перламутровий...
Мабуть, саме ця вiдповiдь допомагла менi зрозумiти, що, хоч найголовнiшою ознакою
свiтлоï поезiï "Сонячних кларнетiв" є тонке спостереження навколишнього
свiту i милування його гармонiєю, однак це книга передчуття сподiваного щастя, яке
так i не справдилося. Я бачу лiричного героя в скорботi: вiн приймав революцiю, що
несла надiï Украïнi, але його вразлива душа не могла змиритися з
ïï жахами. Вiн сумно зазначає: "Не буть нiколи раю, у цiм кривавiм
краю", але тiльки безмежною любов'ю сповненi його почуття:
I цiй краïнi вмерти? -
Де вiн родився вдруге, -
Яку любив до смертi?
Мiй друг, герой "Сонячних кларнетiв", пробудив у моєму серцi незнанi ранiш
хвилюючi i прекраснi почуття до навколишнього буття. I я так вдячний йому за це!
