Масонство Повчальне

Короткочасне царювання Петра III , хоча й було досить сприятливим для поширення масонства, не могло ще, однак, дати належного ґрунту для широкого розвитку масонських iдей у росiйському суспiльствi. Новий iмператор, що благоговiв перед Фрiдрiхом, у наслiдування останньому робив явне заступництво вiльному каменщичеству: вiн навiть подарував будинок ложi Сталостi у Петербурзi й, по переказi, сам керував масонськими роботами Вораниенбауме.
Але ця обставина не сприяла широкому поширенню ордена, тому що для цього не було ще найважливiшоï й необхiдноï умови,- не було ще росiйськоï iнтелiгенцiï, об'єднаними загальними духовними iнтересами, якi ледь тiльки намечались наприкiнцi попереднього царювання й були ще позбавленi бiльш-менш серйозного освiтнього фундаменту. Потужним поштовхом до розвитку росiйськоï iнтелiгентноï думки послужив початок царювання Iмператрицi Катерини II.
Росiйська суспiльна думка в Єкатерининський час значно швидше рушила вперед по шляху природного примирення безискусственного релiгiйного iдеалiзму Московськоï Русi з новими вiяннями просвiтньоï епохи, що знайшла собi вiдзвук у реформованiй Росiï; це примирення легко могло знайти для себе точку опори на ґрунтi захоплення релiгiйно-моральним змiстом масонського навчання, i ми бачили вже деякi ознаки цiєï можливостi ще наприкiнцi попереднього царювання. Але разом з тим розвиток ордена вiльних мулярiв iшло в нас повiльно: масонству бракувало мiцноï органiзацiï, тому що не було тодi й не могло ще бути серед росiйських людей енергiйних фанатикiв масонськоï iдеï, якi використовували б ïï згiднi з потребами, що пробудилися, нацiональноï свiдомостi: самi потреби були ще в зародку. От чому майбутнi стовпи росiйського масонства, начебто Елагина, не бачили й могли бачити тодi в навчаннi ордена нiчого притягального. Для того, щоб масонство одержало широке поширення, щоб воно могло зробитися тим росiйським суспiльним рухом, яким ми побачимо його згодом, насамперед потрiбний був факт утворення першоï росiйськоï iнтелiгенцiï, а для цього майбутнiм ïï представникам стояв ще серйозну пiдготовчу пробу, ïм довелося ще пережити глибоке внутрiшнє потрясiння, випробувати жахливий стан щиросердечного роздвоєння й страждань вiд втрати колишньоï щиросердечноï цiлiсностi: тiльки тодi вони знову звернуться до забутого масонства, щоб у навчаннi ордена знайти порятунок вiд ïхнiх сумнiвiв, що терзали, i щиросердечних борошн. Цiєю пробою було для росiйського суспiльства насаджене руками освiченоï iмператрицi з надзвичайною швидкiстю охватившее широкi суспiльнi кола.
Як напрямок скептичне, вольтерианство не могло бути мiцним у цей час росiянцi, що пробуджується, думки; вона тiльки ще починала жити й тим самим не могла направитися вiдразу по шляху руйнiвного заперечення. Тому вольтерианство XVIII столiття, що зненацька перервало природний хiд суспiльноï думки, було тiльки що легко прищепилася модою. Це було, хоча й поверхневим, але тривожним явищем, що сприяло широкому суспiльному розбещенню. Глибока свiдомiсть суспiльноï небезпеки й необхiдностi серйозноï боротьби iз тлетворним впливом вольтерианства i послужило тим ґрунтом, що породила першi кружки росiйськоï iнтелiгенцiï, а роль головного ïï знаряддя в цiй боротьбi зiграло масонство. От iз цього моменту масонство в Росiï стає росiйським масонством, незважаючи на його iноземне походження й на iноземнi форми; навiть змiст його було чужим, але воно було зiгрiто росiйським духом нацiональноï самосвiдомостi, що прокинулося, i тому може бути по всiй справедливостi названо першим iдеалiстичним плином росiйськоï суспiльноï думки. У цьому, здається менi, i полягає величезна важливiсть нашого масонського руху в XVIII столiттi. У плинi майже десяти рокiв вiд початку нового царювання масонство розвивається порiвняно повiльно, хоча й помiтнi деякi ознаки прагнення до бiльше мiцноï органiзацiï ордена шляхом зносин з Нiмеччиною: так, заснована в 1762 роцi ложа Щасливоï Згоди одержала визнання й заступництво з боку берлiнськоï ложi. У цей час майже скрiзь проникнули в Європу так званi вищi ступенi, i цей рух негайно вiдбився в Росiï. Безпосередньо пiсля запровадження в Нiмеччинi тамплеерства, нiмецька ïï форма пiд iм'ям Строгого спостереження, була уведена й у Петербурзi. Вищi ступенi цiєï системи, з ïхнiми лицарськими одiяннями й прикрасами, користувалися серед росiйського дворянства бiльшим успiхом. Але серед кращоï частини росiйськоï iнтелiгенцiï Строге Спостереження викликало зовсiм негативне вiдношення. Тому ложi, що належали до тамплеерской системи, нерiдко вироджувалися в шумнi праздненства. Теперiшня iсторiя масонства в Росiï починається лише в 70-х роках, коли одночасно виникають у нас двi масонськi системи, пользовавшиеся великим успiхом. Ложi цих систем,- так званих Елагинской i Циннендорфской (шведсько-берлiнськоï),- працювали в цей час у перших трьох ступенях иоановского або символiчного масонства, що переслiдувало мети релiгiйно-морального виховання людини. Росiйськi масони працювали над очищенням вiд порокiв грiховноï людини. Така масонська мораль зробила благотворний вплив на суспiльство, служачи в той же час реакцiєю проти модних читань захiдно- європейськоï скептичноï думки
Головна роль у цей перiод iсторiï росiйського масонства належить вiдомому Елагину, завдяки якому в росiйському масонствi знову початок переважати англiйський вплив. Але незабаром суспiльству Елагинской системи довелося зустрiтися й вступити в боротьбу з новою формою, що проникнула в Росiю, нiмецького масонства, з так званоï Циннендорфской або, точнiше й вiрнiше, шведсько-берлiнською системою
Таким чином, на початку сiмдесятих рокiв у Росiï вiдразу з'являються двi мiцних масонських органiзацiï, якi негайно вступають мiж собою в боротьбу за переважний вплив у краïнi. Це суперництво вiдразу виявилося для однiєï йз сторiн,- нiмецькоï зовсiм непосильним. Тому нiмецькiй ложi нiчого не залишалося робити як звернутися до Елагину. А тому що вiдношення братiв Елагинского суспiльства до масонства не було досить серйозним, те Елагин легко пiддався переконанням Рейхеля, глави нiмецькоï ложi, спокусившись обiцянками останнього постачити його щирими актами, у яких так бiдував Елагин для своïх робiт i яких жагуче жадало його масонське серце. Як би те не було, але Рейхель блискуче виконав свiй план: 3 вересня 1776 року вiдбулося з'єднання Рейхелевских i Елагинских лож, при чому Елагин вiдмовився вiд англiйськоï системи й дав обiцянку ввести у своïх ложах роботи зi шведсько- берлiнськоï системи
Рейхелю здавалося, що в Росiю знову вертається щасливе столiття Астреи, але його надiям не призначено було збутися, i верховенство шведсько- берлiнськоï системи в Росiï виявилося вкрай нетривалим. З'єднання Елагинских i Рейхелевских лож не пройшло без терть, у середовищi пiдлеглих ïм братiв вiдбувся розкол, що повiв потiм до нових шукань щирого масонства й до пiдпорядкування росiйських лож Швецiï. Але днi шведсько-берлiнськоï системи були полiченi. Незабаром, з Берлiна був присланий папiр, у якiй виражалося бажання заснувати нову Велику Нацiональну ложу в Петербурзi. Елагин, повидимому, швидко розчарувався в цiй системi й, iмовiрно, протягом найближчого рокiв повернувся до англiйського масонства
Подальша доля Елагинских лож невiдома до самого ïхнього закриття в 1784 р. По оповiданню масона Л…ра, росiйськi ложi в цей перiод часу працювали зовсiм безперешкодно, але в 1784 р., по невiдомих причинах, роботи Елагинских лож були припиненi за бажанням провiнцiйного гросмейстера й за згодою членiв лож, але без наказу з боку вищого уряду; внаслiдок чого iмператриця вдостоïла передати ордену, що вона, за сумлiннiсть ïï членiв уникати всяких контактiв iз закордонними масонами, при теперiшнiх полiтичних вiдносинах, харчує до них велика повага. Елагин вiдновив своï роботи лише в 1786 р. i при тiм на нових пiдставах, про якi мовлення буде нижче. У розглянутий мною момент перевага переходить на сторону новоï, шведськоï системи, циннендорфство ж швидко зникає зовсiм.