Перiод вiдкриття загального зв'язку й твердження еволюцiйних iдей у Природознавствi

Даний iсторичний перiод у розвитку Природознавства
характеризується стихiйним проникненням iдей дiалектики в
Природознавство. Розвиток суспiльства характеризується перемогою
капiталiстичного способу виробничих вiдносин, розвитком великого
машинного виробництва, тобто технiчним i промисловим переворотом. Рiзко
зростають потреби суспiльства в енергiï i як наслiдок одержують
бурхливий розвиток фiзика й хiмiя, науки, що вивчають взаємне
перетворення форм енергiï й речовин. Бурхливо розвиваються природно
науковi знання, а перемога нових суспiльних вiдносин, вимагає
осмислення змiн у суспiльствi вiд представникiв соцiальний i
гуманiтарних наук. Початок даного перiоду вiдповiдає кiнцю 18
столiття. До середини 19 столiття наукою накопичений великий обсяг
фактичного й теоретичного матерiалу, що вимагає всеосяжного
охоплення й осмислення, виникає необхiднiсть сполучення аналiзу й
синтезу в пiзнаннi й другiй третинi 19 столiття характеризується 3
великими вiдкриттями:
Клiтинна теорiя
Вчення про перетворення енергiï
Дарвiнiзм
якi завдали остаточного удару по старiй метафiзицi, потiм випливають
вiдкриття, що розкривають дiалектиковi природи повнiше:
Створення теорiï хiмiчноï будови органiчних сполук А.М.
Бутлерова, що з'єднали живу й неживу природу
Перiодична система елементiв Д.И. Менделєєва
Хiмiчна термодинамiка Я.Х. Вант-Гофф i Дж. Гиббс.
Основи науковоï фiзiологiï И.М. Сєченова
Електромагнiтна теорiя свiтла Дж.К. Максвела.
Основним протирiччям даного перiоду, були метафiзичнi погляди
першовiдкривачiв i дiалектичних результатiв ïхнiх вiдкриттiв, тобто
розрив мiж об'єктивною й суб'єктивною сторонами процесу
пiзнання, що гальмувало розвиток фiзичноï картини миру, що фактично
залишалася ще Ньютоновской.
Перiод “новiтньоï революцiï” Вестествознании.
Збiгається iз вступом капiталiзму в стадiю iмперiалiзму, кiнець
19, початок 20 столiття. Форсується розвиток насамперед фiзики у
всiх ïï проявах (атомна енергетика, радiолокацiя,
радiоелектронiка, оптика, квантова фiзика й т.д.) Фiзичне пiзнання
природи вiдiграє роль трамплiна стосовно iнших галузей
Природознавства. Вiдкриття й винаходи у фiзику, дозволяють створювати не
тiльки новi прилади, але й методи дослiджень в iнших областях знань.
Фiзичнi методи визначили успiхи хiмiï, геологiï,
астрономiï, сприяли значною мiрою розвитку науки про космос i його
освоєння. Стимулюючий вплив на Природознавство нових потреб
технiки привело до того, що в серединi 90-х р. 19 столiття почалося
“… новiтня революцiя в природознавствi…”,
головним чином у фiзику:
Вiдкриття електромагнiтних хвиль Г. Герцом
Короткохвильового електромагнiтного випромiнювання К. Рентгеном
Радiоактивностi А. Беккерелем.
Електрона Дж. Томсоном.
Свiтлового тиску П.Н. Лебедєвим Введення iдеï квантування
енергiï М. Планком.
Створення теорiï вiдносностi А. енштейном.
Радiоактивного розпаду е. Резерфордом i Ф. Содди.,
Модель атома по Н. Борi
а так само вiдкриття в хiмiï й бiологiï (основи генетицi на
базi законiв Г. Менделя) визначають 1-й етап революцiï у фiзики й
Природознавствi. Вiн супроводжується насамперед порушенням
колишнiх метафiзичних подань про матерiю i ïï будову,
властивостях, формах руху й типах закономiрностей, про простiр i час.
Порушення метафiзичних поглядiв на мир, викликало реакцiйнi намiри
iдеалiстiв i привело до кризи у фiзику й усiм Природознавствi
2-й етап революцiï в Природознавствi почався у зв'язку зi
створенням квантовоï механiки й сполученням ïï з
теорiєю вiдносностi в загальну квантово-релятивiстську концепцiю.
Вiдбувається подальший бурхливий розвиток Природознавства й у
зв'язку iз цим триває корiнне ламання старих понять, головним
чином тих, якi зв'язанi зi старою класичною картиною миру
Початком 3 — го етапи революцiï в Природознавствi було перше
оволодiння атомною енергiєю в результатi розподiлу ядра й
наступних дослiджень, з якими зв'язане зародження електронно-
обчислювальних машин i кiбернетики
Сучасний етап наукового Природознавства, характеризується не
тiльки лiдируючою роллю фiзичноï науки, але й цiлоï групи
галузей Природознавства:
Бiологiя (генетика, молекулярна бiологiя )
Хiмiя (макрохiмiя, хiмiя полiмерiв)
Науки сумiжнi iз Природознавством (космонавтика, кiбернетика ) i т.д.
Якщо на початку 20 столiття фiзичнi вiдкриття розвивалися самостiйно, те
iз середини 20 столiття революцiя в Природознавствi органiчно злилася з
революцiєю в технiку, привiвши до сучасного науково —
технiчнiй революцiï. З погляду практики вирiшальну роль здобувають
фундаментальнi науки, без яких не може розвиватися сучасна технiка
Бурхливий розвиток всiх галузей Природознавства в кiнцi 20 столiття
породило створення не тiльки сучасноï фiзичноï картини миру,
але й бiологiчноï картини миру й iн. У зв'язку iз чим усе бiльше на
перший план виходить нова мiждисциплiнарний напрямок дослiджень,
iменоване синергетикой, породжене переходом науки до пiзнання складно
органiзованих систем, що еволюцiонують,
Сучасний стан фiзичноï науки пропонує наступну наукову
картину миру:
Теорiя великого вибуху
На сьогоднiшнiй день наукою встановлене величезне рiзноманiття
матерiальних об'єктiв, що представляють мiкро, макро й мега мири,
але залишається вiдкритим питання, чи вичерпують цi вiдкриття все
iснуюче взагалi. З урахуванням iсторiï людського пiзнання й
загального духу сучасноï науковоï картини миру на це питання
напрошується негативна вiдповiдь. Рiзноманiття матерiï i
ïï рух нескiнченно, при чому не тiльки кiлькiсно, але i
якiсно. Принцип якiсноï нескiнченностi природи, означає
визнання необмеженого рiзноманiття структурних форм матерiï, що
розрiзняються самими фундаментальними законами буття
Сучаснi супротивники якiсноï невичерпностi природи фактично
вiдроджують древнi натурфiлософськi iдеï, або про єднiсть
первоматерии, або про безлiч першоелементiв. Якщо вже говорити про
загальну теорiю миру, то ïï вихiдною iдеєю може бути
тiльки дiалектична iдея єдностi через рiзноманiття й рух. Саме
такий мир за даними сучасноï науки й мабуть найбiльше яскраво про
це пише наш спiввiтчизник фiзик — теоретик М.А.Марков, що
пiдкреслює, що “У сучасних поданнях iснування даноï
елементарноï частки це лише момент нескiнченних перетворень у шкалi
бiльших всесвiтнiх часiв”, що зараз установлюється
“Розумiння єдностi елементарноï частки й Вселеноï,
ультравеликого й ультрамалого”.
Поняття субстанцiï iз древнiх часiв використовується для
вираження самоï загальноï й глибокоï сутностi буття.
Вiдповiдно до Декарту й Спинозе, субстанцiя є причина самоï
себе, є те, що iснує саме по собi, не залежачи не отчого
iншого. Але на шляху розвитку дiалектичного свiторозумiння вдалося
показати, що субстанцiєю варто вважати не яке — той окремий,
вибраний освячений прояв буття, а всю нескiнченну систему
взаимопревращающихся матерiальних об'єктiв, всю матерiю в
нескiнченному рiзноманiттi ïï проявiв
У зв'язку iз цим дiалектика визнає лише часткову, вiдносну
субстанцiальнiсть, самообумовленiсть i самостiйнiсть кожного прояву
загальноï субстанцiï
Узагальнюючi фiзичнi теорiï цiлком законно прагнуть розкрити
найбiльш глибоку основу ще бiльш широкого кола явищ, але думка фiзикiв
не задовольняється цим i, так сказати, по iнерцiï
спрямовується до конкретно — фiзичного пояснення пристрою
всього миру в цiлому. I не раз здавалося, що ця мета вже досягнута
— те у виглядi класичноï механiки, потiм у виглядi
термодинамiки, тепер у виглядi узагальнюючих теорiй полiв i елементарних
часток. Але час i новi вiдкриття невблаганно змушують визнати
несбиточность подiбних надiй. Стосовно до усього свiту в цiлому
доводиться обходиться лише фiлософськими мiркуваннями й узагальненнями,
лише загальною теорiєю дiалектики, лише якiсними оцiнками, а не
кiлькiсними розрахунками. Академiк М.А.Марков так оцiнює спроби
додати розроблювальним єдиним фiзичним теорiям елементарних часток
характер фiзичноï теорiï всього миру в цiлому:
“…..Мова йде в сутностi про одного дуже широкий, але
конкретного завдання — про побудову теорiï тих елементарних
часток, список яких установлений у цей час експериментаторами.”.
Ïм же запропонована оригiнальна фiзична концепцiя, поки це гiпотеза
й лише майбутнє в станi або пiдтвердити, або спростувати
ïï. На його думку, можуть iснувати фридмони —
супердрiбнi частки з розмiрами приблизно 10 -33 див., що представляють
незначну частку вiдомих нинi елементарних часток, i разом з тим, що
мiстять у собi мири подiбнi нашоï галактики. “Саме для нас
навколишнiй свiт представляється макро системою, але якщо наш мир
є свого роду фридманом, те для спостерiгача поза його ця система
ставиться до мiкросвiту”. Висновок
Учений фiзик В.С.Барашенков спецiально розглядав питання про неминучу
обмеженiсть природно наукових теорiй. Вiн переконливо доводить, що
можливiсть побудови вiдносно “закiнчених теорiй” (типу
механiки Ньютона, термодинамiки, електродинамiки Максвелла,
квантовоï механiки, теорiï гравiтацiйних полiв ейнштейна й
iн.), досить повно, що описують рiзнi форми руху матерiï, не
означає можливостi в однiй або декiлькох таких теорiях повнiстю
“перекрити” увесь свiт, вичерпати все якiсне рiзноманiття
законiв природи. Кожна така теорiя не враховує багато параметрiв,
другоряднi в даному наближеннi, але в суть, що становящиеся важливими
при подальшому углублении, розглянутих явищ. Це й привiд до
неминучоï обмеженостi сфери застосування теорiй. Можливiсть
“закiнчених теорiй” означало б можливiсть кiнця науки, далi
якого нема чого було б пiзнавати. I, навпаки, непереборна обмеженiсть
кожноï окремоï теорiï припускає нескiнченнiсть
усього наукового пiзнання. Вiдомi науки, що узагальнюють теорiï
становлять важливi етапи ïï розвитку. Всi вони заснованi на
конкретних принципах, що узагальнюють певне коло фактiв, i допускають
можливiсть i необхiднiсть свого подальшого розвитку по шляху створення
усе бiльше загальних i глибоких теорiй, що враховують новi, невiдомi
ранiше факти. Такий закон пiзнання, обумовлений законами природи