Днiпро займає особливе мiсце в iсторичному буттi украïнського народу

Головна рiка Киïвськоï Русi була важливим засобом
з'єднання не тiльки мiж схiднослов'янськими територiями, а й
всiєю середньовiчною Європою. Ще давньоруський лiтописець
Нестiр в “Повiстi минулих лiт” писав про велике значення
цiєï водноï артерiï. Широкий, полноводий… У
давнину скiфи називали його Борисфеном, що в перекладi означає “вепр-
рiка”. Древнi народи вiрили, що пiд час всесвiтнього потопу Бог у
подобi вепра пiрнув на дно океану, iклами пiдняв землю й мiцно закрiпив
ïï на мiсцi
Слов'яни величали його Славутичем, сином Слави — богинi
вiйськовоï доблестi. В украïнськоï народнопоэтической
традицiï переважає iм'я Славута. Цi стародавнi назви —
живе свiдчення iсторiï мови, народу. Вони, як i в далекi часи,
виражають шанобливе вiдношення до могутньоï рiки. Це ïï
води несли човника древлян. По хвилях Днiпра плили безстрашнi воïни
киïвських князiв — Iгоря, Святослава. У ньому при князюваннi
Володимира Великого хрестилися нашi предки. Кожна видатна подiя в життi
нашого народу так чи iнакше пов'язане iз Днiпром. Його велич оспiвували
поети в пiснях i легендах. Але нiхто так не прославив нашу рiку, як
Великий Кобзар, називаючи “дiдом нашим сильним”. На березi
Днiпра Шевченко й знайшов свiй спокiй, тому що знав: “Немає
у свiтi Украïни, немає другого Днiпра”. Острiв
Хортиця, що розташована на рiцi, став табором Запорiзькоï Сiчi,
звiдси козаки мандрували в Чорне море, щоб вiдплатити туркам за невiльникiв-
украïнцiв. Форсували Днiпро нашi воïни й пiд час вiйни з
фашистами. Не один загарбник знайшов могилу свою в буйних хвилях. I
сьогоднi поллється слава Днiпра, а вiн несе своï води
спокiйно, майже нерухомо, начебто усвiдомлює свою повагу й славу.
I в тiм величному плинi чується менi вiльний козацький спiв, гул
рiдноï мови й сучасна пiсня народу

• “Слава тобi, Днiпро”, — подумки шепочу, коштуючи на Владимирськiй горi. Поздоровляю тебе, величного й могутнього на Украïнi! Хвала i ïй, що виплекала на твоïх плечах героïчну iсторiю… Спокiйно й поважно несеш ти своï води, свiдка подiй сивоï давнини, начебто й не було тут кривавих побоïщ.

Не можу удержаться вiд спокусливоï подорожi по прекрасних проспектах Днiпровськоï хвилi. Наш човен летить, як стрiла. Як добре навколо, яке пишнота, яка широта! Але це не однотонна широчiнь, а гра всiх вiдтiнкiв — вiд срiблистого до темно-зеленого. Хвилi тремтять, жваво б'ють об борти, переливаються. На рiвнинi Днiпро звивається трьома завулками й ховається десь у сизiй далечiнi. А бiля води верби аж щебечуть. Вiдвожу погляд… В одiяннi днiпровських схилiв вiдчувається подих минулих епох i краса сьогодення. Недалеко вже й кам'яний острiв — Хортиця. Скiльки пливе у вiчнiсть Днiпро, стiльки й височiє вона посерединi його крислатого плину. З високоï кручi над Днiпром оглядає цей теперiшнiй рай з дугами-мостами бронзовий безсмертний Тарас. Звернений особою до “ревучий”, вона радується з нами, що “наспiвала доленька”, що служить Славута людям у незалежнiй державi

• Вечiр падає на землю…
• Мiсяць засрiблився внебе.

Менi здається, що iз золотоï смуги зринуть зараз золотоокие русалки. Лийся ж, Днiпро седочубий, свiтлом любовi й величi, адже в тобi криється слава й могутнє минуле, сила й наснага — для прийдешнiх поколiнь. Поздоровляю щиро всiх, хто прийде до цього святого мiсця, iсторичному символу рiдного краю!