Доiсторичнi романи i повiстi

Вже в 1860-х роках вченi довели з незаперечною переконливiстю, що людина
сформувався як бiологiчний вид задовго до тих часiв, якi прийнято було
вважати iсторичними. Передiсторiя вiдсунула його iснування до
четвертинному i третинного перiодiв, за багато тисячолiть до бiблiйного
створення свiту. Нова галузь науки сполохала церковникiв, пiддавалася
запеклим нападкам учнiв i послiдовникiв Кюв'є. Сенсацiйними
вiдкриттями археологiв не забарився скористатися Жюль Верн. У додаткових
роздiлах Подорожi до центру Землi (1864), введених у видання 1867 року,
героï роману зустрiчають гiгантського людини, пасе стадо
мастодонтiв на березi пiдземного моря, де збереглася допотопна флора i
фауна.
Повiривши в передiсторiю, письменник посилається на авторитет
ïï перших поборникiв Мiльн-Едвардса i Катрфажа. Тим самим Жюль
Верн передбачив доiсторичний жанр, який отримав визнання з кiнця XIX
столiття, коли в рiзних краïнах стали з'являтися твори про життя
наших далеких предкiв епохи палеолiту i неолiту, до або пiсля великого
зледенiння, або — первiсних людей, спiвiснують на планетi з
сучасною цивiлiзацiєю. Куди бiльш вдумливо Жюль Верн пiдiйшов до
цiєï теми в одному зi своïх пiзнiх романiв Село в
повiтрi (1903), перетворивши його, вiльно чи мимоволi, в художню
апологiю дарвiнiвського вчення про походження людини. Професор Iохаузен,
що задався метою вивчити мову мавп, знаходить в Екваторiальнiй Африцi
загадкове плем'я Вагдi — перехiдна ланка вiд мавпи до людини.
Творча фантазiя романiста надала обезьянолюдi” риси, до
деякоï мiри пiдтвердилися пiзнiшими науковими дослiдженнями
палеонтологiв i антропологiв (вiдкриття в 1924 р. останкiв
австралопiтека та iн.) Але у розробцi подiбного сюжету Жюля Верна
випередив Ронi-старший (див. нижче) у трилогiï про вченого
Альглаве, якому пощастило виявити в незайманому африканському лiсi
плем'я волохатих горiллоiдов, за рiвнем розвитку попередникiв людини
кiнця третинного перiоду (У нетрях Кьямо, 1891) . До цього ж часу
вiдноситься повiсть французького письменника Ернеста д'Зрвiльi (1839-
1911) Пригоди доiсторичного хлопчика , яка стала в Росiï класичним
твором свiтовоï лiтератури (з 1898 р. бiльше 20 вид. на рус. яз.).
У живiй i цiкавiй формi, не претендуючи на сувору науковiсть, автор
показує, яка велика була вiдповiдальнiсть перед плем'ям кожного
члена первiсного колективу, навiть дiтей. Доiсторичний хлопчик,
недоглядевшiй за священним вогнем, вигнаний зi свого табору, та й пiсля
багатьох пригод знаходить притулок у озерних мешканцiв. Нинi повiсть
д'Ервiльi видається для початковоï школи в обробцi Б. Енгель-
Гардту, з передмовою В. Кабо.
У рядi творiв цього жанру помiтнi модернiстськi вiяння або модернiзацiя
первiсноï культури. У повiстi Г. Уеллса Це було в кам'яному
столiттi (1899) дiяння вiднесено до перiоду, коли людина ледве вмiв
користуватися вогнем, але у виконаннi автора вже навчився полювати з
гончаками собаками i об'ïжджати диких коней. Данський письменник
Iоханнес Вiльгельм Йенсен (1873-1950) в романi Льодовик (1909)
передчасно надiляє героïв типовими етнiчними ознаками, до
того ж — з вiдомою тенденцiйнiстю: у боротьбi за iснування,
ускладненою настанням глетчер, вiдбувається природний вiдбiр i
гарт майбутнiх нiмецьких племен . У Д. Лондона в яскравiй повiстi До
Адама (1907) з первiсного стада видiляються сильнi особистостi. Вражаючi
картини життя мавполюдей i ïх бiльш просунутих суперникiв-
троглодитiв (першi мешкають на деревах, другi — в печерах)
вигадливо поєднанi з фантастичною гiпотезою родовоï пам'ятi,
що збереглася в глибинах пiдсвiдомостi сучасного юнака, який
володiє дивною здатнiстю переноситися в сновидiннях до
прапрапредкам i бачити себе самого серед мавпо-; людей. Згодом родова
пам'ять перетвориться в науковiй фантастицi в генну пам'ять (Еллiнський
секрет i Лезо бритви I. Єфремова).
Повiстi про первiсних людей можна вважати в такiй же мiрi iсторичними,
як i фантастичними, оскiльки автори по трохи археологiчними даними
вiдновлюють в уявi цiлiсну картину. В. Я. Брюсов в неопублiкованоï
статтi Межi фантазiï (1912-1913) резонно зауважив з приводу таких
книг: Переносячи дiю в глиб часiв, романiсти до певноï мiри
створюють обстановку фантастичну, в усякому разi не схожу на нашу.
Особливо це вiдноситься до романiв з доiсторичноï епохи, Тут
науковi вiдомостi переплiтаються з вигадкою через нестачу вiдомостей .