Дюрренматт. Еволюцiя нiмецького театру

Дюрренматт визнаний талантливейшим продовжувачем брехтовского напрямку в
драматургiï. Вiд великого нiмецького реформатора сцени Дюрренматт
сприйняв iнтерес до проблем iдеологiï й моралi, пристрасть до
умовноï театральноï форми
Драматург прагне збудити загальмована стандартизована свiдомiсть, шляхом
парадоксiв пiдвести до цiлком логiчних висновкiв, примiром, про вiдносну
цiннiсть людського життя у свiтi комерцiï. На перший погляд
п'єси Дюрренматта фантастичнi, але гротескнi ситуацiï
вибудуванi ïм на ґрунтi соцiальних законiв. Вiн
намагається писати смiшно про трагiчний, звiдси i його улюблений
жанр — трагiкомедiя
Дюрренматт уважає: у сучасному свiтi немає справжнiх
героïв, а виходить, i неможлива чиста трагедiя
У конфлiктах п'єс Дюрренматта рiдко присутнi позитивнi сили, яким
би автор спiвчував i спiвчував. Якщо спробувати знайти позитивного героя
трагикомедий, то ïм виявиться швидше за все не персонаж, а сама
авторська iдея, що пiддає ревiзiï всi закони, установки й
норми сучасноï цивiлiзацiï
Розмова про сучаснiсть здобуває в нього також не зовсiм звичайнi
форми. Вiн охоче веде оповiдання про часи старожитнiх, але з учасниками
iсторичного дiйства звертається досить вiльно, хрестоматiйнi факти
переiнакшує. Уперше побував у СРСР у часи хрущовськоï
вiдлиги. Реальнi явища доводить до абсурду. Завдання — розворушити
читачi, глянуть по-новому на звичайне. Жанр п'єс — парабола
(тяжiє до иносказательности), у ïï центрi — iдея,
символ, що доводиться через трагiкомедiю
1-а п'єса Ромул великий (Ромул, Адаакр) про курiвник — ти
розповiси, я вiрю! П'єси — Вiзит староï дами (про те,
як вона приïхала у своє старе мiстечко й просить городян
видати ïï старого спокусника для того, щоб убити його, вони
офiцiйно ламаються, але пiзнiше в душах переконують себе, в усiх у
тихушку з'являються новi речi, дружина Мулу теж уже щось купила).
Трагiчне життя зображується, як комiчне, через катарсис люди
позбуваються вiд минулого. Клэрца Ханасян — жiнка — автомат,
втiлює насильство над особистiстю
Жертва й кат, потрапила в аварiю, тепер збирає себе вроздрiб.
Називає чоловiкiв по номерах. Д. показує, як легко керувати
свiдомiстю людей, особливо коли закони моралi вступають у боротьбу зi
спрагою вигоди й людина, сам манiпулюючи своєю свiдомiстю, сам
мiняє його. Єдина людина, що це розумiє — це
Альфред Мул, що розумiє, що смерть — заслужена кара. Фiзики
— про те, що Мебиус убиває Монику, тому що боïться
пiддатися мрiï про щастя (учений у психушке). Дюрренматт не
схильний висловлюватися прямо, вiн дiє алегорiями, асоцiацiями,
прозорими натяками Iз другоï половини 20 столiття фiлософiя початку
пропонувати людству упокоритися з тим, що в нашому буттi немає
абсолютних початкiв, але сприймалося це не як безсилля людського розуму,
а як якесь багатство нашоï природи, тому що вiдсутнiсть первинного
iдеалу стимулює рiзноманiття бачення життя. Немає
єдино правильного пiдходу — всi вони правильнi, адекватнi.
Так формується ситуацiя постмодернiзму
З погляду постмодернiзму модернiзм характеризується прагненням
пiзнати початок початкiв. А постмодернiзм приходить до думки вiдмовитися
вiд цих прагнень, тому що наш мир — мир рiзноманiть, рухiв
змiстiв, при цьому жоден з них не є самим вiрним. Людство повинне
приймати це рiзноманiття й не претендувати на збагнення iстини. З людини
знiмається вантаж трагедiï й хаосу, але вiн усвiдомлює,
що його вибiр — один з безлiчi можливих
Постмодернiзмом займалися рiзнi гуманiтарнi науки. Мiшель Фуко —
нова концепцiя iсторiï: iсторiя дискретна. Подiï — змiни
в трактуваннi людиною навколишнього його миру. Iсторiя — ланцюжок
подiй, вiдбувається спалах, i людство починає бачити мир по-
iншому. Всi дуже вiдносно. Це вiдбилося на лiтературi
Постмодернiзм абсолютно свiдомо ревизирует вся лiтературна спадщина.
Воно стає сьогоднi iснуючим культурним контекстом —
величезною культурною ненаписаною енциклопедiєю, де всi тексти
ставляться друг до друга як частини интертекста.
Любою текст виявляється цитатою iншого тексту. Ми знаємо
щось, следственно можемо виразити це словами. Звiдки ми ïх
знаємо? Почули, прочитали — довiдалися. Усе, що ми не
знаємо, теж описується словами
Наша культура складається з культурного контексту. Лiтература
— частина культурного контексту, у якому ми живемо. Ми можемо
користуватися цими добутками, вони — частина тiєï
реальностi, картинку якоï ми самi собi створюємо
Все наше знання — iнформацiя, що ми засвоïли. Вона до нас
приходить у виглядi слiв, якi хтось оформляє. Але цей хтось не
є носiєм абсолютного знання — ця iнформацiя є
просто iнтерпретацiєю. Кожний повинен розумiти, що не є
носiєм абсолютно знання, але разом з тим, нашi iнтерпретацiï
можуть бути бiльш-менш повними, залежно вiд кiлькостi обробленоï
iнформацiï, а правильними або неправильними вони бути не можуть
Вiдмiтна риса постмодернiзму — концептуальнiсть. У добутку
закрiплюється бачення письменником миру, а не просто
описується мир. Ми одержуємо картинку, як вона виникає
у свiдомостi автора