Короткий сюжет новели Артура Шницлера Прощання

Сенс життя для Альберта вже три мiсяцi полягає в терплячому
багатогодинному очiкуваннi його коханоï Ганни. Вони вмовилися, що
щодня, iз трьох до семи годин, вiн буде чекати на неï, i вiн
терпляче чекає, щораз годинниками, i часто — дарма. Ганна не
смiє вiдлучатися з будинку, якщо ïï чоловiк
затримується. Болiснi очiкування пiдточують сили й працездатнiсть
Альберта: вiн не в змозi не читати газету, нi навiть написати лист. Уже
третiй день, як вiн не бачив ïï; нестерпнi годинники
очiкування приводять Альберта в напiвбожевiльний стан розпачу. Вiн
метається по кiмнатi, втрачаючи розум вiд туги
Альберт i Ганна живуть в атмосферi тривожноï й палкоï
нiжностi, у постiйному страху, що можуть ненавмисно видати себе. Йому
подобається, що ïхнi вiдносини оточенi найглибшою
таємницею, але тем болiснiше переживати такi днi, як цей. Його
терзає страх, що будинку в Ганни запiдозрили про ïхнiй
зв'язок, але найiмовiрнiше, думає вiн, Ганна важко хвора й не може
встати спостели.
Альберт iде до будинку Ганни й бачить, що всi вогнi погашенi й тiльки з
ïï вiкна пробивається промiнь свiтла. Як довiдатися, що
з нею? Йому спадає на думку рятiвна думка, що у випадку
ïï хвороби вiн може через посильного провiдати про
ïï здоров'я, а посильному зовсiм не обов'язково знати, хто дав
йому доручення. Так вiн довiдається, що Ганна важко хвора тифозною
гарячкою й хвороба ïï дуже небезпечна. Альберт нестерпно
страждає при думцi, що Ганна може зараз умирати, а йому не можна
побачити ïï перед смертю. Але вiн не зважується кинутися
наверх до своєï улюбленого навiть тепер, страшачись нашкодити
ïй i собi розголосом ïхнього роману. Убитий горем, у
напiвзабуттi, Альберт бродить навколо будинку коханiй, не смiючи зайти
до неï попрощатися Проходить тиждень iз ïхнього останнього
побачення. Рано ранком Альберт бiжить до будинку Ганни, i прислуга
повiдомляє, що Ганна померла пiвгодини назад. Тепер болiснi
годинники очiкування Ганни здаються йому счастливейшими в життi. I знову
героєвi бракує мужностi ввiйти в кiмнати, i вiн
вертається через годину, сподiваючись змiшатися з юрбою й
залишитися непомiченим. На сходах вiн зiштовхується з незнайомими
скорбними людьми, i тi тiльки дякують йому за вiзит i увагу
Нарештi вiн проходить у спальню до покiйницi. Побачивши ïï
гострий бiль стискає йому серце, вiн готовий закричати, упасти з
риданнями на колiна, цiлувати ïй руки… Але отут Альберт
зауважує, що вiн не один у кiмнатi. Хтось ще, охоплений горем,
коштує на колiнах у лiжка, тримаючи руку покiйноï. I
Альбертовi здається неможлив i безглуздим заридати зараз у
присутностi цiєï людини. Вiн iде до дверей,
обертається, i йому чудиться презирлива посмiшка на губах Ганни.
Посмiшка дорiкає його за те, що вiн коштує як чужий у
смертного ложа улюбленоï жiнки й не смiє нiкому сказати, що
вона належала йому й тiльки вiн має право цiлувати ïй руки.
Але вiн не насмiлюється видати себе. Сила сорому тягне його ладь
вiд будинку Ганни, тому що вiн усвiдомить, що не смiє оплакувати
ïï, як iншi, що мертва кохана прогнала його за те, що вiн
вiдрiкся вiд ïï
Автор: А. А. Фрiдрiх
Джерело: Всi шедеври свiтовоï лiтератури в короткому викладi.
Сюжети й характери. Закордонна лiтература XX столiття. М.: Олiмп; ТОВ
Видавництво ACT.