Сучаснi подання про раси й етноси
План:Iсторiя расового дослiдження
Деякi принципи расового аналiзу
Древньоï кiстки кiстякiв i демографiчнi показники населення
Рiст чисельностi населення
Походження метисiв
Поколiння
Небагато iсторiï
Расова теорiя
Висновок
1. Iсторiя расового дослiдження
Сучасний етно-расовий лик землi утворився в результатi розвитку расових
i соцiальних категорiй. Споконвiчно угруповання древнiх людей були
територiально роздiленi. Поступово цi групи змiшувалися, зрушувалися з
мiсць первiсного перебування, утворюючи расовi конгломерати й поступово
змiнювалися. Щоб зрозумiти взаємини кожноï з етнiчного
угруповання й виявити сформованi расовi компоненти, необхiдно роздiлити
по пунктах iсторичний комплекс розвитку. Расовий аналiз є лише
однiєю стороною расово-антропологiчного вивчення. Видiлення типiв
пов'язане iз установленням генетичних зв'язкiв, расового синтезу,
расовоï системи й проблемою утворення рас.
Вiдновлення iсторiï расового розвитку На пiдставi кiсткових
останкiв повинне, неодмiнно, супроводжуватися доказом наявностi
дiйсноï наступностi в хронологiчних ланках. При вiдсутностi культурно-
iсторичних доказiв наступностi генетичнi расовi ряди втрачають свою
цiннiсть i реальнiсть. Iнодi, на практицi, доводиться зiштовхуватися з
народами без iсторiï , iсторичне минуле яких є загадкою. I
тодi застосування iсторико-антропологiчних методiв стає
неможливим. У цьому випадку доводиться йти другим шляхом: вивчати
величезне рiзноманiття сьогодення за допомогою прийомiв расово-
аналiтичного порядку й вiдновлювати на його основi шляху даноï
стадiï. Але навiть у цьому випадку завданням расового дослiдження
залишається вивчення iсторiï конкретних груп.
2. Деякi принципи расового аналiзу
Принцип iсторичностi расообразования
Зводиться до необхiдностi розглядати расообразование як процес, що
визнає, що лик землi утворився в результатi ськладного iсторичного
розвитку расових груп, що еволюцiонували, що змiшувалися, що зникали, i
т. д.
Принцип специфiчностi раси
Людськi раси — це бiологiчнi колективи людей, об'єднаних
генетичною спiльнiстю морфологiчного, а може бути й фiзiологiчноï
будови . Расовi групи не являють собою механiчноï сумiшi схожих
один на одного людей, мають специфiчнi колективнi властивостi, що не
зводяться до властивостей окремих ськладову групу iндивiдуумiв. Iз цього
принципу треба: а) протилежнiсть, взаємопроникнення i
єднiсть усерединi — i межгруппових взаємозв'язкiв; б)
етногеографичеськая реальнiсть раси, тобто приуроченiсть расових груп до
iсторичних формацiй i географiчних зон.
Принцип таксономичеськой нерiвноцiнностi расових категорiй
Представляючи єдиний рiд i можливо вид, Homo sapiens
пiдроздiляється на нижчi таксономичеськие групи-раси рiзних
порядкiв, розташованi в iєрархiчнiй послiдовностi аналогiчно (але
не iдентично) розподiлам нижчих таксономичеських груп у бiологiï.
Видiляючи расовi групи рiзних порядкiв, не можна вважати ïх
замкнутими в собi. Мiж групами з'являються промiжнi форми. Принцип
таксономичеськой нерiвноцiнностi расових ознак
Випливає iз всiх попереднiх пунктiв i вказує на те, щокожноï конкретноï таксономичеськой категорiï вiдповiдають
характернi для неï таксономичеськие ознаки.
3. Древньоï кiстки кiстякiв i демографiчнi показники населення
Кiстки кiстяка, як вiдомо, мiняються протягом всього життя в багатьох
деталях. Самi показовi змiни вiдбуваються в черепi. Комплекс змiн всiх
костей дозволяє встановити точний вiк на момент смертi (+- 3-5
рокiв) . Наявнi данi про древнi кiстяки показують, що вмирали тодi в
досить молодому вiцi. Умови поховання людей похилого вiку в
стародавностi навряд чи вiдрiзнялися вiд сучасних.
Проведенi Енджелом дослiдження показали, що середнiй вiк смертностi
населення Древньоï Грецiï близько 40 рокiв для чоловiкiв i 31
рiк для жiнок. Цей показник значно вище показника смертностi в
мезолiтичну епоху. Зараз показник смертностi жiнок вище, нiж у
чоловiкiв.
Змiни смертностi по епохах добре простежене в Японiï. Ученi
дослiджували окремi поховання починаючи вiд середнього неолiту (7.500 до
н. е.) , до XXVII в. н. е. ДО XXVII столiття показник смертностi
збiльшився в середньому на 13 рокiв.
4. Рiст чисельностi населення (нова ера лiточислення)
Оськiльки постiйно вiдбувалися змiни як у ськладi територiя, так i
ськладi населення, демографiчнi вiдомостi минулих столiть про населення
досить отривочни й не завжди порiвняннi. Вiдомостi про народи
Захiдноï Європи найбiльш придатнi для порiвняння. Наприкiнцi
1-го тисячорiччя нашоï ери чисельнiсть населення становила у
Францiï 9 млн. чоловiк, стiльки ж в Iспанiï, у
Великобританiï майже 2 млн. Прирiст населення сильно зрiс в XIX
столiттi, i помiтно спав в XX.
Початковою стадiєю формування етносiв можна вважати епоху
становлення мови. Рiст чисельностi племен неминуче приводив до
спiлкування з iншими племенами. У результатi взаємодiï або
одне плем'я витiсняло iнше, або зливалося з ним. Як правило, загальною
мовою ставала мова бiльше сильного плем'я, але бувало й так, що
стороннє плем'я вивчало мову хазяïв.
Основною мiрою пристосованостi популяцiï до займаноï
територiï, є показники низкою дитячiй смертностi, достатня
тривалiсть життя й iншi.
5. Походження метисiв
Коли зростаюче плем'я починає розширювати свою територiю, воно
неминучо вступає в контакт iз сумiжними популяцiями. Якщо такi
групи однорiднi по мовi й укладу життя, швидше за все вони зливаються.
Буває iнодi й так, що бiльше сильне плем'я або виганяє
корiнних жителiв, або знищує (кроманьонци знищили неандертальцiв)
. Переможенi хазяï змiщалися в гiрськi райони й несприятливi
пустельнi. Переможенi, але племена, що залишаються на своïй
територiï, учили мову завойовникiв i, у таких умовах, перешкод для
змiшаних шлюбiв не виникало. У такий спосiб створювалася бiльша
єдина етнiчна група. Досягаючи по чисельностi кiлька тисяч
чоловiк, група має, як правило, досить ськладне походження.
Метис — нащадок людей, що вiдбулися вiд рiзних племен.
Найбiльш широкий розвиток метисация одержала в XVI-XVII в. в. в епоху
колонiзацiï європейцями далеких краïн. Мiж
переселенцями, якi займали бiльше придатнi для землеробства, ськотарства
й промисловостi територiï, i корiнними жителями встановлювалися
рiзнi вiдносини, але, як правило, вони носили завойовницький характер i
корiнних жителiв доводилося освоювати господарськi нововведення
колонiстiв i нерiдко вони ставали рабами. Якщо ж корiнне населення
пручалося, прибульцi (не маючи нiякого морального права) часом навiть
винищували цiлi племена непокiрливих . Прикладом може служити Австралiя
— там практично повнiстю зникли корiннi жителi.
Можна довго приводити приклади метисации, але досить згадати
американський континент — область найбiльшого змiшання рiзних
етнiчних груп.
6. Поколiння
Вiдповiдно до генетичних канонiв поколiння — перiод часу мiж
актами самовiдтворення генiв . Ґрунтуючись на визначеннях,
проведених генетиками й антропологами, можна вважати, що до якого би
кола народiв вiн не належав, середня тривалiсть народження нового
поколiння становить 25-26 рокiв. Причому в рiзних кiнцях Землi в рiзних
народiв цей час доводиться, у середньому, на тi самi роки.
Вивчаючи гени сучасноï людини, можна бути впевненим у тiм, що в них
були своï попередники в кожному попереднiм поколiннi й що час
народження не переривалося жодного разу.
7. Небагато iсторiï
На крайньому пiвнiчно-заходi Монголiï проживає невелика
етнiчна группа-хотони. Як етнос вони почали формуватися близько 250
рокiв тому. Тодi пiд час воєн джунгаров полоненими, колишнiми
вихiдцями з узбекiв, казахiв, уйгурiв i iнших народiв Середньоï й
Центральноï Азiï, були оселенi на цьому шматочку землi, щоб
налагодити землеробство. Але перенесенi з батькiвщини навички до
землеробства в умовах переважного ськотарства минулого поступово
загубленi. Але, незважаючи на це, нова етнiчна спiльнiсть — хотони
все-таки виникла. Пройшла революцiя, i в Монголiï землеробство
хотонов перетерпiло якiсь видозмiни. Мало ефективнiсть цього заняття
привела до того, що в 1934 роцi спецiальною постановою хотони були
переорiєнтованi на новий для вид дiяльностi — ськотарство.
Землеробство ж залишилося, але лише на рiвнi присадибного господарства.
Такi змiни спричинили повну реорганiзацiю всiєï популяционной
структури хотонов, у тому числi структури шлюбних зв'язкiв, а значить
мiграцiï генiв.
Древнiй народ Центральноï Азiï — уйгури, виснажив
своï сили в боротьбi iз загарбниками. В 70-х роках минулого
столiття уйгури примкнули до повстання дунган. Дунгане —
багатомiльйонна меншiсть Китаю й уйгури зазнали поразки вiд
регулярноï китайськоï армiï. У пошуках порятунку вони
кинулися в середньоазiатськi межi Росiï. Росiйським прикордонникам
була дана вказiвка пропустити втiкачiв i закрити границю перед
китайською армiєю. Частина бiженцiв оселилася у Ферганськiй
долинi.
Ще одна група народiв — тюрко^-язичнi тювинци, тоджинци тофалари.
Зараз тюркськi мови поширенi вiд Колими на пiвнiчному сходi до Босфору
на пiвденно-заходi Євразiï. Але ïхня батькiвщина
перебуває в Алтаï-Саянськом нагiр'я й прилягаючi райони
Монголiï. Поява тюрок в iсторiï зафiксовано в древнекитайських
лiтописах. Древнiй Китай протягом тисячорiч вiв наступальнi вiйни за
оволодiння Центральною Азiєю. Перше згадування про тюркiв у
лiтописах ставиться до 518 року.
У перiод з 626-659 гг. загинули двi тюркськi iмперiï —
Захiдний i Схiдний Каганат, мiж якими Саяни становили як би пiвнiчний
прикордонний район. Вихiд з-пiд центральноï влади дав початок
самостiйному розвитку тюрко-язичних народностей на Пiвнiчнiй
окраïнi Внутрiшньоï Азiï.
Розквiт раннього залiзного вiку всюди в Євразiï й на Далекому
Сходi. Тiльки крайнiй пiвнiчний схiд усе ще перебуває в кам'яному
вiцi вiдносно матерiальноï культури. Весь спосiб життя цих племен i
тип ïхнього житла залишався близьким до способу життя
першовiдкривачiв Сибiру — мисливцiв на мамонтiв i iнших великих
тварин льодовиковоï епохи.
Ще далi за часом — у верхньому палеолiтi, багаття мисливцiв горiли
по всiй територiï нашоï краïни. Палали вони й у Сибiру,
де колись простиралися гiрськi ландшафти. Саме тодi вiдбулося перше
вiдкриття Америки древнiми сибiрськими мисливцями. Вони перетнули
умовний меридiан, i виявилися на землi, що згодом стала дном Берингове й
Чукотського морiв, на землi, про яку потiм будуть лише догадуватися
вченi… Але, коли Сибiр i Америка ще не були роздiленi, предки
ïхнiх сучасних народiв мало чим вiдрiзнялися в генетичному
вiдношеннi. Археологами було знайдено багато стоянок, розкид в оцiнках
часу досить великий, але все-таки середня дата для цих стоянок близько
25 тис. рокiв тому. У той час вiдбувся iсторичний подiл народiв Сибiру й
Америки.
8. Расова теорiя
Найважливiшими iдеологiчними обґрунтуваннями, що служили
фашистськiй диктатурi, були соцiальний дарвiнiзм, расовi теорiï,
органiчна школа в соцiологiï. Всi цi навчання не визнають
специфiчних вiдмiнностей суспiльства вiд природи, для них людське
суспiльство — окремий випадок бiологiï. Класи для таких
теорiй — групи людей iз природно обумовленими розходженнями, що
випливають iз боротьби за iснування .
Держава — не є форма гноблення, вона, як i класи, вiчно
необхiдна форма пристрою суспiльства.
Вся iсторiя — це боротьба за виживання, де перемагає
найсильнiший. У Нiмеччинi расовi теорiï вiдiгравали особливу роль.
Розпаленням нацiональноï й расовоï ворожнечi завжди займалися
панiвнi класи. Взагалi теорiï про нерiвних класiв групах можна
простежити протягом майже всiєï iсторiï людства, у такий
спосiб виправдувалося, примiром, рабовласництво. Навiть Аристотель
вирiзнився , вiн про рабство писав так: …Чоловiк у порiвняннi з
жiнкою краще ïï по самiй природi, а жiнка гiрше його, тому вiн
панує над нею, а вона пiдкоряється йому. Той же закон влади
й пiдпорядкування необхiдно служить пiдставою й для визначення вiдносин
мiж всiма людьми. Якщо деякi люди настiльки вiдрiзняються вiд iнших,
наськiльки тiло вiдрiзняється вiд душi, тварина вiд
людини…., те вони раби по самiй природi, i краща ïхня частка
ïх така, щоб жити в пiдпорядкуваннi тоï ж самоï влади,
який пiдкоряються тiло й тварини…Щодо користi, що приносять раби й
свiйськi тварина, тi й iншi мало розрiзняються мiж собою: своєю
тiлесною працею вони однаково доставляють допомогу у всiх необхiдних
потребах життя. Природа , бажаючи встановити таке розходження мiж
вiльними й рабами, робить розходження й мiж самими тiлами. Тiла рабiв
сильнi, так що вони можуть бути вживанi на рiзнi роботи, необхiднi в
життi, а тiла вiльних не согбенни й не здатнi на такi роботи. Зате
вiльнi люди придатнi для полiтичного життя… Читаєш, i
стає огидно… .. тiла рабiв сильнi.. , так i хочеться
ськазати: спортом треба займатися.
Теорiя про германську , арiйськiй расi навiяна теорiєю графа
Гобино. Вiн був засновником антропологiчного напрямку в соцiологiï.
Концепцiєю цiєï теорiï є нерiвнiсть рас, як
основного фактора iсторичного процесу, расовоï боротьби, як
рушiйноï сили iсторiï. В основi лежить, також, теорiя про
пiвнiчну расу, що є найбiльш шляхетним нащадком арiйськоï
раси.
Расова, або пiвнiчна теорiя була потiм доповнена Ваше де Ляпужем.
Згiдно Ляпужу, носiями культури є тiльки представники
свiтловолосих, довгоголових i блакитнооких арiйцiв. Цим, нiбито,
пояснюється, що найбiльш великi культурнi центри розташованi в
основному там, де найбiльше часто зустрiчається довгоголове
населення (закон розподiлу мiст) . А в селах переважають люди з
короткими головами.
Ляпуж не тiльки зв'язав ступiнь розвитку культури з формою черепа, але й
затверджував, що класовий розподiл суспiльства прямо зв'язано зi
ступенем довжини голови.
У своєму основному законi Ляпуж затверджує, що в
краïнах зi змiшаним населенням найбiльшим багатством володiють
довгоголовi, а що стосується iнтелiгенцiï, те ïхнiй
череп, згiдно Ляпужу, завжди розвинений бiльше у всiх напрямках, але
особливо завширшки. Тому iнтелектуальна сила пов'язана iз шириною
головного мозку . Елiтi Ляпуж приписував всi достоïнства людства, а
нижчi класи, тобто чернь , на його думку …вiдшукують нових панiв,
як тiльки втратять колишнiх: це загальний iнстинкт, властивiй природi
брахикефалов i собак . Але на цьому Ляпуж не зупинився. Вiн навiть
iнтелiгенцiю подiлив на вихiдцiв iз середовища панiвного класу
(повноцiнних фабрикаторов iдей) i iнтелiгентiв-брахикефалов (апарат, що
записує пришедшее ззовнi ) .
Але Ляпуж прекрасно усвiдомлював, що раби рано або пiзно можуть повстати
проти панiв i тому вiн повстає проти освiти й росту культури
заявляючи, що утворення є спiвучасником злочину .
9. Висновок
XX столiттю вiдомi сумнi приклади масового расизму. Досить згадати
Гiтлера, Розенберга, Геббельса, та й що далеко ходити, Сталiна. Але,
видимо, цi сумнi приклади iсторiï нiчому не навчили людство, i в
нашi днi продовжують iснувати сумно вiдомi неонацисти, баркашовци ,
супротивники жовтоï зарази i iншi… Хочеться вiрити, що коли-
небудь люди нарештi-те зрозумiють, не можна ненавидiти людину за iнший
колiр шкiри, короткий череп i т. д.
Якби можна було расистiв помiщати у шкiри ворогiв , то вони, я думаю,
швидше б зрозумiли всю абсурднiсть своєï ненавистi.
