Казки Чапека i ïхнi художнi образи
Казки Чапека певною мiрою вiдбивають його скептицизм стосовно
загальноприйнятого розумiння добра й зла. Особливо яскраво це виражено в
Розбiйницькiй казцi i Мандрiвнiй казцi, де критерiй добра й чесностi
осмислюється в сатиричному планi. Чемний, добрий розбiйник
Мерзазио погано пристосований до свого ремесла. I навпроти, вiн
перетворюється в теперiшнього розбiйника на державнiй службi,
ставши збирачем мита. В Мандрiвнiй казцi самою чесною людиною на свiтi
виявляється бурлака Франтишек Король, що був бiлою вороною серед
так званих чесних людей, що не представляли, що загубленi грошi можна
повернути власниковi
Крiзь гумористичну канву всiх казок Чапека чiтко проходять, насамперед,
iдеï гуманiзму, носiями яких є самi непримiтнi люди —
дроворуб, бурлака, листоноша й iншi — люди, що оточують нас у
повсякденному життi й делающие багато гарних справ як щось саме собою
разумеющееся.
Казки Чапека — добрi, хоча й глузливi. Автор не переносить
читача в тридев'яте царство, всi подiï вiдбуваються в конкретних
чеських городках або селах. I навiть казковi персонажi — водянi,
чарiвники — виявляються зовсiм звичайними iстотами, такими ж, як
ЛЕОДИ. У водяника до старостi розiгрується ревматизм, тому що вiн
все життя прожив у вогкостi, чарiвник подавився сливовою кiсточкою
— ïм потрiбна допомога лiкаря (Бiльша докторська казка). I
навпаки, люди зовсiм звичайнi роблять чарiвництва: дроворуб
вилiковує принцесу свiжим повiтрям, листоноша розшукує
невiдому дiвчину, доктор знаходить таку роботу водяниковi, вiд якоï
в нього не будуть болiти старi костi… Такий зсув фантастичних i
реальних образiв створює особливий гумористичний колорит казок
Чапек розглядає жанр казки в чисто поетичному планi. У
своïх замiтках про дитячу лiтературу вiн пише: Казка — це
насамперед дiя. Це значить не тiльки, що казка виникає в
оповiданнi дiï, але й те, що дiя виникає в оповiданнi казки.
Дiя є продуктом оповiдання: як тiльки я починаю розповiдати, так
вiдразу ж я змушений привести своï подання в дiючий зв'язок.
У своïх мiркуваннях про казки як дитячому читаннi Чапек особливе
мiсце вiдводить мовi. Коли я бачу маленьких дiтей вiд чотирьох до п'яти
рокiв i бiльше, те мене вражає в них неймовiрна iнтенсивна потреба
в мовi. Як вони люблять слово, як щасливi, коли знаходять нове слово. Я
думаю, що тому дитяча книга повинна бути написана самим богатим, самою
прекрасною мовою. Якщо дитина “вiзьме з дитинства мало слiв, вона
буде мало знати ïх все життя. Це для мене є проблемою
дитячоï лiтератури. Дати дiтям якнайбiльше слiв, подань i розвити в
них здатнiсть виражати своя думки й почуття — помнете, що слова
— це думки, це весь духовний фонд. Для Чапека як художника слово
є зображенням сутi речей, звiдси i його прагнення вiдточити слово,
а виходить, i вiдточити думка У своïх казках Чапек особливе мiсце
придiляє грi словом, збагачуючи словник дитини. Наприклад, в
Розбiйницькiй казцi вiн, розповiдаючи, як старий Мерзаво платив за свого
сина в монастир, перераховує всi назви рiзних монет. Саме це
народжує в уявi дитини образ дивного грабiжника, нещадного до
своïх жертв i одержимого нiжною любов'ю до сина. Там же баба, що
лає молодого Мерзавйо, вимовляє за абеткою всi лайки, якi
знає:
Ах ти, антихрист, ах ти, бандит, безбожник, безобразник, башибузук,
злодюга, повiшеник, зломщик, ах ти, грiшник, шибеник, грубiян… У
сполученнi зi зверненням молодого Мерзавйо до неï як до дами
гумористична ситуацiя вимальовується особливо опукло.
Чапек так само забавно, играючи й iронiчно, розкриває дитинi
основу словотворчостi. Причому почуття слова, iронiчна iнтонацiя в
сприйняттi словотворчостi вираженi дуже яскраво. От як вiн
розповiдає, ким може працювати водяник:
- Розумiєте, дiтлахи, водяник може займатися тiльки тим ремеслом, у якому є що-небудь вiд води: ну наприклад, може вiн бути пiдводником, або про-водником, або, скажемо, може писати в книжках у-водну главу, або бути за-водилой, або вод-ителем трамвая, або видавати себе за руко-водителя або за хазяïна за-вода, словом, яка-небудь вода отут повинна бути .
И казках Чапека постiйно видна умовнiсть цього жанру, горую вiн дає вiдчути читачевi. Тому Чапек часто Користується гротеском, пiдкреслюючи вiдносну нереальнiсть казкового образа. Так, наприклад, вiн малює розбiйника — гиршего Мерзавио, що ходив у бичачiй шкiрi, укривався кiнською попоною i ïв сире м'ясо прямо голими руками, як i годиться всiм розбiйникам. Слiд зазначити, що казки цi — нелегке читання для дiтей. Незважаючи на ïхню зовнiшню цiкавiсть, вони вимагають напруженоï роботи думки, певних навичок сприйняття художнього образа
В 1932 роцi виходить ще одна книга для дiтей К. Чапека —
Дашенька, або Iсторiя щенячого життя. У забавному оповiданнi Про щеня
Дашеньке автор сполучить казкову iнтонацiю з реалiстичним оповiданням.
Вставнi новели про предкiв фокстер'єра, про те, чому собаки живуть
iз людиною, нiбито розказанi Дашеньке, заснованi на вимислi, на
бешкетному перевертише (коли людина побачила, що собаки живуть зграями,
те й люди вирiшили об'єднатися в зграï). Подiбно многим
талановитим письменникам-анiмалiстам, К. Чапек пiдносить дитинi реальнi
вiдомостi про вдачi й звички тварин, И в той же час вiн дуже
своєрiдний у винаходi способу розмови iз читачем. Добутку К-
Чапека для дiтей прекрасно переведенi Б. Заходером, якому вдалося
зберегти принаднiсть оригiналу, знайти адекватнi виразнi засоби в
росiйськiй мовi
