Основа сюжету роману Л. Н. Толстого Воскресiння

Так само, як в однiй поваренiй книзi говориться, що раки люблять, щоб
ïх варили живими, вiн цiлком був переконаний, i не в переносному
значеннi, як це вираження розумiлося в поваренiй книзi, а в прямому,
— думав i говорив, що народ любить бути марновiрним
Вiн ставився до пiдтримуванiй ïм релiгiï так, як ставиться
курiвник до падла, которою вiн годує своïх курей: падло дуже
неприємне, але кури люблять i ïдять ïï, i тому
ïх треба годувати падлом
Зрозумiло, всi цi Иверские, Казанськi й Смоленськi дуже грубе
iдолопоклонство, але народ любить це й вiрить у це, i тому треба
пiдтримувати цi марновiрства. Так думав Сокир, не мiркуючи того, що йому
здавалося, що народ любить марновiрства тiльки тому, що завжди
перебували й тепер перебувають такi жорстокi люди, який i був вiн.
Сокир, якi, освiтившись, уживають своє свiтло не на те, на що вони
повиннi б уживати його, — рятуйте! з мороку неуцтва народу, а
тiльки на те, щоб закрiпити його в ньому.
Толстой буквально знущається iз глави офiцiйноï церкви, саме
прiзвище якого наводить на похмурi асоцiацiï iз сокирою ката.
Зовнiшнi церковнi атрибути, будь те обряди, iкони або державнi форми
керування церквою, по переконанню письменника, суть марновiрства, здатнi
тiльки залишити народ у мороцi неуцтва й пiдкорити його пануванню
жорстокосердих чиновникiв. Князь Нехлюдов, на вiдмiну вiд Топорова, аж
нiяк не позбавлений морального почуття й поступово приходить до
свiдомостi рiвностi й братерства людей. У фiналi роману вiн, подiбно
Раскольникову в епiлозi Злочину й покарання Ф.М. Достоєвського,
просвiтлюється й перероджується вiд читання Євангелiя.
Нехлюдов не спав всю нiч i, як це трапляється з багатьма й
багатьма, що читають Євангелiє, у перший раз, читаючи,
розумiв у всiм ïхньому значеннi слова, багато разiв читанi й
непомiченi. Як губка воду, вiн усмоктував у себе те потрiбн, важливе й
радiсне, що вiдкривалося йому в цiй книзi И все, що вiн читав, здавалося
йому знайомо, здавалося, пiдтверджувало, приводило до пам'ятi те, що вiн
знав уже давно, колись, але не усвiдомлював цiлком i не вiрив. Тепер же
вiн усвiдомлював i вiрив
Але мало того, що вiн усвiдомлював i вiрив, що, виконуючи цi заповiдi,
люди досягнуть найвищого доступного ïм блага, вiн усвiдомлював i
вiрив тепер, що всякiй людинi бiльше нема чого робити, як виконувати цi
заповiдi, що в цьому — єдиний розумний змiст людського
життя, що всякий вiдступ вiд цього є помилка, .негайно манлива за
собою покарання. Це випливало iз усього навчання й з особливою
яскравiстю й силою було виражено в притчi про виноградарiв. Виноградарi
уявили собi, що сад, у який вони були посланi для роботи на
хазяïна, був i iз власнiстю; що все, що було в саду, зроблене для
них, i що ïхня справа тiльки в тiм, щоб насолоджуватися в цьому
саду своею життям, забувши про хазяïна й убиваючи тих, якi
нагадували ïм про хазяïна й про ïхнiй обов'язок до нього.
Толстой намагається довести, що безпосереднє звертання до
Євангелiя, без усякоï допомоги церкви, здатно перетворити
людини. Головний герой Воскресiння доходить висновку, що люди точно так
само наïвно думають, що вони хазяï свого власного життя, тодi
як у дiйсностi посланi в мир з волi Божоï й для здiйснення Божого
промислу. А проходження Божим заповiдям нiбито приведе до встановлення
Царства Божого на землi. Слiд зазначити, що останнє твердження
суперечить не тiльки православ'ю, але й майже всiм iншим християнським
конфесiям. Нехлюдов, подiбно Раскольникову, перейнявся духом
Євангелiя й почав нове життя, не стiльки тому, що вiн вступив у
новi умови життя, а тому, що все, що трапилося з ним, iз цього часу,
одержало для нього зовсiм iнше, чим колись, значення
Чим скiнчиться цей новий перiод його життя, покаже майбутнє . Тут
парадоксальнiсть збiгу полягає в тiм, що Достоєвський уважав
саме православ'я найкраще вiдбиває дух i iдеали первiсного
християнства, тодi як Толстой створив нове християнське навчання, а
православ'я рiшуче вiдкинув. Однак самi християнськi iдеали двох
письменникiв виявилися практично тотожними. Тiльки, на вiдмiну вiд
Достоєвського, Толстой думав продовжити iсторiю Нехлюдова, отчого
й закiнчив Воскресiння словами про майбутнє, натякаючи на
можливiсть наступного роману або повести з тим же героєм. У
толстовському щоденнику зберiгся запис вiд 23 червня 1900 р.: Жахливо
хочеться писати художнє, i не драматичне, а епiчне —
продовження Воскресiння: селянське життя Нехлюдова. Однак цей намiр так
i залишилося нездiйсненим. Товстоï був письменником-реалiстом i
розумiв труднощi зображення в реалiстичнiй манерi життя людини по
євангельських завiтах. Адже навiть йому самому не завжди вдавалося
жити у вiдповiдностi сними.