П'єса-парабола Брехта Добра людина iз Сичуанi

Головне мiсто провiнцiï Сичуань, у якому узагальненi всi мiсця на
земнiй кулi й будь-який час, у яке людина експлуатує людини,
— от мiсце й час дiï п'єси
Пролог. От уже два тисячорiччя не припиняється крик: так далi
тривати не може! Нiхто в цьому свiтi не в змозi бути добрим! I
стурбованi боги ухвалили: мир може залишатися таким, як є, якщо
найдеться досить людей, здатних жити гiдноï людини життям. А щоб
перевiрити це, три найвизначнiших боги спускаються на землю. Бути може,
водонос Ван, першим встретивший ïх i угостивший водою (вiн, до
речi, єдиний у Сичуанi, хто знає, що вони боги), гiдний
людина? Але його кружка, помiтили боги, з подвiйним дном. Добрий водонос
— шахрай! Найпростiша перевiрка першоï чесноти —
гостинностi — розбудовує ïх: у жодному з багатих
будинкiв: нi в пана Фо, нi в пана Чена, нi у вдови Су — не може
Ван знайти для них нiчлiг. Залишається одне: звернутися до
повiï Шен Де, вона адже не може вiдмовити нiкому. I боги проводять
нiч у єдиноï доброï людини, а ранком, распрощавшись,
залишають Шен Де наказ залишатися таку ж доброï, а також гарну
плату за нiчлiг:
адже як бути доброï, коли всi так дорого!
I. Боги залишили Шен Де тисячу срiбних доларiв, i вона купила собi на
них маленьку тютюнову крамницю. Але скiльки нужденних у допомозi
виявляється поруч iз тим, кому посмiхнулася удача:
колишня власниця крамницi й колишнiх хазяïв Шен Де — чоловiк
i дружина, ïï кульгавий брат i вагiтна невiстка, племiнник i
племiнниця, старий дiдусь i хлопчик, — i всiм потрiбна дах над
головою i ïжа. Спасенья маленький човен / Негайно ж iде на дно. /
Адже занадто багато потопаючих / Схопилися жадiбно за борти.
А отут столяр вимагає сто срiбних доларiв, якi не заплатила йому
колишня господарка за полки, а домовласницi потрiбнi рекомендацiï й
поручництво за не занадто респектабельну Шен Де. За мене поручиться
двоюрiдний брат, — говорить вона. — I за полки розплатиться
вiн же.
II. I ранком у тютюновiй крамницi з'являється Шой Так,
двоюрiдний брат Шен Де. Рiшуче прогнавши невдачливих родичiв,
умiло змусивши столяра взяти всього двадцять срiбних доларiв,
Завбачливо подружившись iз полiцейським, вiн улагоджує
справи своєï занадто доброï кузини
III. А ввечерi в мiському парку Шен Де зустрiчає безробiтного
льотчика Суна. Льотчик без лiтака, поштовий льотчик без пошти. Що
йому робити на свiтi, навiть якщо вiн прочитав у пекiнськiй школi
всi книги про польоти, навiть якщо вiн умiє посадити на
землю лiтак, точно це його власний зад? Вiн як журавель зi
зламаним крилом, i нема чого йому робити на землi. Мотузка
напоготовi, а дерев у парку скiльки завгодно. Але Шен Де не
дає йому повiситися. Жити без надiï — творити
зло. Безнадiйна Пiсня водоноса, що продає воду пiд час дощу:
Грiм гримить, i дощик ллється, / Ну, а я водою торгую, / А
вода не продається / И не п'ється нi в яку. / Я кричу:
Води купите! / Але нiхто не купує. / У мою кишеню за цю воду
/ Нiчого не попадає! / Купите води, собаки!
И Шен Де купує кружку води для свого улюбленого ЯНСУНА.
IV. Вертаючись пiсля ночi, проведеноï з улюбленим, Шен Де вперше
бачить ранкове мiсто, бадьорий i дарящий веселощi. Люди рє-
1^дня добрi. Старi, торговцi килимами iз крамницi навпроти, дають
милоï Шен Де в борг двiстi срiбних доларiв — буде чим
розплатитися з домовласницею за пiвроку. Людинi, що любить i
сподiвається, нiщо не важке. I коли мати Суна панi Ян
розповiдає, що за величезну суму в п'ятсот срiбних доларiв
синовi пообiцяли мiсце, вона з радiстю вiддає ïй грошi
отриманi вiд старих. Але звiдки взяти ще триста? Є лише один
вихiд — звернутися до Шой Так. Так, вiн занадто твердий i
хитрий. Але адже льотчик повинен лiтати! Интермедш. Шен Де
входить, тримаючи в руках маску й костюм Шой Так, i спiває
Пiсню про безпораднiсть богiв i добрих людей:
Добрi в нас у краïнi / Добрими не можуть залишатися. / Щоб
добратися з ложкою до чашки, / Потрiбна жорстокiсть. / Добрi безпомiчнi,
а боги неспроможнi. / Чому не заявляють боги там, в ефiрi, / Що час дати
всiм добра й гарним / Можливiсть жити в гарному, добром свiтi?
V. РОЗУМНИЙ i обачний Шой Так, ока якого не злiпить любов, бачить
обман. Ян Суна не лякають жорстокiсть i пiдлiсть:
нехай обiцяне йому мiсце — чуже, i в льотчика, якого звiльнять iз
його, бiльша сiм'я, нехай Шен Де розстанеться iз крамницею, крiм
якоï в неï нiчого нi, а старi втратяться своïх двохсот
доларiв i втратять житло, — аби тiльки домогтися свого. Такому не
можна довiряти, i Шой Так шукає опору в богатом цирюльнике,
готовому женитися на Шен Де. Але розум неспроможний, де дiє любов,
i Шен Де йде iз Суном: Я хочу пiти з тим, кого люблю, / Я не хочу
обмiрковувати, чи добре це. / Я не хочу знати, чи любить вiн мене. / Я
хочу пiти з тим, кого люблю.
VI. У маленькому дешевому ресторанi в передмiстя готуються до весiлля
Ян Суна й Шен Де. Наречена у вiнчальному вбраннi, наречений у
смокiнгу. Але церемонiя всi нiяк не почнеться, i бонза
поглядає на годинники — наречений i його мати чекають
Шой Так, який повинен принести триста срiбних доларiв. Ян Сун
спiває Пiсню про день святого Нiколи: У цей день беруть за
глотку зло, / У цей день всiм бедним повезло, / И хазяïн i
батрак / Разом прямують у шинок / У день святого Нiколи / Худий
п'є в жирнбго в гостях. / Ми вже не в силах бiльше чекати. /
Тому-те й повиннi нам дати, / Людям тяжкоï працi, / День
святого Нiколи, / День святого Нiколи, / День, коли ми будемо
вiдпочивати.
Вiн уже нiколи не прийде, — говорить панi Ян. Троє сидять, i
двоє з них дивляться на дверi
VII. На вiзку бiля тютюновоï крамницi вбогий скарб Шен Де —
крамницю довелося продати, щоб повернути борг старим. Цирюльник Шу
Фу готовий допомогти: вiн вiддасть своï бараки для бiднякiв,
яким допомагає Шен Де (там однаково не можна тримати товар
— занадто сиро), i випише чек. А Шен Де щаслива: вона
вiдчула в собi майбутнього сина — льотчика, нового
завойовника / Недоступних гiр i невiдомих областей!
Але як уберегти його вiд жорстокостi цього миру? Вона бачить маленького
сина столярiв, що шукає ïжу в помийному цебрi, i клянеться,
що не заспокоïться, поки не врятує свого сина, хоча б його
одного. Прийшов час знову перетворитися у двоюрiдного брата
Пан Шой Так повiдомляє тим, що зiбралися, що його кузина й надалi
не залишить ïх без допомоги, але вiдтепер роздача ïжi без
вiдповiдних послуг припиняється, а в будинках пана Шу Фу буде жити
той, хто згодний працювати на Шен Де.
VIII. На тютюновiй фабрицi, що Шой Так улаштував у бараках, працюють
чоловiка, жiнки й дiти. Доглядачем — i жорстоким — тут
Ян Сун: вiн нiтрохи не засмучується через змiну участи й
показує, що готово на все заради iнтересiв фiрми. Але де Шен
Де? Де добра людина? Де та, хто багато мiсяцiв назад у дощовий
день у хвилину радостi купила кухоль води у водоноса? Де вона i
ïï майбутня дитина, про яке вона розповiла водоносовi? I
Сун теж хотiв би знати це: якщо його колишня наречена була
вагiтна, то вiн, як батько дитини, може претендувати й на
положення хазяïна. А от, до речi, у вузлi ïï
плаття. УЖЕ чи не вбив нещасних жiнок жорстокий двоюрiдний брат?
Полiцiя приходить у будинок. Пановi Шой Так має бути стати
перед судом
IX. У залi суду друзi Шен Де (водонос Вая, чету старих, дiдусь i
племiнниця) i партнери Шой Так (пан Шу Фу й домовласниця) чекають
початку засiдання. Побачивши суддiв, що ввiйшли в зал, Шой Так
зомлiває — це боги. Боги аж нiяк не всеведущи: пiд
маскою й костюмом Шой Так вони не довiдаються Шен Де. I лише коли,
не витримавши обвинувачень добрих i заступництва злих, Шой Так
знiмає маску й зриває одяг, боги з жахом бачать, що
мiсiя ïх провалилася: ïхня добра людина й злий i
черствий Шой Так — одна особа. Не виходить у цьому свiтi
бути доброï до iншим i одночасно до себе, не виходить iнших
рятувати й себе не погубити, не можна всiх ощасливити й себе з
усiма разом! Але богам нiколи розбиратися в таких складностях.
Невже вiдмовитися вiд заповiдей? Нi, нiколи! Визнати, що мир
повинен бути змiнений? Як? Ким? Нi, усе в порядку. I вони
заспокоюють людей: Шен Де не загинула, вона була тiльки захована.
Серед вас залишається добра людина. I на розпачливий крик
Шен Де: Але менi потрiбний двоюрiдний брат — квапливо
вiдповiдають: Тiльки не занадто часто! I тим часом як Шен Де в
розпачi простирає до них руки, вони, посмiхаючись i киваючи,
зникають угорi.
Епiлог. Заключний монолог актора перед публiкою: Про публiка поважна
моя! Кiнець неважливий. Це знаю я. / У руках у нас прекраснейшая казка
раптом одержала гiрку розв'язку. / Опущена завiса, а ми коштуємо в
смущенье — не знайшли питання разрешенья. / Так у чому ж справа?
Ми ж не шукаємо вигiд, / И виходить, повинен бути якийсь вiрний
вихiд? / За грошi не придумаєш — який! Iнший герой? А якщо
мир — iнший? / А можуть, тут потрiбнi iншi боги? Иль зовсiм без
богiв? Мовчу в тривозi. / Так допоможiть нам! Лихо поправте — i
думка й розум свiй сюди направте. / Спробуйте для доброго знайти до
гарного — гарнi шляхи. / Поганий кiнець — заздалегiдь
вiдкинутий. / Вiн повинен, повинен, повинен бути гарним! Т. А.
Вознесенська
Джерело: Всi шедеври свiтовоï лiтератури в короткому викладi.
Сюжети й характери. Закордонна лiтература XX столiття. М.: Олiмп; ТОВ
Видавництво ACT.