Возний хапун i здирщик, але цi найвиразнiшi риси його характеру не розкриваються надто прямолiнiйно

В сатиричному планi змальов'анi возний й виборний. Возний дрiбний
чиновник, що помазався паном, юриста завзятий i хапун такий, що i з
рiдного батька злупить. З цинiчною одвертiстю виправдує вiн
хабарництво, хижацтво, несправедливiсть, що панували в тогочасному
суспiльствi. Вовча мораль возного найвиразнiше виявлена в його пiснi, що
являє собою переробку вiрша Сковороди Всякому городу нрав i права.
В нiй возний проповiдує огидну мораль бюрократiв i гнобителiв:
Всякий, хто вище, той нижчого гне, Дужий безсильного давить i жме,
Бiдний багатого певний слуга, Корчиться, гнеться пред ним, як дуга.
Образ возного має деякi спiльнi риси з подiбними сатиричними
образами в тодiшнiй росiйськiй драматургiï (наприклад, з образом
Хапилова у п'єсi В. Льовшина Своя ноша не тянет). Ще Добролюбов
зазначав, що одним з головних об'єктiв сатиричного викриття в
лiтературi другоï половини XVIII столiття було приказное
крючкотворство и взяточничество 105.
Але й тут Котляревський iшов не вiд певноï схеми, не вiд
лiтературних зразкiв, а вiд самого життя. Добре знаючи возних i до них
подiбних у життi, драматург створив один з найбiльш вдалих реалiстичних
образiв п'єси. Возний хапун i здирщик, але цi найвиразнiшi риси
його характеру не розкриваються надто прямолiнiйно. Поступово, iнколи
мимохiдь Котляревський викриває засоби його збагачення. Так,
виборний передає возному слова засiдателя Щипавки про
переслiдування хабарництва. Возний починає скаржитися на труднощi
життя: …малiйшая проволочка iлi прижимоч'ка просителю, як водилось
перше, почитається за уголовноє преступленiє. Так,
зрештою, штрих за штрихом перед нами постає образ хапуги,
завзятого юристи.
Саме тут знати, як майстерно володiє Котляревський основним
принципом реалiстичноï типiзацiï: розкриттям рiзних сторiн
характеру людини. Возний виступає в п'єсi як пан, що
домагається руки набагато молодшоï за нього Наталки i,
зазнавши поразки, змушений вiдмовитись вiд неï. Вiн зображений
драматургом не однобоко, не тiльки як хабарник i хапуга. Не раз у
п'єсi виявляється певна освiченiсть возного, що цiлком
природна для чиновника. Якщо возний i виявляє добру обiзнанiсть з
украïнськими лiтописами, то це випливає не з його любовi до
науки й культури, а з житейськоï, судовоï практики. Посада
возного була введена за Литовським статутом у судах, в яких розбиралися
шляхетськi справи. Хоч суди цi в часи створення п'єси були вже
лiквiдованi, проте поодинокi украïнськi пани, нащадки
козацькоï старшини, ще домагалися прав дворянства. Щоб довести
права своïх клiєнтiв, возний повинен був ритися в архiвах, у
лiтописах, обґрунтовуючи походження панiв вiд шляхти, вiд
козацькоï старшини. Обiзнаний возний i з театром. Але й у цьому
Котляревський зображає його не як культурну, iнтелiгентну людину,
а як грубу натуру. Возному хотiлося б, щоб на сценi справдi вбивали, а
не тiльки вдавали: було б за що грошi платити.
Знає возний i лiтературу, панегiричнi вiршi. Вiн просторiкує
про любов, яка не знає соцiальних меж i передусiм:
…Уязвленное частореченное любовiю серце… не взираєть
нi на породу, нi на лiта, нi на состоянiє. Оная любов все теє-
то як його ровняєть. Ллє й тут слова возного брехня пана, а
не погляд гуманноï, освiченоï людини. Котляревський
розкриває облуднiсть любовi возного, вказуючи на ïï
справжню суть: …Люблю тя, дiвицю, как жадний волк младую ягницю.
Любов до Наталки не заважає возному водночас одвiдувати й
вдовствующую дякониху.
Безпiдставними були спроби буржуазних учених обiлити возного, зробити з
нього сковородинця. Нiчого спiльного з сковородинськими гуманiстичними
принципами характер возного не має. Пiсню Сковороди Всякому городу
нрав i права возний перекручує на свiй кшталт:
Всяк, хто не маже, то дуже скрипить, Хто не лукавить, то ззаду сидить;
Всякого рот дере ложка суха, Хто ж єсть на свiтi, щоб був без
грiха?
Хоч возний у кiнцi п'єси начебто й розкаюється, все ж
загалом це образ негативний, сатиричний. Каяття возного певний вiдступ
автора вiд життєвоï правди, певна данина традицiям
тодiшньоï драматургiï. Хоч слiд додати, що сама сцена каяття
теж має гумористичний характер. Слова возного: Я возний i
признаюсь, что от рожденiя моєго расположен к добрим дiлам; но, за
недосужностью по должностi i за другими клопотами, доселi нi одного не
здiлал не можуть не викликати смiх.
Виборний Макогоненко представник сiльськоï влади тих часiв i,
сказати б, маленький грiшник. За характеристикою Миколи, вiн хитрий, як
лисиця, i на всi сторони мотається; де не посiй, там i уродиться,
i уже де i чорт не зможе, то пошли Макогоненка, зараз докаже. Проте й
вiн незадоволений чиновниками письменними п'явками, як вiн ïх
називає, висловлюючи цим погляди на них селянству