Сприйняття, пам'ять, мислення, уява

Сприйняття, пам'ять, мислення, уява, як пiзнавальнi процеси входять як
складова частина в будь-яку людську дiяльнiсть i забезпечує ту або
iншу ïï ефективнiсть. Пiзнавальнi процеси дозволяють людинi
намiчати заздалегiдь мети, мети й змiст майбутньоï дiяльностi,
програвати в розумi хiд цiєï дiяльностi, своï дiï й
поводження, передбачати результати своïх дiй i керувати ними в мiру
виконання. Коли говорять про загальнi здатностi людини, то також мають
на увазi рiвень розвитку й характернi риси його пiзнавальних процесiв,
тому що чим краще розвиненi в людини цi процеси, тим бiльше здатним вiн
є, тим бiльшими можливостями вiн володiє. Пiзнавальнi
процеси здiйснюються у виглядi окремих пiзнавальних дiй, кожне з яких
являє собою цiлiсний психiчний акт, що складається
неподiльно iз всiх видiв психiчних процесiв. Але один з них звичайно
є головним, провiдним, визначальний характер даноï
пiзнавальноï дiï. Тiльки в цьому змiстi можна розглядати
окремо такi психiчнi процеси, як сприйняття, пам'ять, мислення, уява.
Так, у процесах запам'ятовування й завчання бере участь мислення в бiльш-
менш складнiй єдностi з мовленням, крiм того, вони є
вольовими операцiями
У данiй роботi менi хотiлося б докладнiше зупинитися на характеристицi
пам'ятi, як одного ïх психiчних процесiв
1. Визначення пам'ятi
“Пам'ять — це процеси органiзацiï й збереження минулого
досвiду, що робить можливим його повторне використання в дiяльностi або
повернення в сферу свiдомостi.” Пам'ять зв'язує минуле
людини з його сьогоденням i майбутнiм i є найважливiшою
пiзнавальною функцiєю, що лежить в основi розвитку й навчання
2. Дослiдження пам'ятi
мають мiждисциплiнарний характер, тому що в рiзних формах вона
зустрiчається на всiх рiвнях життя й включає не тiльки
процеси збереження iндивiдуального досвiду, але й механiзми передачi
спадкоємноï iнформацiï
Роботи нiмецького психолога Г. ебингауза наприкiнцi минулого столiття
поклали початок експериментальному вивченню пам'ятi. У своïх
досвiдах на собi намiтив кiлькiснi закони завчання, утримання й
вiдтворення послiдовностей, що складаються з безглуздих складiв. Надалi
цей пiдхiд був продовжений у бихевиористских дослiдженнях
Майже одночасно почалося вивчення пам'ятi на складний осмислений
матерiал. На початку 20 столiття французький фiлософ А.Бергсон
протиставив “Пам'ятi звичцi”, що формується в
результатi механiчного повторення, “Пам'ять духу”, що
фiксує осмисленi одиничнi подiï бiографiï суб'єкта
Гештальтпсихологiя пiдкреслювала роль органiзацiï матерiалу при
запам'ятовуваннi. У психоаналiзi була почата спроба пояснення явищ
забування “витисненням” неприємних, що травмують
вражень зi сфери свiдомостi. Англiйський психолог Ф. Бартлетт показав
складний реконструктивний характер процесу пригадування оповiдань i
залежнiсть його вiд iснуючих у даному середовищi культурних норм.
Значення соцiокультурних факторiв у формуваннi вищих форм пам'ятi людини
пiдкреслювали французький психолог П. Жанi й французькому соцiологу М.
Хальбвакс. У Росiï ця концепцiя одержала свiй подальший розвиток у
культурно-iсторичнiй теорiï походження вищих функцiй людини,
розробленоï Л.С. Виготським i його найближчими учнями А.Н.
Леонтьевим i Л.С. Лурией. А.Н. Леонтьев видiлив етапи фило- i
онтогенетического розвитку пам'ятi людини, ïï поступового
перетворення з “натуральноï” (безпосередньоï) в
“культурну” (опосередковану). Нейропсихологические
дослiдження, проведенi А.Р. Лурией i пiд його керiвництвом, дозволили
описати фiзiологiчнi механiзми пам'ятi, показати роль лобових часток
кори головного мозку людини в регуляцiï вищих мнемических процесiв
П.И. Зинченко й А.А. Смирнов дослiджували залежнiсть успiшностi процесiв
запам'ятовування вiд ïхнього мiсця в структурi дiяльностi. Вони
детально дослiджували залежнiсть мимовiльного й довiльного
запам'ятовування вiд органiзацiï практичноï дiяльностi й вiд
iнших умов, у яких вiдбувається запам'ятовування або вiдтворення
iнформацiï людиною. У своïх дослiдженнях А.А. Смирнов показав,
що дiï краще запам'ятовуються, чим думки, а серед дiй прочнее
запам'ятовуються тi, якi пов'язанi з подоланням перешкод, у тому числi й
самi цi перешкоди
Рiзнi види пам'ятi — моторна, емоцiйна, образна, словесно-логiчна
— iнодi описуються як етапи такого розвитку (П.П. Блонский, Дж.
Брунер, Ж. Пиаже). Аналiз порушень пам'ятi й сприйняття в клiнiцi
локальних поразок мозку (А.Р. Лурия, Р. Сперри) дозволив установити факт
переважного зв'язку процесiв у лiвiй пiвкулi головного мозку (у правшей)
зi словесно-логiчними способами запам'ятовування, а в правiй пiвкулi
— снаглядно-образними. Багато цiкавих фактiв, що стосується
пам'ятi людини, було встановлено в руслi дослiджень, автори яких
керувалися гешталитеорией пам'ятi. Один з них був вiдкритий Б. В.
Зейгарник i одержав назву ефект Зейгарник.
Цей ефект полягає в наступному. Якщо людям запропонувати серiю
завдань i дозволити однi з них довести до кiнця, а iншi перервати
незавершеними, то виявляється, що випробуванi згодом майже у два
рази частiше згадують незавершенi завдання, чим завершенi до моменту
переривання. Пояснюється дане явище в такий спосiб. При одержаннi
завдання у випробуваного виникає потреба його виконати. Ця потреба
повнiстю реалiзує себе, коли завдання виконане, i
залишається незадоволеноï, якщо воно не доведено до кiнця. У
силу зв'язку мiж мотивацiєю й пам'яттю перша впливає на
вибiрковiсть пам'ятi, зберiгаючи в нiй слiди незавершених завдань
Провiвши вiдповiднi експерименти, Б.В. Зейгарник вiдзначила ще один
цiкавий факт: ” Перевага незавершених завдань виражається не
тiльки в числi утриманих завдань, але також у тiй послiдовностi, у якiй
випробуваний називає завдання при опитуваннi, У першу чергу
випробуванi перераховують незавершенi завдання.” Iз цього
зауваження можна зробити висновок, що людина мимоволi втримує в
пам'ятi й у першу чергу вiдтворює те, що вiдповiдає
найбiльше актуал ь ним, що дiє в цей момент i не цiлком удоволеним
його потребам
Види пам'ятi
Iснує кiлька пiдстав для класифiкацiï форм i видiв пам'ятi.
Одне з них — розподiл пам'ятi за часом збереження матерiалу, iнше
— по переважний у процесах запам'ятовування, збереження й
вiдтворення матерiалу аналiзатору. У першому випадку видiляють
короткочасну й довгострокову пам'ять, а iнодi й промiжний варiант
— оперативну. У другому випадку говорять про руховоï,
зоровоï, слуховой, словесно-логiчному й iншому видах пам'ятi
Короткочасна пам'ять — це пам'ять, у якiй збереження матерiалу
обмежене певним, як правило, невеликим перiодом часу. Короткочасна
пам'ять людини пов'язана з його актуальною свiдомiстю
Довгострокова пам'ять розрахована на тривалий строк зберiгання
iнформацiï, заздалегiдь не певний перiод. Вона не пов'язана з
актуальною свiдомiстю людини й припускає його здатнiсть у
потрiбний момент згадати те, що колись було ïм запомнено. На
вiдмiну вiд короткочасноï пам'ятi, де пригадування не потрiбно
(оскiльки те, що тiльки що було сприйнято, ще перебуває в
актуальнiй свiдомостi), при довгостроковiй пам'ятi воно необхiдно
завжди, тому що пов'язанi зi сприйняттям вiдомостi вже не перебувають у
сферi актуальноï свiдомостi
При користуваннi довгостроковою пам'яттю для пригадування нерiдко
потрiбнi певнi вольовi зусилля, тому ïï функцiонування
звичайно зв'язане сволей.
Для збереження iнформацiï в короткочаснiй пам'ятi завжди потрiбне
пiдтримка безперервноï уваги до запам'ятовується материалу,
що, протягом усього часу його втримання в пам'ятi; при довгостроковому
запам'ятовуваннi в цьому немає необхiдностi
Оперативноï називають пам'ять, що займає промiжне положення
мiж короткочасною й довгостроковою. Вона розрахована на збереження
матерiалу протягом заздалегiдь певного строку, тобто на те, щоб у
заданий час мати можливiсть легко згадати те, що потрiбно.
Двигат е л ь ная пам'ять — це запам'ятовування й збереження, а при
необхiдностi точне вiдтворення рiзноманiтних рухiв. Вона бере участь у
формуваннi рухових умiнь i навичок людини й особливо необхiдна в тих
видах дiяльностi, заняття якими жадають вiд людини досить складних форм
рухiв
Гарною зоровою пам'яттю володiють люди з ейдетическим сприйняттям, тобто
тi, котори е здатнi протягом тривалого часу “бачити”
вiдсутню в реальному зоровому полi картину або предмет. Зорова пам'ять
пов'язана зi збереженням i вiдтворенням образiв; вона надзвичайно
важлива для людей всiх професiєю, особливо спiвробiтникiв ОВД,
художникiв, конструкторiв. Цей вид пам'ятi припускає розвинену в
людини здатнiсть до уяви. На нiй заснований, зокрема, процес
запам'ятовування й вiдтворення матерiалу: те, що людина зрительно може
собi представити, вiн, як правило, легше запам'ятовує й
вiдтворює
Слуховая пам'ять — це гарне запам'ятовування й точне вiдтворення
рiзноманiтних звукiв, наприклад мовних, музичних. Вона необхiдна
музикантам, фiлологам, людям, що вивчають iноземнi мови
Словесно-логiчна пам'ять характеризується тим, що людина, що
володiє нею, швидко й точно запам'ятовує змiст подiй,
логiковi якого-небудь доказу, змiст тексту, що читається, i т.п.
Цей змiст вiн може точно передати своïми словами, найчастiше зовсiм
не пам'ятаючи деталей вихiдного матерiалу. Даним типом пам'ятi нерiдко
володiють науковцi, викладачi емоционал ь ная пам'ять — це пам'ять
на колишнi коли-або переживання. Вона бере участь у роботi всiх видiв
пам'ятi, але особливо проявляється в людських вiдносинах. На
емоцiйнiй пам'ятi безпосередньо заснована мiцнiсть запам'ятовування
матерiалу: те, що в людини викликає сильнi емоцiйнi переживання,
запам'ятовується ïм прочнее й на бiльше тривалий строк
Крiм названих, є й iншi види пам'ятi, зокрема дотикальна, нюхова,
смакова
Оскiльки пам'ять пов'язана з волею, то по характерi ïï участi
в запам'ятовуваннi й вiдтвореннi матерiалу пам'ять дiлять на мимовiльну
й довiльну. У першому випадку мають на увазi таке запам'ятовування й
вiдтворення матерiалу, що вiдбувається автоматично, без особливих
зусиль iз боку людини, без постановки ïм перед собою мнемической
завдання (завдання на запам'ятовування, дiзнавання , збереження або
вiдтворення матерiалу). У другому випадку таке завдання обов'язково
присутня, а сам процес запам'ятовування або вiдтворення жадає вiд
людини вольових зусиль
У структурi пам'ятi можна видiлити два види мнемических здатностей, що
мають рiзнi фiзiологiчнi механiзми: здатнiсть до запечатлению й
здатнiсть до значеннєвоï переробки iнформацiï. Обидва
види мнемических здатностей впливають на успiшнiсть засвоєння
знань, однак бiльшу роль грає здатнiсть до переробки
iнформацiï, що характеризує тiсну єднiсть процесiв
пам'ятi й мислення