Байрон Джордж Ноэл Гордон

Байрон уособлює у собi всi романтичне в життi, людськiй
поведiнцi й творчостi . Не тiльки в першiй половинi XIX ст коли живий
спiває, а й пiзнiше досить розповсюдженим був тип молодих людей,
якi свiдомо чи несвiдомо наслiдували свiй iдеал — лорда Байрона
або його героïв. I Чайльд-Гарольд, i Манфред, i Корсар, i лiричнi
героï бiльшостi поезiй — всi це тип романтичного
iндивiдуалiста, розчарованого в навколишньому свiтi, самотнього й
гордого у своïй самотi. Вiн жадає кохання й не може знайти в
коханнi щастя. Вiн шукає великого дiла, алi не може здiйснити
нiчого, що б, на його погляд, було варто його зусиль.
Байрон походивши зi старовинного збiднiлого аристократичного роду.
Десятирiчним вiн успадкував мiсце в палатi лордiв. Алi це був дивний
член палати, нi на кого не схожий аристократ. Дитинство Байрона минуло в
Шотландiï, яка на всi життя вразила його романтичною красою. Батько
поета покинувши сiм'ю, алi й в особi матерi юнiй Джордж не знайшов
друга. Байрон живий замкнутим та похмурим. На додачу його морально
пригнiчувала ще й фiзична вада — вiн кульгав вiд народження.
Одержавши початкову освiту в Гарроу, в однiй iз тихнув шкiл, де
навчались дiти англiйськоï аристократiï.
Байрон здобув освiту у Кембриджському унiверситетi, де вiн не лише
захоплено вивчав iсторiю, фiлософiю, лiтературу, а й почав писати вiршi.
Перший збiрник вiршiв — “Часи дозвiлля” (1807)
вiдображає настроï розчарування й одинокостi, що охоплювали
поета. Назрiвав конфлiкт поета з вищим англiйським суспiльством.
Трагiчне вiдчуття самотностi Байрон передає в “Надписi на
могилi ньюфаундленськоï собаки” (1808). Вiн звертається
до людей, що його оточують, зi словами глибокого презирства. Вперше це
зрозумiв Бєлiнський , який писав про Байрона: “… вiн
любив людство, алi презирав i ненавидiв людей, мiж якими бачив собi
самотнiм i покинутим”.
На качану 1809 р., досягнувши повнолiття, Байрон займає мiсце в
палатi лордiв англiйського парламенту (на лавах опозицiï) i
незабаром вiдправляється в подорож краïнами Середземномор'я.
Верхи на конi пересiкає Iспанiю, вiдвiдує Мальту, в
Албанiï здiйснює поïздки в гори, вiдчуваючи радiсть вiд
спiлкування з людьми, далекими вiд європейськоï
цивiлiзацiï. Багато мiсяцiв проводити в Грецiï. Народжуються
двi першi пiснi поеми, якi принесли Байроновi всеєвропейську славу
— “Паломництво Чайльд Гарольда ”.
Молодий герой — юнак Чайльд Гарольд — схожий на автора;
вiн втiлив весь комплекс iдей, уподобань та розчарувань молодоï
людини качану XIX ст. Для поеми характерне природне злиття лiричного та
епiчного планiв. Фактично створено перший у новiй європейськiй
лiтературi зразок лiро-епiчноï поеми. Самотнiсть Гарольда, його
холодний вiдчай, розчарування в людях соцiально вмотивованi. Тему
вiдчуження особини в дисгармонiйному свiтi, вiдкриту романтиками, з
найбiльшою, класичною повнотою висвiтлив Байрон У першiй половинi 1810-
х рокiв Байрон створює так звань “схiдний цикл”
поïсти (”Гяур”, “Абiдонська наречений”,
“Корсар”, “Лара”), у яких герой, зберiгаючи
типологiчну спорiдненiсть iз Гарольдом, водночас вiдрiзняється вiд
нього активнiстю життєвоï позицiï, бунтом проти iснуючих
соцiальних вiдносин. Найчастiше вiн гине в iм'я свободи.
В останнiй перiод свого життя Байрон пише сатиричнi твори: поему
“Бронзовий вiк”, роман у вiршах “Дон Жуан ”, що
синтезував i лiризм раннiх творiв, i палкий протест “схiдних
поïсти”, i фiлософськi роздуми “Манфреда” та
“Каïна!' i т.д. Спiває оглядає тогочаснi
краïни Пiвденноï Європи та Близького Сходу критично-
iронiчним поглядом Дон Жуана. У романi виявилися симпатiï Байрона
до нацiонально-визвольноï боротьби поневолених народiв.
Спiває ïде допомагати грекам визволитись з-пiд турецького
ярма. Це призвело до його передчасноï смертi. Трагiчна зазагибель
Байрона викликала скорботу в серцях багатьох митцiв Європи.
Ґете увiчнив його подвиг в образi Евфорiона в другiй частинi
“Фауста”, Пушкiн оплакавши його смерть у вiршi “До
моря”.
Характернi риси байронiчного героя: втеча вiд жорстокостi буття,
свiтова скорбота, постiйний пошук гармонiï — притаманнi
творам украïнських письменникiв першоï половини XIX ст.:
Євгена Гребiнки, Михайла Петренка, Левка Боровиковсь-кого, Вiктора
Забiли та iн.
У квiтнi 1824 р. проводжа/ш в останнiй шлях великого англiйського
поета, який помер вiд болотноï пропасницi в найгаря-чiший годину
його бойовоï служби.
“Володар дум” (за словами Пушкiна) цiлого поколiння,
Байрон справивши великий вплив на сучасникiв.