Эмиль Золя (1840-1902)

Эмиль Золя один з найбiльших французьких письменникiв II половини XIX
столiття. Вiн був творцем теорiï натуралiзму — напрямок, що
виникло в 60-80р. XIX столiття. У своïх численних статтях вiн
виклав i обґрунтував теорiю, натуралiзму як нового i єдиного
методу в лiтературi: самою знаменитою теоретичною роботою Золя є
Експериментальний роман.
Натуралiзм за твердженням Золя являє собою розвиток традицiй
реалiзму минулого. Золю цiкавиться успiхами науки, вiдкриттями в
бiологiï, медицинi й уважав, що закономiрностi розвитку й
тваринного миру можуть бути перенесенi на людське суспiльство (тi ж
закони керують каменем на дорозi й мозком людини). Золю вважав, що
письменник повинен строго об'єктивно вивчати й вiдображати факти
дiйсностi, i не повинен керуватися особистими або полiтичними
симпатiями. Прагнення до натуралiстичного аналiзу, деталi побуту,
iнтерес до фiзiологiï сполучалися в Золя з тенденцiєю
створення циклiв романiв, що охоплюють бiльшi й рiзнi групи людей,
зв'язаних мiж собою родинними вiдносинами й соцiальними долями. Одним iз
самих знаменитих романiв Золя була Ругон-Маккари — це серiя
романiв, що складаються з 20 томiв, якi вiн писав 22 року. Це була
соцiальна iсторiя однiєï сiм'ï. У цих романах були
визначенi два завдання. По-перше, зобразити iсторiю рiзних представникiв
цiєï сiм'ï в декiлькох поколiннях на пiдставi
теорiï спадковостi. По-друге показати соцiальну обстановку в якiй
живуть i дiють представники цiєï сiм'ï, але насамперед
Ругон-Маккари це художнiй лiтопис Францiï, у перiод другоï
iмперiï. Золю показує положення рiзних класiв i соцiальних
груп. У його романi зображена правляча верхiвка, вище свiтло республiки,
велика фiнансова буржуазiя, банкiри, спекулянти, для яких режим
Наполеона III представляв зручну можливiсть грабувати Францiю. Дрiбна
буржуазiя, реакцiйне духiвництво, ремiсники й робiтники, селянство,
iнтелiгенцiю. Золю вiдобразив життя всiх цих людей, рiзних шарiв
суспiльства. Великою його заслугою було те, що хоча вiн i був
прибiчником натуралiзму, але долi й характер його героïв
пояснюються не бiологiчними, а соцiальними факторами Письменник бачив
протидiю дiйсностi, вона хотiв змiн про вiдновлень миру, але боявся
революцiï, не хотiв ïï й сподiвався на мирне
врегулювання, протистояння мiж працею й капiталом. Одним з вiдомих
романiв був Жермiналь (назва весняного мiсяця в революцiйному календарi
встановленим у перiод буржуазноï революцiï). У цьому романi
правдиво показується умови життя простого робочого народу й
закономiрнiсть його збурювання. Головнi дiючi особи — це шахтарi,
якi за свою каторжну працю одержують незначну плату. Золю також
згущає фарби, описуючи особистi вiдносини й сiмейне життя
шахтарiв. Золю брав активну участь у громадському життi Францiï.
Вiн виступив на захист Дрейфуса — капiтана Французькоï
армiï — єврея, що був обвинувачений у державнiй зрадi й
був присуджений до каторги. Золю опублiкував знаменитий лист
президентовi Францiï в захист Дрейфуса, за яке його присудили до
тюремного ув'язнення. Вiн змушений був бiгти iз Францiï й жити в
Англiï, але через рiк повернувся. Золю знали й любили в Росiï.
Деякi його добутки з'явилися на початку в Росiï, а потiм у
Францiï. Сам Золя писав, що початок його свiтовоï
популярностi, поклала Росiя й вiн завжди зберiгав подяку до краïни:
предоставившей йому трибуновi й саму утворену, жагучу аудиторiю.
Хоча Золя й пiдтримував робочi маси, йому були далекi думки про рiзкi
перетворення в суспiльствi, вiн хотiв деякого полiпшення умов життя
простого народу