Життя й творчiсть Гончарова

Iван Олександрович Гончарiв народився 6 червня 1812 р. у Симбiрську
(нинi Ульяновск). Симбiрськ був у той час маленьким губернським
мiстечком, побут якого носив ще мiцний вiдбиток патрiархальноï
старовини. Соннi вулицi мiста з ïх дворянськими й купецькими
особняками, густа тiнь сибiрських садiв, широке роздолля волзьких вод,
що вiдкривалося з високого стрiмчастого берега Волги, от картини, що
оточували в дитинствi майбутнього побутописця провiнцiйноï
патрiархально?! Росiï
Побут сiм'ï Гончарових носив двоïстий — напiвкупецький,
напiвдворянський — характер. Гончарови вели торгiвлю хлiбом. Тим
часом дiд письменника, що дослужився з полкових писарiв до чина
капiтана, одержав дворянське звання й внiс у споконвiчний купецький
уклад своєï сiм'ï вiдбиток iншоï культури. Тому
будинок Гончарових з його панською обстановкою й достатком слуг,
оточений садом, людськими, стайнями, сараями, коморами й пташниками,
нагадував скорiше дворянську садибу, чим купецьке володiння
Батько Гончарова вмер, коли хлопчиковi було сiм рокiв. Торговельнi
справи сiм'ï продовжувала вести матiр, розумна й енергiйна жiнка, а
турботи про виховання чотирьох дит-двох хлопчикiв i двох дiвчинок
— взяв на себе Н. Н. Трегубоз, помiщик, отстазкой моряк, що
оселився в будинку Гончарових, На настiйну вимогу Трегубова Гончарiв був
вiдданий для навчання б приватний дворянський пансiон. У цьому пансiонi
вiн одержав первiсне знання iноземних мов i познайомився з багатьма
росiйськими й iноземними класиками
В 1822 р. Гончарiв був вiдправлений для продовження утворення в Москву,
у комерцiйне училище. Про вiсiм рокiв, проведених у цьому училищi,
Гончарiв згадував пiзнiше сгоречью.
Єдиним свiтлим спогадом цього рокiв вiн уважав знайомство з
вiршами Пушкiна, в 20х роках владно скорив росiйське суспiльство
чарiвнiстю свого генiя. В 1830 р. Гончарiв вийшов з комерцiйного
училища, не закiнчивши його, а в 1831 р. надiйшов на словесне вiддiлення
Московського унiверситету. У студентському життi Гончарова вiдбулася
подiя, що залишила незгладимий слiд у його пам'ятi. Це —
вiдвiдування унiверситету Пушкiним. А. С. Пушкiн вiдвiдав Московський
унiверситет у вереснi 1832 р. Гончарiв навiч побачив улюбленого поета,
захопленого суперечкою iз професором iсторiï М. Т. Каченовским.
У Петербурзi вiн незабаром близько познайомився iз сiмейством художника
Н. А. Майкова, дiтям якого Аполлоновi (майбутньому поетовi) i
Валерiановi (майбутньому критиковi) вiн давав уроки латинськоï мови
й лiтератури. Сiм'я Майкових з ïï художнiми iнтересами була
своєрiдним лiтературним салоном. Вона видавала навiть своï
лiтературнi рукописнi журнали й альманахи. В альманахах Пролiсок i
Мiсячнi ночi Гончарiв помiстив повести Лиха болесть i Щаслива помилка.
В. Г. Бєлiнський у листi до В. П. Боткiна повiдомляв: Повiсть
Гончарова зробила в Питере фурор — успiх нечуваний! Всi думки
злилися на ïï користь. У рiк появи Звичайноï iсторiï
Гончарову було тридцять п'ять рокiв. Перший його роман був добутком уже
цiлком дозрiлого таланта
Улiтку 1849 р. Гончарiв пiсля чотирнадцятилiтньоï перерви зробив
поïздку в Симбiрськ. Там, пiд впливом вражень, що нахлинули на
нього з усiх бокiв, у нього зароджується план третього роману
— Обрив. Iнтерес до Обриву вiдсуває на якийсь час роботу над
Обломовим. В 1852 р. нова обставина порушує спокiйний плин життя
Гончарова й заважає йому повнiстю вiддатися роботi над Обломовим.
Цього року з Петербурга вiдправлялася в кругосвiтнє плавання
експедицiя росiйських кораблiв пiд начальством вицеа-дмирала Путятина.
Як секретар, на обов'язку якого лежало описати подорож до берегiв
Японiï й Америки, до Путятину був прикомандирований Гончарiв
Вiдвiдавши на фрегатi Паллада (так називалося судно Путятина) берега
Європи, Атлантичний океан, береги Африки, Мадеру, Iндiйський
океан, Яву, Китай, Японiю й ряд iнших краïн i мiсцевостей, Гончарiв
на початку 1855 р. повернувся через Сибiр у Петербург. Лiтературним
плодом цього подорожi по казеннiй потребi, як називав його Гончарiв,
були дорожнi замiтки, виданi письменником в 1858 р. двотомною книгою за
назвою Фрегат Паллада.
Фрегат Паллада — пiнний i цiкавий зразок шляхових нарисiв, у яких
опис побуту й вдач вiдвiдуваних краïн убрано в справдi художню
форму
Дворiчний вiдпочинок вiд роботи цензора, нова подорож за кордон, у
Мариенбад, i поïздка на батькiвщину, у тихий Симбiрськ, пiдкрiпили
здоров'я Гончарова.
У жовтнi 1862 р. вiн знову вертається до службовоï
дiяльностi, спочатку як редактор офiцiйноï газети Пiвнiчна пошта, а
потiм члена ради Головного керування по справах печатки. В 1867 р.
Гончарiв остаточно вийшов у вiдставку, вiддавши службовоï
дiяльностi бiля тридцяти рокiв. Звiльнившись вiд обов'язкiв чиновника,
Гончарiв мiг спокiйно вiддатися роботi над своïм третiм романом
— Обрив, задуманим ще в 1849 р. Роман вийшов, нарештi, у свiтло в
1869 р. Навколо iменi Гончарова знову пiднялися жвавi толки, цього разу
не такi одностайнi, як у зв'язку з появою Обломова.
Мучимий довгi роки задишкою, що стала дуже пiдозрiлим до людей, вiн
замкнуто жив у своïй петербурзькiй квартирi на Моховiй вулицi.
Iнодi одноманiтний плин його життя переривалося подорожами за кордон.
Зрiдка в пресi з'являлися невеликi статтi, нариси й спогади старого
письменника (Лiтературний вечiр, В унiверситетi, На батькiвщинi, Замiтки
про особистостi Бєлiнського, Мильон роздирань, Краще пiзно, чим
нiколи, Слуги старого часу). Найбiльший iнтерес i значення представляють
серед них Мильон роздирань (1872)-прекрасна стаття про комедiï
Грибоєдова Горi вiд розуму, i Краще пiзно, чим нiколи (1881) -
зразок щироï авторськоï сповiдi
Цi добутки творця Обломова розкрили новi сторони його
письменницькоï особистостi. В 1882 р. здiйснилося сiмдесят рокiв
саднячи народження Гончарова, п'ятдесят рокiв iз часу надрукування його
перекладу з роману Атар-Гюль i тридцять п'ять рокiв з моменту появи в
пресi Звичайноï iсторiï.
Поховали його на цвинтар Александро-Невской лаври, на краю обриву. Один
iз друзiв його записав у своïх спогадах: Коли почив Iван
Олександрович Гончарiв, коли з ним вiдбулася всiм нам неминуча звичайна
iсторiя , його друзi… вибрали мiсце на краю цього крутого берега,
i там спочиває тепер автор Обломова… на краю обриву…