Треплев герой комедiï А. П. Чехова Чайку

В образi Треплева Чехов розкриває свiтовiдчування людини рубежного
часу, що веде iдеєю якого стає iдея духовного
избранничества. Ця iдея хвилює уяву Треплева визначає його
характер вiдчувань, фарбування переживань (А.Бiлий). Слова Треплева про
жерцiв святого мистецтва, деяких вибраних можна порахувати застереженням
по Фрейдовi, що видає пекуче бажання Т. стати одним з них: У мене
в мозку точно цвях, будь вiн проклятий разом з моïм самолюбством,
що ссе мою кров, ссе, як змiя… Прагнення вирватися з полону
соцiальноï реальностi, у якiй вiн усього лише киïвський
мiщанин, народжує эстетический протест (Н.А.Бердяєв) проти
сучасних форм мистецтва й життя
Дивна п'єса Треплев — його перше лiричне самовисловлення,
його особиста спроба польоту. Реальний садибний пейзаж (вид на озеро;
мiсяць над обрiєм, вiдбиття ïï у водi; жiнка, вся в
бiлому, що сидить на каменi), — цей пейзаж, укладений в дзеркало
сцени, стає iдеальноï эстетической оболонкою Свiтовоï
Душi. Т. створює метафiзику краси, трагичную по сутi. У вiдмовi Т.
вiд зображення життя як вона є чутний вiдзвук шопенгауэровского
вiдмови вiд матерiï. Троєкратна луна Холодно, холодно,
холодно. Порожньо, порожньо, порожньо. Страшно, страшно, страшно
виражає стан нескiнченноï духовноï самiтностi автора. А
слова про бранця, кинутому в глибокий колодязь — надiю бути
почутим i зрозумiлим
Провал спектаклю означає для Треплева не стiльки вiдкидання нових
форм, скiльки неуспiх особистостi, осмiяння претензiï на духовне
избранничество.
Екзистенцiальна тривога, пов'язана iз проблемою самоiдентифiкацiï
(Я — нiщо… Хто я? Що я?) i острахом спiзнитися (Менi вже
двадцять п'ять рокiв), розвиває в Т. гамлетiвський комплекс
(В.В.Набоков). Звiдси прагнення Т. символiзувати життя, перетворити
ïï грубу матерiю в одухотворений спосiб-символ: Я мав пiдлiсть
убити сьогоднi цю чайку. Скарбу ïï у ваших нiг. Вiдмова Нiни
розумiти цю символiчну акцiю -страшний, неймовiрний для Т.: Начебто це
озеро раптом висохнула або витекло в землю. Нiна Зарiчна — Психея,
душа творчостi Т. Втрачаючи ïï, вiн втрачає здатнiсть
творити: Вона мене не любить, я вже не можу писати… Пропали
моï надiï. Протягом всiєï п'єси Треплев
прагне вирватися за межi своєï самiтностi: ставить спектакль,
намагається покiнчити iз собою, затiває дурну дуель iз
Тригориним, хоче повернути любов матерi, Аркадиной. Але всi його спроби
кiнчаються — провалом, смiшною невдачею, безглуздiстю, скандалом
Через два роки, що пройшли мiж третьою й четвертою дiєю
п'єси, Т. уже теперiшнiй письменник: вiн друкується в
журналах, його лають у газетах, шанувальники цiкавляться його
зовнiшнiстю й вiком. Вiн став спокiйнiше в проявах, i можна тiльки
догадуватися, якi почуття ïм володiють, коли вiн розповiдає
про життя Нiни, бачить опудало чайки, чує тригоринское не
пам'ятаю.
Прихiд Нiни пiдриває зовнiшнiй спокiй Т. i оголює його
внутрiшнiй розпач, втрату почуття життя, невiр'я в себе й своє
покликання. Коли Нiна — Свiтова Душа — остаточно
залишає його, вiн залишається наодинцi з хаосом мрiй i
образiв. Самогубний пострiл Т. у фiналi п'єси — не безсилля
розпачу, а свiдомий вибiр. Лопнула 409 склянка з ефiром: дух звiльнився
вiд стесняющей його матерiï життя. Трагiзм дивноï п'єси
Т. вiдгукнувся трагiчною iронiєю у фiналi комедiï Чехова,
перетворюючи конфлiкт Т. з життєво-психологiчного вэкзистенциально-
философский.
В образi Треплева Чехов угадав багато рис людини новiтнього часу, якi з
достатньою яснiстю й повнотою виявилися пiзнiше — у
свiтовiдчуваннi, у творчих долях художникiв срiбного столiття:
В.Ф.Комиссаржевской, В.Э.Мейерхольда, Ив.Коневского, В.Князєва,
особливо А.Бiлого. Характернi риси цього свiтовiдчування, вiдтворенi в
образi Т.: незавершений внутрiшнiй мир, вiдсутнiсть опори, повторюй
(Ф.А.Степун); метання мiж я життєво^-психологiчним i я художественно-
эстетическим (В.Ф.Ходасевич); вада зайвого натхнення (Б.Л.Пастернак).
Першим виконавцем ролi Т. (спектакль Олександрiйського театру, що
потерпiв провал, 1896) був Р.Аполлонский. У знаменитiй постановцi
Художнього театру, у якiй, по переконанню К.С.Станiславського й В.И.Немировича-
Данченко, вiдбулося народження створеного ними театру, роль Т. грав
В.Э.Мейерхольд. Слова чеховського героя про пошуки нових форм мистецтва
визначили художницьке кредо майбутнього великого режисера