Життя й творчiсть Чезаре Ринальди

З кiнця тридцятих рокiв 17 в. маринiзм, по сутi, перестає бути
явищем лiтературного розвитку Iталiï. Ейфорiя чуттєвостi, що
володiє вiдомою поетичнiстю в поемах, сонетах i мадригалах Марино,
перемiняється в багатьох його наслiдувачiв штампами, схемами,
сухоï рацiоналiстичнiстю
Епiгони напрямку, що засвоïли елементи поетики барокко у
своєму прагненнi вразити читача доходять нерiдко до абсурду, як,
наприклад, Паоло Адриани, поет з Виченци. Iдея единосущности поезiï
й музики перетворюється в нього в рабське наслiдування музичному
супроводу. Вiн настiльки пiдкорив вiршування музицi, що роздiляв слова
на повторнi склади, указуючи ïхню тривалiсть виконавцевi. Марио
Беттини, єзуïт з Парми (умер в 1657 р.), намагався
наслiдувати звукiв пташиноï мови. Iнший маринiст 2-й пiдлога. 17
в., Лодовико Лепорео, зловживав небувалими розмiрами, внутрiшнiми римами
й повторами встихах.
Дiяльнiсть такого роду поетiв привела до того, що вже наприкiнцi 17 в.
нова лiтературна школа — Аркадiя — урочисто прокляла всю
спадщину Марино i його учнiв. За цим пiшло мовчання критики протягом
двох столiть. Вiдношення до маринiзму критики нашого сторiччя досить
негативне. Умовний i порожнiй iдеал, нiякого почуття реальноï
дiйсностi, спустошена схема, побитий репертуар без зв'язку з життям
суспiльства, повне ледарство розуму, лiричний пiдйом без тепла, грубий
натуралiзм, прикритий святенницькими покривами, загальнi мiсця при
претензiï на оригiнальнiсть, порожнеча, який доданi пишнi й
урочистi форми, дрiбниця в сполученнi з абсурдом i парадоксом,
поверхневий i неглибокий погляд на речi, форма, вiдiрвана вiд змiсту i
йому не вiдповiдна, слово, поза зв'язком з думкою, що стала порожнiм звуком,-
такi риси, що рiднять поетiв цього перiоду незалежно вiд ступеня
ïхнього дарування (Ф. де Санктис. Iсторiя iталiйськоï
лiтератури. Т.2. М., 1964. С. 269.)
Пiдводячи пiдсумки дiяльностi маринiстiв, вiдзначимо моменти, що
з'явилися значимими для наступноï лiтературноï традицiï:
1. поети-маринiсти виступають як лiквiдатори лiрики пiзнього Вiдродження
й служать вихiдною точкою для наступноï експериментальноï
практики;
2. значно поповнюється арсенал художньо-образотворчих засобiв
лiричноï поезiï i ïï метричних форм;
3. використаються принципово новi, що колись не розроблялися теми ;
4. розвивається вiльний, яскравий, богатий класична iталiйська
мова , що вiдрiзнялася високим ступенем досконалостi завдяки
правильностi конструкцiй i ретельному пiдбору лексики;
5. поступово пiдсилюється функцiя спiвучого й музичного елементiв
у поезiï (трелi, каденцiï, варiацiï, паралелi,
симетрiя, повтори — весь лад музичноï мелодiï
складається вже в лiрику), i це приводить до зародження
мелодрами, або опери, що було визначено настiльки велике
майбутнє ;
6. маринистское плин значною мiрою вплинуло на розвиток прециозной
лiтератури у Францiï, гонгоризма в Iспанiï й эвфуизма
Ванглии.
Зупинимося докладнiше на життi й творчостi Чезаре Ринальди, поета-
маринiста старшого поколiння, а точнiше одного iз прямих попередникiв
маринiзму Бiографiчнi данi. Iм'я Чезаре Ринальди згадується в
листi Т. Стильяни вiд 1627 р. (приписуваному помилково Марино) як
приклад найбiльш карикатурноï, доведеноï до крайностi
маринистской лiрики. У дiйсностi ж цей болонский поет, що жив мiж 1559 i
1639 м г., i у свiй час досить вiдомий, був бiльш нiж простим
наслiдувачем. Його можна назвати попередником концептистской манери
Марино, виходячи хоча б iз хронологiï його життя й творчостi
Народившись у заможнiй знатнiй сiм'ï, Ринальди вiдмовився вiд
батькiвськоï спадщини в обмiн на скромну пенсiю й повнiстю
присвятив себе лiтературi, захопленню театром i живописом. Будучи на
десять рокiв старше Марино, Ринальди був тiсно пов'язаний iз самими
лютими супротивниками неаполiтанського поета, насамперед зi Стильяни й
Муртолой. Був також у дружнiх вiдносинах з болонскими художниками Гвидо
Рени, Джанлуиджи Валезио, i особливо з Августино й Лодовико Караччи, у
салонi якого, що стали найчастiшим притулком лiтераторiв, що
процвiтали в тi часи, вiн в 1606 р. познайомився з Марино, що тодi
бiг з дикоï Равенни. До цього часу Ринальди був уже шановним
поетом, автором лицарськоï поеми, шести книг Rime (1588-98),
за яких пiшли Canzoniere (1602) i Rime nuove (1603).
Ринальди належав до венецiанськоï Академiï Невiдомих, i саме
до нього як до незаперечного авторитету зверталися за оцiнкою своïх
добуткiв молодi поети. Його авторитет у лiтературних колах
Пiвнiчноï Iталiï початку 17 в. ґрунтувався на
оригiнальному розвитку поетом самих вишуканих, вигадливих i вигадливих
тим Тассо
Ринальди познайомився з Торквато Тассо в 1590 р., коли той проïздом
був у Болоньï, i вручив йому кiлька сонетiв, у яких було виражене
замилування поезiєю автора Звiльненого Єрусалима i
бажання йти по ййого стопам
Стиль Чезаре Ринальди, що у раннiй перiод його творчостi визначали як
сладостний, чистий, нiжноï й тендiтний до крайностi, уже на
початку 17 в. стає, по загальнiй думцi, неясним i пихатим. В 1602
р. Тассони висмiює Ринальди у своïй роботi Considerazioni
sopra il Petrarca за те, що вiн перейшов усякi границi, називаючи
idropico il mare gonfiato, paralitici i boschi mossi dal vento, etica
lerba inarsiciata dal freddo (Martignoni C., Secre C. Testi nella
storia. Milano, 1998. — P.612).
Нестабiльнi результати експериментальноï изобретальности Ринальди
перепинили дорогу до його стiйкого успiху. Його популярнiсть, що досягла
своєï вищоï крапки пiсля публiкацiï Листiв
(1617 i 1620 м г.), остаточно затьмарюється Марино, що з 1607 р.
використає його як посередника для одержання картин i гравюр
болонских художникiв, у той же час безсоромно переписуючи його вiршi (з
особливою частотою в третiй частинi збiрникiв Lira i
Sampogna) i обощая його результати в систему набагато бiльше
складну й имеющую поетичну ценностьсовершенно замлоняя славу болонского
поета
Творчiсть Ринальди: Rime.
Ситуацiя з текстами Rime Ринальди, дуже заплутана, ще не вивчена.
Вони були пiдготовленi до публiкацiï вже в 1583 р., але лише в 1588
р. поет публiкує Madrigali, роздiленi на двi частини; за
ними мiж 1590 i 1598 м г. з'являються наступнi чотири книги Rime
(частини друга-шоста). За цими шiстьома збiрниками, частково
взаимоповторяющимися, випливають в 1602 р. Canzoniere i в 1603 р.
Rime nuove, перевиданi в 1619 р. пiсля остаточного вiдбору,
здiйсненого пiд контролем автора
Уже в перших збiрниках видна орiєнтацiя Ринальди на самi новi й
приголомшуючi тематичнi речення Тассо-лiрика. В Madrigali 1588 р.
знаходять мiсце будь-якi типи жiночих образiв (красуня поруч iз
виродливоï, лисоï й заïкуватоï). Так, наприклад, у
мадригалi Madonna e balba, e suole тема заïкуватоï
жiнки грайливо переплiтається з темою поцiлунку:

Madonna e balba, e suole Lamorose troncar vive parole: : non puo, cambiam le lingue; quella piu grata avro che men distingue; e cosi dolce sia, sciolta la sua, balba la lingua mia.

Тематична новизна цього мадригалу полягає в скандальному бажаннi протиставити жiнку з поганою вимовою величезнiй кiлькостi жiнок dulce loquentes (Петрарка, Canzoniere CLIX, 14: et come dolce parla, e dolce ride) любовноï поетичноï традицiï. Пiзнiше тема заïкуватостi одержала широке поширення в барочнiй поезiï взагалi й у маринiстiв зокрема:

Del tuo mozzo parlare ai mozzi detti mozzar mi sento, alta fanciulla: il core lasso, con qual dolcezza e qual valore quella annodata lingua annoda i petti! : (Scipione Errico. Della balbuzione, 1646)

У Ринальди жiнка завжди оточена самими вишуканими й елегантними речами (дзеркало, серги, вiяло) i тваринами, самими рiдкоï й цiкавими (вiд собачки до свiтлячка). Як в Звiльненому Єрусалимi Тассо, у лiрику Ринальди важливе мiсце займає пейзаж:

Tonavan gli astri in densa nube, e l gelo pioveva col foco, a lun laltro consoste; chiuso luscio dargento, apriva le porte ai mostri de la notte orrido il cielo… … Barbara rise, e nebbe pace il mondo.

Цей сонет, опублiкований в Rime nuove, описує нiчний пейзаж, що застиг у томливому очiкуваннi бури, в останньому вiршi проводиться паралель мiж метафоричним описом природи й станом душi людини. Здається, що Ринальди, як згодом i Марино, черпає натхнення в сучаснiй йому живопису барокко, витонченим аматором i колекцiонером якоï вiн був, за словами перших бiографiв
Крiм пристрастi до образотворчих мистецтв болонский поет був
безрозсудним попередником Марино у використаннi разючих,
ризикованих метафор-кончетто, заснованих на парадоксальному
з'єднаннi далеких понять i явищ по сиюминутной ассоциативности:
волосся — альфа й омега життя; бажання —
блискотiння, спалах; голос — блискавка; зелена
ящiрка — живий смарагд; грозовий розряд — древнiй
воïн. Метафора може бути iзольованоï або, частiше,
розповсюдженоï, як у мадригалi Lotta di baci (потiм —
улюблена тема Марино), побудованому цiлком на грi метафор лицарського
турнiру i змагання. Поезiï Ринальди властивi
фигуративность — експерименти з побудовою поетичноï фрази.
Рядки перестають бути лiнiйними, ураховуються першi букви вiрша,
зустрiчається гра слiв, перестановка букв (porto — potro),
алiтерацiя, що проходить через весь добуток, риторична фiгура, що
змушує оповiдання просуватися вперед ривками, тому що кожний новий
вiрш будується на ключовому словi попереднi (цей прийом
переймає Марино в збiрнику Lira i в iдилiï Dafne
della Sampogna). Поет використає й так наз. summationsschema
— перелiк в останньому вiршi добутку всiх його ключових слiв,
— на думку Т. Стильяни, це блискучий приклад рифмоплетской манери
початку 17 в.
Крешимбени зараховує Чезаре Ринальди до тих, хто почав заражати
лiтературу на вольгаре дивними, вигадливими образами, тому що, хоча його
вiрша й вийшли незадовго до кiнця сторiччя, вони, проте, повнi мрячних
натякiв, неправильних думок i екстравагантних вивертiв. (Martignoni
C., Secre C. Testi nella storia, p.628.)