Ламарк i його еволюцiйнi подання
1. Коротка бiографiя Ламарка.
Ламарк, чиє повне iм'я звучить у такий спосiб — Баптист-Пьер-
Антуан де Моне, шевальє де Ламарк народився 1 серпня 1744 року в
Базентин-Ле-Петит. Його батько носив баронський титул i був лейтенантом
пiхотних вiйськ, майбутнiй основоположник нового еволюцiйного навчання
став одинадцятою дитиною в родинi.
Його батько хотiв, щоб син став священиком i тому в молодостi Ламарк був
посланий в Амьен, у єзуïтську школу. Але коли його батько
вмирає в 1760-м року, Ламарк вiдмовляється вiд
богословськоï кар'єри й записується в армiю. Вiн служив
протягом 7-мi рокiв, до 1768 року. Коли його полк тривалий час стояв у
Рив'єрi, Ламарк зацiкавився рослинами. Тому, звiльнившись у вiцi
25-ти рокiв з армiï, вiн починає вивчати медицину й ботанiку.
Незабаром вiн повнiстю присвячує себе вивченню ботанiки й
стає служащим королiвського ботанiчного саду.
Через дев'ять рокiв, на основi великоï колекцiï, зiбраноï
ïм, Ламарк видає тритомна праця за назвою Французька Флора
(1778) . Ботанiка в цей час ставала дуже популярною серед широкоï
публiки, праця Ламарка, по сутi визначник, що представляє iз себе,
рослин , що виростають у Францiï, завоював йому широку
популярнiсть. Завдяки тому, що в Французькiй Флорi утримувалися деякi
новi iдеï щодо систематики рослин, Ламарк був обраний у члени
Французькоï Академiï, у якiй у той час могло бути тiльки
строго 42 члена. У плинi наступних 2-х ле Ламарк подорожує по
Центральнiй Європi, збираючи новi зразки рослин i вiдвiдуючи
ботанiчнi сади й навчальнi заклади. До 1789 року вiн працював головним
доглядачем королiвського гербарiю, а також становив стати дотичнi
ботанiки для знаменитоï Енциклопедiï.
В 1789 роцi вiдбулася революцiя й королiвська естественноисторическая
колекцiя припинила своє iснування. Ламарк звернувся до
Нацiональних Зборiв з мовою. Вiн заявив, що iснуючi в той час
музеï, що представляють iз себе кабiнети, де у випадковому порядку
були зiбранi рiзнi дивини, зiбранi заможними аматорами, незважаючи на
кращi спонукання творцiв таких музеïв, не вiдбивають досягнень
науки того часу й не сприяють ïï розвитку. Вiн призвав Збори
сприяти створенню великого нацiонального естественноисторического музею.
На думку Ламарка, такий музей не повинен бути схожий на старi, де
каменi, опудала тварин i рiдкi рослини були представленi в повнiм
безладдi. Вiн запропонував розбити всi музейнi об'єкти на групи:
мiнерали, рослини, тварини. Кожна iз цих груп повинна була бути розбита
на класи, порядки, сiмейства й роду, близькi систематичнi групи повиннi
бути представленi поруч один з одним. Всi об'єкти в систематичному
порядку повиннi були бути внесенi в спецiальний каталог, а сам музей
повинен бути важливою пiдмогою для систематикiв i бiологiв. Таким чином,
Ламарк став одним з основоположникiв сучасноï музейноï
системи, коли всi об'єкти розташованi в строгому систематичному
порядку, а нагляд над колекцiєю, i ïï вiдновлення
здiйснює квалiфiкований фахiвець.
В 1793 роцi був заснований Нацiональний Музей Природноï
Iсторiï. У цьому закладi Ламарк одержав посаду глави роздягнула
безхребетних, основою експозицiï стала зiбрана ïм до цього
колекцiя. Вiн був першим, хто помiстив деякi живучi зараз i копалини
органiзми в однi систематичних груп.
Розвиток науки в кiнцi 18 столiття пiдiйшло вже до того щабля, коли такi
дисциплiни як хiмiя, фiзiологiя, ботанiка й. т. п. досягли такого
розвитку, що стали у всiй своïй повнотi доступнi лише фахiвцям.
Ламарк розумiв, що стан науки 18 столiття, коли кожна освiчена людина
могла знати абсолютно всi, вiдоме людям у галузi науки проходять.
Намагаючись запобiгти розпаду науки на окремi галузi й втрату зв'язку
мiж ними, вiн пише ряд праць, присвячених створенню узагальненого
погляду на фiзику, хiмiю, бiологiю, геологiю й. т. п.
Перша з таких робiт присвячена мiркуванням про природу матерiï й
енергiï й зветься Дослiдження причин основних фiзичних явищ,
особливо дотичнi горiння (1794) , за якоï пiшла Спростування
пневматичноï теорiï або нова доктрина сучасноï хiмiï
(1796) . Однак у цих роботах, заснованих скорiше на фiлософських
мiркуваннях, чим на емпiричних дослiдженнях, Ламарк не висунув нiчого
нового, крiм деяких помилкових положень. У своïй працi
Гiдрогеологiя (1802) Ламарк представляє iсторiю Землi як серiю
затоплень суши океаном i наступними його вiдступами. Пiд час затоплень
вiдбувається вiдкладення органогенних опадiв i рiст континентiв. У
цiй книзi Ламарк передбачив деякi методи сучасного фацiального аналiзу й
розширив тимчасовi рамки геологiчноï iсторiï, якi в 18
столiттi вважалися досить вузькими, що не перевищують кiлька тисяч
рокiв. Однак ця робота Ламарка, як i двi минулi не одержала широкоï
популярностi.
В 1800 роцi Ламарк видав книгу Систематична бiологiя безхребетних . У
нiй вiн покритикував систему класифiкацiï безхребетних Линнея й
запропонував свою власну. При створеннi цiєï працi Ламарк
користувався багатою колекцiєю, зiбраноï ïм за 30 рокiв
життя. Тому в ньому вiн опирався в основному не тiльки на мiркування, як
звичайно, а також на богатий фактичнi матерiали й дослiдження. При
проведення класифiкацiï, Ламарк головним критерiєм зробив
гомологичность внутрiшнiх органiв, що дозволило йому уникнути багатьох
помилок, зроблених Линнеем, у якого тi або iншi органiзми були вiднесенi
до однiєï групи тiльки на пiдставу зовнiшньоï подiбностi
й в один систематичний роздiл попадали молюски й хробаки й. т. п.
Систематика безхребетних, запропонована Ламарком була основний до кiнця
19 столiття, i бiльша частини ïï чорт iснує й зараз.
Бiологiï й систематики безхребетних були присвяченi й
наступноï його роботи Система безхребетних тварин або загальна
таблиця класiв (1801) i Природна iсторiя безхребетних тварин ( 1815-22)
, у якiй зокрема викладалися мiркування вченого iз приводу пристрою
естественнонаучних музеïв. Загалом, в областi систематики
безхребетних Ламарк домiгся серйозних успiхiв i фактично став
основоположниками цiєï галузi знань.
Еволюцiйнi iдеï Ламарка втримуються в окремих частинах його праць,
присвячених фiзiологiï й загальнiй бiологiï: Дослiдження об
будову живих тiл (1802) i Фiлософiя зоологiï (1809) . На них ми
зупинимося нижче.
Учений умер в 1829 роцi, слiпим i в бiдностi.
2. Передумови еволюцiйних поглядiв Ламарка.
Першим важливим фактором, що зробив на iдеï Ламарка великий вплив,
була його прихильнiсть до деïзму. Цей фiлософський плин виникло на
початку 18 в. Його дотримувалися Вольтер, Дiдро, Руссо й iншi найбiльшi
мислителi епохи освiти. Основнi положення цiєï теорiï
такi: бог є, але на життя людей i взагалi на те що дiється у
свiтi вiн не робить нiякого впливу. Бог створив матерiю й закони
природи, по поданнях 18 в. закони рухiв. Далi матерiя пiд впливом цих
законiв розвивається вже сама. Таким чином, бог виступає як
би в ролi програмiста, що написав програму, але далi програма дiє
вже сама по собi, без усякого втручання ззовнi. Тобто Ламарк був
матерiалiстом, але в той же час iз сильною домiшкою iдеалiзму. Бог мiг
створити закони фiзики, але також i якiсь таємничi закони
прагнення матерiï до досконалостi. Ламарк перенiс цi своï
погляди в область бiологiï.
До початку 19 столiття, тобто вчасно, коли Ламарк писав своï книги,
всi iдеï, наявнi в його теорiï, уже були ким-небудь висунутi.
Ламарк лише як би зв'язав ïх воєдино й створив на ïхнiй
основi цiлiсну теорiю. Цими iдеями були: 1) думка про мiнливiсть видiв
пiд впливом зовнiшнiх умов 2) думка про змiну видiв пiд впливом вправи й
невправи органiв 3) iдея про утворення видiв у результатi схрещування
двох iнших видiв 4) iдея про загальний родоночальних формах для певних
груп видiв 5) допущення про можливiсть рiзкого перетворення одних
органiзмiв в iншi (наприклад, риб у птахiв) 6) iдея природного
виникнення органiзмiв шляхом самозародження 7) iдея об значення фактора
часу в еволюцiï 8) iдея про iєрархiю й послiдовнiсть форм, т.
зв. Сходам iстот 9) iдея єдностi плану будови рiзних органiзмiв
10) iдея добору.
3. Еволюцiйнi погляди Ламарка.
Основою поглядiв Ламарка, як уже говорилося, стало положення про те, що
матерiя й закони ïï розвитку були створенi творцем. Ламарк
проаналiзував подiбностi й розходження мiж живою й неживою
матерiєю й перелiчив ïх. Найважливiшим з таких вiдмiнностей
є здатнiсть реагувати на зовнiшнi подразники. Ламарк усвiдомлював,
що живаючи матерiя влаштована набагато складнiше, нiж мертва, але все-
таки не визнавав за нею здатностi до життя. На його думку, причина життя
лежить не в самому живому тiлi, а поза ним.
Зовнiшнє стосовно живого органiзму простiр як би пронизаний
якимись всюдисущими, тонкими й невловимими флюïдами, якi стикаючись
iз особливою органiзацiєю матерiï (з живою матерiєю) ,
пiдтримують у нiй життя. Якщо живаючи матерiя руйнується, то
флюïди вже не можуть пiдтримувати в нiй життя. У сложноустроенних
органiзмiв вплив цих флюïдiв вiдбувається через нервову
систему. Таким чином, живий органiзм нагадує щось подiбне до
радiоприймача, що вловлює радiохвилi й працює пiд ïхнiм
впливом.
Життя, на думку Ламарка, може мимовiльно зароджуватися на Землi й
продовжує зароджуватися в цей час. В 17 столiттi iснували подання,
що для самозародження мишей необхiднi темрява й зерно, а для
самозародження хробакiв гниле м'ясо. Однак успiхи науки 18 столiття
спростували такi погляди. Було замiчено, що хробаки в м'ясi не
заводяться, якщо його попередньо не вiдвiдали мухи й. т. п.
Проте, Ламарк думає, що глисти й кишково^-порожниннi все-таки
можуть самозарождатся. Одноклiтиннi, на його думку, здатнi до
самозародження абсолютно точно. Вiн уважає що нiхто не може
довести того що всi одноклiтиннi утворилися тiльки в результатi
розподiлу iнших одноклiтинних, а не зародилися самi пiд впливом тепла,
вологи й електрики. На його думку, таке самозародження
вiдбувається в природi постiйно.
Далi Ламарк припускає, що всi тварини й рослини, що мають бiльше
високу органiзацiю, чим одноклiтиннi, з'явилися в результатi
довгострокового розвитку живих органiзмiв.
Всi органiзми були подiленi Ламарком на 14 класiв i розмiщенi на сходах iстот у наступному порядку:
Щабель 1: класи Инфузурии й Полiпи
Щабель 2: Променистi й Хробаки
Щабель 3: Комахи й Паукообразние
Щабель 4: Ракоподiбнi й Кольчеци
Щабель 5: Усоногие й Молюски
Щабель 6: Риби, Рептилiï, Птахи й Ссавцi.
Сходи iстот вiдображають еволюцiю тваринного миру, а не статичну його
картину, що показує ускладнення органiзацiï матерiï (як
це було до Ламарка) . Кожний наступний клас вiдбувся з попереднi й
має бiльше складну органiзацiю чим той. Рiзкi перегони складностi
органiзацiï, тобто, то що зараз називається араморфозом, були
названi Ламарком градацiями. На його думку, вони викликанi внутрiшнiм
прагненням живоï матерiï до ускладнення органiзацiï, таке
прагнення до досконалостi є властивiстю матерiï, закладеним у
неï творцем. Цi перегони вiдбуваються не вiдразу, на те щоб вони
вiдбулися, потрiбно дуже багато часу.
Цiлiсну єднiсть представляють iз себе тiльки класи, у той час як
види, на думку вченого, не представляють iз себе дискретноï одиницi
й перебувають у постiйному русi й змiнi. Границь мiж видами, на думку
Ламарка, нi, i переходи вiд одного виду до iншого вiдбуваються
поступово. У межах одного класу змiна форм вiдбувається пiд
впливом зовнiшнiх умов. Така змiна (щось начебто того, що зараз
називається iдiоадаптацiєю) на думку Ламарка,
складається з наступних послiдовних процесiв:
Змiна умов зовнiшнього середовища
Змiна потреб тварини,
Змiна його дiй,
Вироблення нових звичок
Вправа органiв, необхiдних для виконання цих звичок i невправа органiв
для цього непотрiбних,
Змiна органiв пiд впливом тривалоï вправи або невправи ( 1-1- й
закон Ламарка)
Закрiплення змiн передачi, що вiдбулися в органiзмi в результатi,
ïх у спадщину ( 2-й закон Ламарка)
Вправа органiв вiдбувається в результатi того, що до них пiд
впливом волi тварини вiдбувається посилений приплив рiдин .
Наприклад предковi жирафа необхiдно дiстати листя з високого дерева, вiн
намагається витягнути шию, туди притiкають рiдини i шия небагато
подовжується, ця ознака передається в спадщину. Якщо
необхiднiсть у подовження шиï вiдбувається й нащадкiв, то шия
у тварин протягом ряду поколiнь подовжується дуже сильно. Органи
можуть з'являтися в результатi такого припливу рiдин пiд впливом волi
тварин, як наприклад рога в оленiв. Якщо органи не вправляються, як ока
в крота, то приплив рiдин до них уповiльнюються й органи поступово
аатрофируются.
Такий напрямок припливу рiдин можливо лише у високоорганiзованих тварин.
У нижчих тварин i рослин змiна органiв можливо тiльки безпосередньо пiд
впливом зовнiшнiх умов, наприклад як змiна форми листiв у водного жовтцю
пiд водою й над водою.
Отже, як ми побачили, Ламарк внiс iстотний вклад у розвиток теорiï
еволюцiï. По-перше вiн створив першу цiлiсну теорiю, у якiй
скомпонував багато правильних iдей, висунутi в плинi 2-х столiть до
нього. Його теорiя була багато в чому матерiалiстична, тобто не
заснована на абстрагованi вiд дiйсностi теологiчних i фiлолофсько-
iдеалiстичних подань. У теорiï Ламарка ясно поставлений знак
рiвностi мiж змiною органiзму i його прагненням пристосується до
навколишнього середовища. Звичайно, при рiвнi розвитку науки на початку
19 столiття, Ламарк не мiг вiдповiсти на багато питань iз
матерiалiстичних позицiй, а якщо й намагався робити це, те часто
неправильно. Але все-таки теорiя Ламарка стала важливою вiхою в розвиток
подань про еволюцiю й багато в чому визначило його подальший напрямок.
Список використаноï лiтератури.
БСЕ изд. 1952-57 гг.
Ламарк Ж. Фiлософiя Зоологiï т. 2 М. 1937. Encyclopedia Britanica
CD version 1997.
