Майстер росiйського слова: И. С. Тургенєв

З iм'ям И. С. Тургенєва в нашiй свiдомостi зв'язане подання про
чудового майстра слова, у досконалостi владеющем багатствами
росiйськоï мови, що малює изумительно точнi картини
росiйськоï природи й життя росiйських людей. У творах
Тургенєва ми не знайдемо прямих авторських оцiнок описуваноï
дiйсностi, i може здатися, що ïх створив безпристрасний лiтописець,
добру й злу слухаючи равнодушно. Але якщо зiставити твору
Тургенєва з обставинами життя автора, то ми побачимо, як багато
особистих переживань внесене в кожне з них. Яка щиросердечна сила, яке
мужнiсть потрiбнi були письменниковi, щоб з такою самокритичнiстю, такою
щирiстю й чеснiстю описати проспiваю епоху; прагнучи нi на йоту не
порушити правду життя, приносячись у жертву цiй правдi й iнтереси свого
класу, i власнi переконання
Тургенєв належав до стародавнього й багатого дворянського роду.
Предки Тургенєва згадувалися в лiтописах часiв Iвана Грозного. До
початку ~ XIX столiття рiд Тургенєвих зубожiв, i молодий поручик
кавалергардского . полку Сергiй Миколайович Тургенєв вирiшив
поправити свiй стан одруженням на однiй з найбагатших помiщиць
Орловськоï губернiï — Варварi Петрiвнi Лутовиновой.
Наречена була на 6 рокiв старше нареченого, не вiдрiзнялася красою, але
була дуже умнаг добре освiчена, мала тонкий смак i сильний характер.
Можливо, цi якостi, поряд з багатством, вплинули на рiшення, молодого
офiцера
Першi роки пiсля одруження Тургенєви провели в Орлi. Тут у них
народився первiсток Микола, а через два роки, 9 листопада (28 жовтня)
1818 року, другий син, Iван
Дитинство майбутнього письменника пройшло в маєток матерi Спасском-
Лутовинове. Батько його, зайнятий тiльки собою, нi в що не втручався.
Господарювала Варвара Петрiвна, необмежено проявляючи свiй деспотичний
характер. Iван був*улюбленим сином Варвари Петрiвни, але це була важка,
ревнива, егоïстична любов. Варвара Петрiвна жадала вiд всiх
навколишнiх, особливо вiд сина Iвана, безмежного обожнювання, вiдмови
заради любовi до неï вiд усяких iнших iнтересiв. До кiнця
ïï життя в лагiдному “i нiжному серцi Тургенєва
боролися два почуття: любов до матерi й прагнення звiльнитися вiд
ïï. тиранiчноï опiки. Iван Сергiйович рано зрозумiв, що
деспотизм Варвари Петрiвни — явище, характерне для всього
суспiльного лада. Йому часто приходилосьслишать оповiдання про дику
сваволю помiщикiв. Неодноразово вiн сам бував покараний, не знаючи
нiякоï провини за собою. Я народився й вирiс в атмосферi, де
панували потиличники,, щипки, стукалки, ляпаси та iн. Ненависть до
“крiпосного права вже тодi жила в менi,- згадував згодом
Тургенєв Безглузда жорстокiсть дивно сполучалася в характерi
Варвари Петрiвни з любов'ю до краси. Вона дуже любила квiти, птахiв,
природу. Розкiшний лутовиновский парк не мав рiвних в окрузi. У
маєток був домашнiй театр, багата бiблiотека. Прагнучи дати дiтям
найкраще утворення, Тургенєви не жалували нi грошей, нi власних
зусиль. Уже в раннiм дитинствi майбутнiй письменник добре говорив i
писав по-французькому, по-нiмецькому, по-англiйському; особливу увагу в
сiм'ï обертали на оволодiння рiдною мовою
Батьки переïхали в Москву, щоб продовжити утворення дiтей. Спочатку
Iван Сергiйович учився в приватних пансiонах, потiм пiд керiвництвом
запрошених у будинок учителiв готувався до надходження, в унiверситет.
П'ятнадцяти рокiв Тургенєв успiшно здав вступнi iспити й став
студентом Московського унiверситету, а по закiнченнi першого курсу
переïхав у Петербург. До цього часу ставляться його першi
лiтературнi досвiди: драматична поема Стено i кiлька вiршiв у
романтичному дусi. Поряд з лiтературними заняттями Тургенєв багато
часу присвячує вивченню фiлософiï. Iнтерес до фiлософiï
був настiльки серйозним — Тургенєв хотiв стати професором
фiлософiï, — що вiн, для того щоб пiдготувати себе до
цiєï дiяльностi, по закiнченнi Петербурзького унiверситету
займався в Берлiнському унiверситетi, у досконалостi опанував декiлькома
мовами, включаючи древнi, глибоко вивчив iсторiю, фiлософiю, лiтературу
— нiмецьку, французьку, англiйську, iталiйську. Захоплювався
Тургенєв також музикою, живописом, театром; об'ïздив Iталiю,
знайомлячи зi скарбами мистецтва, пройшов пiшки Швейцарiю… Вiн був
ерудитом у найвищому змiстi слова. . По закiнченнi Берлiнського
унiверситету Тургенєв повернувся на батькiвщину й навеснi 1842
року тримав у Петербурзi магiстерськi iспити, але все виявилося
даремним: влади не дозволили вiдновити кафедру фiлософiï, закриту
пiсля повстання декабристiв. Мрiï про вчену кар'єру валили
Тургенєв написав поеми Помiщик i Розмова, повiсть Андрiй Колосов,
оповiдання Бретер, Три портрети, п'єси Необережнiсть i Безгрiшшя.
У цих рiзноманiтнi по жанрi добутках тривають пошуки письменником свого
стилю. Меланхолiйний смуток, поезiя спогадiв, пiднесенi мрiï,
характернi для романтичних героïв, близькi натурi самого
письменника, але Тургенєв зрозумiв, що час романтичних мрiянь
пройшов, що необхiдно активне втручання в громадське життя, викриття
всiх ïï неподобств; И вiн рiшуче приєднується до
групи передових письменникiв, що борються за реалiстичне, гоголiвське
напрямок у росiйськiй лiтературi. У його добутках цього перiоду
розвiнчуються романтичнi героï. За ïх пiднесеними почуттями
письменник бачить егоïзм людей, яких глибоко бентежить яке-небудь
маленьке протирiччя в ïхньому власному життi i якi з фiлософською
байдужiстю пройдуть мимо цiлого сiмейства ремiсникiв, що вмирають iз
голоду.
Це була перша перемога Тургенєва над самим собою, перемога письменника-
реалiста над романтичним мрiйником. Бiльшу роль у виборi
Тургенєвим реалiстичного напрямку зiграла його дружба з В. Г.
Бєлiнським. Для молодого письменника В. Г. Бєлiнський був
вищим авторитетом у всiх литературно-эстетических i суспiльних питаннях.
Протягом п'яти рокiв, до самоï смертi Бєлiнського,
Тургенєв постiйно спiлкувався зi своïм другом i мудрим
наставником. Бєлiнський увiв Тургенєва в коло молодих
лiтераторiв, залучив його до спiвробiтництва в журналi Сучасник. З
першого номера журналу в ньому стали друкуватися Записки мисливця, iз
захватом i подякою зустрiнутi росiйськими читачами. Як i
Бєлiнський, Тургенєв уважав своïм головним ворогом
крiпосне право. Пiд цим iм'ям я зiбрав i зосередив всi, проти чого я
зважився боротися до кiнця, iз чим я заприсяг нiколи не
примиритися… Це була моя Аннибаловская клятва, — писав вiн у
своïх спогадах