Мифологизм у добутках Джойса й Томаса Манна

Як ми вже вiдзначали, є вiдома подiбнiсть мiж спiввiдношенням
Йосипа i його братiв з Чарiвною горою i Поминок по Финнегану з Улиссом.
Спiввiдношення Йосипа i його братiв i Чарiвноï гори також
зiставлялося з вiдношенням I i II частин Фауста Ґете (X. Слоховер)
або Рокiв навчання i Рокiв мандрiв Вiльгельма Мейстера (Ф. Кауфман)170.
Йосип i його брати i Поминки по Финнегану представляють як би два зразки
мiфологiчного роману, у якому зроблений акцент не на психологiï, а
на мiфологiï; не мiфiчнi паралелi й символи пiдкрiплюють внутрiшня
дiя, пiдкреслюючи унiверсальнiсть глибинних психологiчних ходiв i самого
сюжету, а психологiя служить для iнтерпретацiï серiï
мiфологiчних сюжетiв
Складнiсть полягає в тiм, що сама творча еволюцiя Т. Манна й
Джойса не тiльки зближала ïх, але й роздiляла. У той час як
реалiстичнi елементи у творчостi Джойса ослабшали, а суб'єктивiзм
пiдсилився, Т. Манн у перiод написання Йосипа i його братiв на трохи
новiй основi змiцнював реалiстичний метод, так що деякi критики
(наприклад, X. Слоховер) навiть уважали, що в Йосиповi i його братах
здiйснений своєрiдний синтез досягнень Будденброков i
Чарiвноï гори. Реалiстична об'єктивнiсть дозволила Т. Манновi
пiднятися над своïм мiфологiчним матерiалом не для довiльноï
гри з ним, а для аналiзу мiфологiчноï свiдомостi почасти з боку, з
облiком хоча б до деякоï мiри вiдомоï iсторичностi самоï
мiфологiчноï свiдомостi. Тому манновский мiф^-мiф-роман-мiф є
не тiльки мiф^-мiф-роман-мiф, але й роман про мiф. Iсторизм в Йосиповi i
його братах безсумнiвно пiдсилився й поглибився в порiвняннi з Чарiвною
горою, i проблема мiф i iсторiя вирiшується в Т. Манна зовсiм по-
iншому, чим в Поминках по Финнегану. В Йосиповi i його братах, особливо
в останнiх частинах, досить виразна вiра в можливiсть соцiального
прогресу, зовсiм вiдсутня в Джойса. Крiм того, Т. Манн прагнув
протиставити гуманизированний мифологизм нацистському антропологiчним-антропологiчнiй-полiтично-
антропологiчному мифологизированию, у тому числi й нацистському
оспiвуваннi екстатичного германського язичества на шкоду iудео-
християнськоï традицiï, що Т. Манн уважав найважливiшим
джерелом європейськоï культури. Для Джойса iстотна загальна
природа всiх мифологий, а не ïхня специфiка, вибiр мiфологiчного
матерiалу в принципi йому був байдужний, хоча, звичайно, можна
зв'язувати iнтерес Джойса до кельтських сюжетiв з його iрландським
походженням
Вибiр Т. Манном бiблiйноï сюжетики можна почасти вiднести за
рахунок протестантських (лютеранських) культурних традицiй, що мали
певне значення для нього, почасти за рахунок схованоï полемiки з
нiмецьким преднацистским i нацистським нацiоналiзмом. Але — i це
ще бiльш iстотно — Т. Манна залучало в бiблiйнiй мiфологiï
зближення мiфу з iсторичним переказом, сполучення циклiчного елемента з
лiнiйним, тобто iсторично спрямованим (хоча бiблiйний финализм має
яскраво виражену эсхатологическую фарбування), а також вiдмова вiд
природних богiв на користь бiльше загального духовного початку. Бiблiйна
мiфологiя показана Т. Манном як певна сполучна ланка мiж бiльше
архаïчними мифологиями древнього Сходу (з ïхнiм Центральним
мiфом умираючого й бога, що воскреє) i християнством. Разом з тим
у Т. Манна крiзь специфiку бiблiйноï мiфологiï добре
просвiчують загальнi контури мiфологiчноï свiдомостi й
дається його глибокий художнiй аналiз
Аналiз цей опирається на дуже солiдну наукову ерудицiю, придбану в
перiод роботи над Йосипом i його братами. Т. Манн виявляє
прекрасне, точне знання мiфологiï Єгипту, Вавилона,
финикийцев, не говорячи вже про библеистике, знайомство з
постбиблейскими єврейськими традицiями (мидрашистскими, каббалой),
кораническими легендами, платонiчною й гностичною лiтературою й т.п. В
iнтерпретацiï джерел Т. Манн перебував пiд вiдомим впливом
панвавилонистской школи (X. Винклер, П. Ензен i iн.), що сприяло (поряд
iз впливом Фрейзера) зближенням Йосипа iз древневосточними вмираючими й
богами, що воскреють, i особливiй увазi до лунарним мiфiв. Крiм того,
звичайно, вiдчувається гарне знання Т. Манном теорiй Бахофена, Леви-
Брюля, Кассирера, а також психоаналiтичних концепцiй. Таким чином,
iнтерпретацiï древнiх мiфiв у Т. Манна, як i в Джойса, опираються
на вчену традицiю. Дарма Джозеф Кэмпбелл шукає в мифологизме
Джойса й Манна чисто iнтуïтивний початок. З його погляду, Джойс i
Т. Манн — люди XX в., бiльш-менш освободившиеся вiд впливу
релiгiйноï свiдомостi i вiдповiдноï йому
загальнообов'язковоï певноï символiки мислення, коштують на
шляху стихiйного створення своєï iндивiдуальноï, не
релiгiйноï, а чисто психологiчноï мiфологiï, у принципi
разюче спiвпадаючоï по своïх мотивах iз традицiйними
мiфологiчними системами. Збiг це проясняється з позицiй юнговской
теорiï архетипiв, послiдовником якоï є Кэмпбелл. Однак
щире положення речей нам представляється в зовсiм iншiм свiтлi: в
обох авторiв переважає вчений интеллектуализм, досить наочний
зв'язок iз джерелами, з науковою лiтературою, досить свiдома й
орiєнтацiя на юнговские архетипи
Елементи справдi наукового пiдходу в прагненнi виявити специфiку
матерiалу вiдрiзняють Т. Манна вiд Джойса, що пiддає свiй матерiал
довiльноï калейдоскопiчноï реаранжировке, хоча й Т. Манн не
далекий iгровому початку в пiдходi до древнiх мiфiв i гумору, що вiн сам
виводить iз невiдповiдностi наукових методiв i свiдомо ненаукового
матерiалу мiфiв. Якщо iронiя Джойса в Поминках по Финнегану
виражає якийсь унiверсальний релятивiзм i приймає форму
фантасмагоричного гротеску, то iронiя Т. Манна, по його власних словах,
при серйозному пiдходi до героïв мiфу є
пiдґрунтям… гаданоï правдоподiбностi171. Джойс,
зрозумiло, до правдоподiбностi анiтрошки не прагнув. Взагалi, як уже не
раз вiдзначалося, мифологизм XX в. немислиме без гумору й iронiï,
що неминуче випливають уже iз самого факту звертання сучасного
письменника до древнiх мiфiв. Карнавальность (у бахтинском змiстi) у
фольклорi й середньовiчнiй лiтературi, що ще безпосередньо
продовжує мiфологiчнi традицiï, була вiдомою вiддушиною
(ритуально санкцiонованоï) у свiтi строгоï регламентацiï
й у рамках тотальноï загальнообов'язковоï моделi миру, системи
символiв i т.п. Ця вiддушина, обмежена в часi й просторi, не порушувала
системи в цiлому. У мiфологiчному романi XX в. iронiя й карнавальность,
скорiше, навпаки, виражають необмежену волю сучасного художника стосовно
традицiйноï системи символiв, що давно втратила своя
обов'язковiсть, але сохранившей свою привабливiсть як засiб
метафоризации тих елементiв сучасноï свiдомостi, якi приймаються
письменником у якостi вiчних i унiверсальних
У Т. Манна гумор невiддiльний не тiльки вiд його науковоï
серйозностi; вiн — необхiдна передумова для перетворення мiфу в
роман, причому такого, щоб мiф при цьому не перестав бути мiфом. I
властиво, гумор Т. Манна не тiльки пов'язаний з фактичною
невiрогiднiстю, елементом чудесного й т.п. (якi можна усунути у
звичайному iсторичному романi), з невiдповiднiстю сутностi й вираження
явищ, але й iз самим мiфологiчним свiтовiдчуванням, що одночасно
описується з боку як наïвне (плiд леви-брюлевских
партиципаций, нерозрiзнення речi й знака й т.п.), як мифо-поэтическая
мiсячна граматика i все-таки приймається в iстотних аспектах як
природний спосiб ментальноï органiзацiï iсторичного досвiду й
Навiть як форма типiзацiï. Цей подвiйний пiдхiд до мiфу вiдсутнiй у
Джойса в Поминках по Финнегану.
Iсторiя Йосипа в Т. Манна, так само як iсторiя Гансу Касторпа в Чарiвнiй
горi, є своєрiдним романом виховання: Йосип протистоïть
своïм братам — близьким до природи простим пастухам — у
якостi iнтелектуальноï й художньоï натури, яскравоï
iндивiдуальностi, улюбленця старого батька — патрiарха Иакова.
Жорстокий досвiд тимчасовоï смертi (у колодязi, куди Йосипа скинули
брати й звiдки вiн потрапив рабом у Єгипет; з погляду
бiблiйноï мiфологiï це низ, краïна смертi) i подальшi
випробування в чужiй краïнi, включаючи демонiчне спокусу з боку
дружини хазяïна-заступника Петепра — єгипетськоï
дами Мут (аналог мадам Шоша) i грiзну опалу, в'язницю й т.д., змушують
Йосипа перебороти свiй iнфантильний егоïзм, знайти життєва
мудрiсть
Витекающая звiдси манновская об'єктивнiсть, що проявляється
й у турботi про правдоподiбнiсть, дає йому можливiсть розгорнути
бiблiйний мiф у справдi епiчне оповiдання, у якому древнiй сюжет з
бiльшим тактом i майстернiстю перетвориться в реалiстичний роман. Тому
стилiстично Т. Манн коштує на iншому полюсi й чим Джойс iз його
чисто експериментальною манерою оповiдання, i чим iсторичний роман на
бiблiйнi теми (Ф. Верфель, Шолом Аш i iн.), що iгнорує проблему
мiфу
Досягнення необхiдного синтезу рацiональним i iррацiональним, свiдомим i
пiдсвiдомого як знайденоï досвiдом мудростi й природного
ясновидiння (сни Йосипа) допомагає йому перетворитися з раба в
першого радника фараона й навiть стати благодiйником єгиптян i
свого рiдного племенi