Переказ роману Гонкура Жермини Ласерте

Третя чверть XIX в., епоха Другоï iмперiï, Париж. У небагато
обставленiй кiмнатi лежить баба — мадемуазель де Варандейль. Бiля
лiжка на колiнах коштує ïï служниця — Жермини
Ласерте. Радуючись видужанню господарки, служниця пускається в
спогади — адже панянка де Варандейль так схожа на ïï
матiр! А мати Жермини вмерла, коли дочки було всього п'ять рокiв, i
пiсля ïï смертi життя сiм'ï не заладилася. Батько пив,
годувальником став старший брат, одна сестра працювала в служiннi, iнша
шила в багатих панiв. Але от умер батько, а за ним i брат. Сестри
вiдправилися на заробiтки в Париж, куди незабаром вiдiслали й Жермини.
Було ïй тодi чотирнадцять рокiв…
Баба слухає мовчачи, порiвнюючи своє життя з життям
служницi. Безрадiснi спогади долають ïï…
У дитинствi мадемуазель де Варандейль теж була позбавлена батькiвського
пещення: нi батько, нi мати, оперна дiва, не пiклувалися про неï.
Напередоднi революцiï мати втекла, кинувши чоловiка з дочкою й
сином. Пiд час Терору сiм'я жила пiд невсипущим страхом смертi. На
прохання батька, що бажав виявити лояльнiсть режиму, революцiйнi влади
здiйснили над мадемуазель де Варандейль цивiльний обряд хрещення й
нарекли ïï Семпронией. Дiвчина була опорою сiм'ï: стояла
в чергах за хлiбом, доглядала за батьком i братом. У перiод
Iмперiï, коли матерiальне становище пана де Варандейля покращилося,
вiн як i ранiше ставився до дочки як до служницi, не вважав потрiбним
одягати ïï й виводити у свiтло. Брат Семпронии виïхав
Вамерику.
Всi грошi пан де Варандейль витрачав на придбання картин, розраховуючи
потiм вигiдно ïх продати. Однак спекуляцiя не вдалася: купленi
ïм шедеври на дiлi виявилися грубими пiдробками. пан, Що Розорився,
де Варандейль виïхав у провiнцiю й оселився в маленькому будиночку,
надавши дочки виконувати в ньому всю чорну роботу. Коли ж вiн нарештi
найняв служницю, то вiдразу зробив ïï своєю коханкою, i
та незабаром стала помикать iм. Тодi Семпрония заявила батьковi, щоб вiн
вибирав: вона або коханка. Старий злякався, розрахував служницю, але,
затаïвши образу, прийнявся дрiб'язково мстити дочки, не вiдпускаючи
ïï вiд себе й постiйно вимагаючи ïï присутностi
вдоме.
Незадовго до смертi батька з Америки повернувся брат Семпронии —
iз дружиною-мулаткою й двома дочками. Коли пан де Варандейль умер,
сестра вiд чистого серця запропонувала братовi частина своєï
невеликоï спадщини. Всi разом вони оселилися в Парижi. Ревнуючи
брата до сестри, дружина прийнялася переводити нещасну стару дiву
Тодi мадемуазель де Варандейль зняла для себе окреме житло й вiдновила
знайомства з родичами: приймала в себе тих, кому Реставрацiя повернула
вплив i могутнiсть, ходила в гостi до тих, кого нова влада залишила в
тiнi й бiдностi, i життя ïï потекла по раз назавжди заведеному
порядку. Якщо в когось зi знайомих траплялося лихо, воно вiдразу
прибiгала й залишалася в будинку доти, поки була потреба в ïï
допомозi. Жила вона бiльш нiж скромно, однак дозволяла собi розкiш
обсипати ласощами детишек знайомих i бачити у вiдповiдь радiсть на
дитячi особах
Багатостраждальне життя староï дiви навчило ïï зневажати
людськими слабостями. Вона була бадьора духом, виконана доброти, але
позбавлена дарунка прощення
Пройшли роки, сiм'я мадемуазель де Варандейль, всi, кого вона любила,
умерли, i єдиним мiсцем ïï прогулянок став цвинтар, де
вона доглядала за дорогими могилами…
Поринувши в спогади, мадемуазель бiльше не слухає служницю. Тому
продовжимо ж просту iсторiю Жермини Ласерте…
Приïхавши в Париж, вона працює в зубожiлому кафi, де до
неï пристають офiцiанти. Дiвчинка благає сестер забрати
ïï вiдтiля, але тi не бажають неï слухати. Старий
офiцiант, виявившись iз нею наодинцi, насилує ïï.
Вражена Жермини починає боятися чоловiкiв. Незабаром вона
розумiє, що вагiтно. Сестри всiляко переводять неï, i дитина
народжується мертвим. Жермини знову вiддають у служiння, вона
постiйно голодує. Ледь не вмерши вiд голоду, вона попадає до
колишнього актора, i той починає пiклуватися про неï. Але
актор незабаром умирає, а Жермини, намучавшись у пошуках мiсця,
нарештi надходить до панi де Варандейль, що тiльки що поховала свою
служницю У цей час Жермини впадає в глибоке благочестя, вiддаючи
незатребувану нiжнiсть свого серця молодому добросердому священиковi.
Однак коли священик розумiє, що благоговiння Жермини спрямоване
насамперед на нього самого, вiн передає ïï iншому
священиковi, i Жермини зовсiм перестає ходити вцерковь.
Сiмейнi нещастя направляють ïï думки в iнше русло.
Умирає ïï сестра, i чоловiк ïï, кинувши хвору
трирiчну дочку, залишає мiсто. Жермини наймає бабу,
поселяє ïï разом iз племiнницею в будинку, де живе
мадемуазель де Варандейль, кожну вiльну хвилину бiгає доглядати за
малям i буквально рятує ïï вiд смертi. Але отут перед
вiд'ïздом в Африку до Жермини є iнша ïï сестра й
пропонує забрати дiвчинку: адже Жермини не може взяти дитини до
себе, тому що мадемуазель стара, i ïй потрiбний спокiй, Жермини
треба тiльки дати племiнницi грошей на дорогу
Приïхавши в Африку, сестра вмирає. Ïï чоловiк шле
жалiбнi листи, вимагаючи грошей на змiст дiвчинки. Жермини хоче все
кинути й виïхати до племiнницi, але зненацька довiдається, що
дiвчинка вже давно — слiдом за сестрою — померла. I Жермини
вiдразу забуває про своє бажання
Поруч iз будинком мадемуазель перебуває молочна крамниця, що
купує землячка Жермини, товста й балакуча мамаша Жюпийон. Жермини
часто заходить до неï — купити продукти й згадати рiднi
краï. Незабаром вона починає проводити там весь вiльний час,
ïздить разом з господаркою до ïï сина, що
навчається в пансiонi для дiтей простолюду й незаконнонароджених.
Коли ж мамаша Жюпийон занедужує, Жермини сама вiдвiдує
дитини, возить йому гостинцi й купує одяг. Товстуха Жюпийон
задоволена: вона роздобула дарову служницю, що вдобавок витрачає
власнi грошi на неï чадо
Але от здоровань Жюпийон виходить iз пансiону. Материнськi почуття
Жермини до юного ледаря поступово переростають у любовну пристрасть.
Користуючись тим, що служба в мадемуазель необтяжлива, вона цiлими днями
стирчить у молочноï, любуючись на свого красавчика. Уïдливий i
нахабний, Жюпийон готовий волечиться за кожною гарненькою мордочкою,
Опанувавши Жермини, вiн швидко пересичується нею. Всi кому не лiнь
потiшаються над романом баби Жермини. Ще недавно Жермини була самою
шановною служницею у кварталi, а тепер будь-який торговець вважає
своïм обов'язком усучити ïй гнилий товар, упевнений, що вона
не стане скаржитися господарцi, тому що ретельно приховує вiд
ïï всi своï пригоди
Вималивая любов нахабного молодика, Жермини продає своï деякi
коштовностi, купує йому майстерню й обставляє ïï.
Приймаючи цей дарунок, Жюпийон навiть не знаходить слiв подяки
Вiд Жюпийона в Жермини народжується дочка. Сховавши цю подiю вiд
господарки, вона влаштовує дочку за мiстом у годувальницi й
щонедiлi разом з Жюпийоном ïздить до неï. Зненацька приходить
звiстка, що дитина хвора. Боячись, що мадемуазель розкриє
ïï таємницю, Жермини чекає кiнця тижня. Зволiкання
виявляється фатальним: дитина вмирає
Жермини вдається в тупий вiдчай. Коли перше горе проходить, вона
починає пити, старанно приховуючи це вiд панi де Варандейль.
Не витримавши вiроломства свого коханця, Жермини зiзнається у
всьому його мамаше. Та, зрозумiло, стає на сторону сина, а коли
Жермини робко просить повернути ïй грошi, витраченi на майстерню,
неï обвинувачують у прагненнi купити бiдного хлопчика й зiпсувати
йому життя
Жермини пориває з молочноï й за всi своï негоди
вiдiграється на мадемуазель: грубить ïй, господарює
абияк. Самотня баба все терпить, тому що давно вже дивиться на Жермини
як на людину, що коли-небудь закриє ïй ока. Вона готова
утiшити служницю, але, нiчого не знаючи про ïï життя за межами
будинку, не може ïй допомогти
Жюпийон витягає жереб. Щоб вiдкупитися вiд солдатчини, потрiбнi
грошi. Мати iз сином вирiшують обвести Жермини навколо пальця й змусити
ïï розщедритися. Зустрiвши Жермини на вулицi, Жюпийон робить
вигляд, що вона у сварцi тiльки з його матiр'ю, а сам вiн як i ранiше
прекрасно до неï ставиться. Вiн веде неï в молочну, мамаша
Жюпийон ллє крокодилови сльози, а Жермини мовчить, але вiд погляду
ïï Жюпийону стає страшно.
Через тиждень Жермини вертається, несучи в хустцi зiбранi по
грошах грошi. Вона зайняла в усiх, у кого тiльки змогла, i тепер
перебуває в кабалi у всього кварталу, тому що ïï платнi
ледь вистачає на виплату вiдсоткiв. Вона розумiє, що Жюпийон
не любить ïï, але думка про те, що вiн потрапить на поле бою,
приводить ïï вужас.
Жермини сама дивується, як низько вона впала, але нiчого не може
iз собою поробити: вона готова на всi, аби тiльки удержати Жюпийона, що
знову стали ïï коханцем — винятково через грошi, тому що
ïï гаманець завжди до його послуг. Жермини п'є, бреше
мадемуазель, i, незважаючи на майже побожне почуття, випробовуване нею
до господарки, краде в неï грошi, упевнена, що та навряд чи виявить
пропажу. Жермини одягається в дрантя, хирiє, дурнiє на
очах, перетворюється в распустеху, i Жюпийон кидає
ïï.
Всю ïï любов, що переповняє, нещасна жiнка раптово
зосереджує на мадемуазель. Вона знову стає розторопною й
кмiтливою служницею. Однак думка про те, що господарка довiдається
про ïï борги, мучить неï; не менше страждань доставляють
ïй i прагнення тiла Не витримавши любовного томлiння, вона
вступає у зв'язок iз шалопаем-мастеровим. Той, вирiшивши, що в
Жермини є заощадження, пропонує ïй вийти за нього
замiж. Жермини вiдмовляється розстатися з мадемуазель, i коханець
кидає ïï. Обуревает похiттю, ночами вона бродить по
вулицях i вiддається першим зустрiчним. Ненавмисно вона
зiштовхується з Жюпийоном, i колишня пристрасть спалахує в
нiй з новою силою. Але здоров'я ïï остаточно пiдiрване, i вона
важко занедужує. I все-таки вона продовжує працювати, тому
що боïться, що всi ïï грiхи вiдразу випливуть назовнi,
якщо господарка найме iншу служницю. Нарештi ïй стає так
погано, що ïï вiдвозять у лiкарню. Господарка вiдвiдує
ïï, пiклується про неï. I от один раз мадемуазель
приходить до Жермини, а неï просять пiзнати труп
До враженою смертю служницi мадемуазель починають стiкатися кредитори з
розписками Жермини, Оплачуючи борги покiйноï, панi де Варандейль
довiдається про невiдому ïй сторонi життя своєï
служницi. Вiд несподiванки й гнiву стара дiва занедужує. Але
поступово гнiв ïï проходить, залишається тiльки жалiсть.
Вона ïде на цвинтар, знаходить загальну могилу й схиляє
колiна там, де разом з iншими бiдняками тепер спочивають сумнi останки
Жермини. …Доля побажала, щоб тiло страждальницi залишилося пiд
землею таким же безпритульним, яким було на землi ïï серце.
Е. В. Морозова