Найдавнiшi редакцiï житiя Леонтiя Ростовського

ЖИТIЄ ЛЕОНТIЯ Один^-одне-ростовськ-одне з найпоширенiших
давньоруських житiй, оповiдає про дiяльностi ростовського
єпископа Леонтiя, його боротьбi з язичниками за поширення
християнства в Ростовi в XI в. Найдавнiша редакцiя зустрiчається в
складi Прологу вже в його списках XIII-XIV вв., усього ж дослiдники
видiляють 12 редакцiй Ж.
Спочатку в Ж. повествовалось про виявлення в 1160-х рр. мощiв Леонтiя
при будiвництвi Успенського собору в Ростовi, i в цьому зв'язку
пригадувалася дiяльнiсть Леонтiя. Згiдно Ж., вiн народився в
Константинополi, з дитинства вiдрiзнявся благочестям, постригся в одному
з константинопольських монастирiв, на вимогу константинопольського
патрiарха Фотiя вiдправився в Ростова, звiдки, не встоявши в боротьбi з
мiсцевими язичниками, були змушенi пiти єпископи Федiр i Iларiон.
Цей мотив — напрямок Леонтiя патрiархом Фотiєм (появившийся
лише в 3-й редакцiï Ж.) — зовсiм легендарний: Фотiй
патриаршествовал до 886 р., тобто за сторiччя до хрещення Русi. У
Ростовi Леонтiя зустрiли вороже. Коли ж вiн звернув свою проповiдь до
молодих ростовчанам, що воинствуют язичники накинулися на нього зi
зброєю й дрюками, однак, побачивши Леонтiя i його клiр, що
оточував, у святительських ризах, упали мертвими або ослiпли.
Леонтiï воскрешає й зцiляє що нападали ростовчан i
продовжує свою мiсiонерську дiяльнiсть. По одним версiях Ж., вiн
був все-таки вбитий язичниками, по iншимi — мирно почив Вростове.
Сказання створене було в 60-80-х рр. XII в., тобто сторiччя через послу
описуваних подiï, i опиралося не на вiдгомони дiйсних фактiв, а на
пiзнi легенди.
Ж. входило в коло добуткiв володимирськоï лiтературноï школи,
покликаних пiдняти церковний авторитет князiвства, зрiвняти його по
святостi з Києвом, а ростовських єпископiв — з
киïвськими святими подвижниками. Цей розквiт лiтературноï
дiяльностi у Володимировi зв'язують iз роками князювання Андрiя
Боголюбского, що i сам був iнiцiатором або навiть автором лiтературних
творiв. У той же час, як вiдзначав Г. Ю. Филипповский, Ж. Леонтiя
вiдкриває довгий ряд святительських агиобиографий Древньоï
Русi, покликаних вiдстояти самостiйнiсть i права росiянцi церковноï
iєрархiï, воно лягло в джерел новоï самобутньоï
властиво росiйськоï традицiï володимиро-суздальськоï,
ростовськоï, а потiм московськоï агiографiï XIII-XV вв.
(Сторiччя дерзань.IЗ—З. 78-79).
О. В. Творогов