Найдавнiшi редакцiï житiя Леонтiя Ростовського

ЖИТIЄ ЛЕОНТIЯ Один^-одне-ростовськ-одне з найпоширенiших давньоруських житiй, оповiдає про дiяльностi ростовського єпископа Леонтiя, його боротьбi з язичниками за поширення християнства в Ростовi в XI в. Найдавнiша редакцiя зустрiчається в складi Прологу вже в його списках XIII-XIV вв., усього ж дослiдники видiляють 12 редакцiй Ж.
Спочатку в Ж. повествовалось про виявлення в 1160-х рр. мощiв Леонтiя при будiвництвi Успенського собору в Ростовi, i в цьому зв'язку пригадувалася дiяльнiсть Леонтiя. Згiдно Ж., вiн народився в Константинополi, з дитинства вiдрiзнявся благочестям, постригся в одному з константинопольських монастирiв, на вимогу константинопольського патрiарха Фотiя вiдправився в Ростова, звiдки, не встоявши в боротьбi з мiсцевими язичниками, були змушенi пiти єпископи Федiр i Iларiон. Цей мотив — напрямок Леонтiя патрiархом Фотiєм (появившийся лише в 3-й редакцiï Ж.) — зовсiм легендарний: Фотiй патриаршествовал до 886 р., тобто за сторiччя до хрещення Русi. У Ростовi Леонтiя зустрiли вороже. Коли ж вiн звернув свою проповiдь до молодих ростовчанам, що воинствуют язичники накинулися на нього зi зброєю й дрюками, однак, побачивши Леонтiя i його клiр, що оточував, у святительських ризах, упали мертвими або ослiпли. Леонтiï воскрешає й зцiляє що нападали ростовчан i продовжує свою мiсiонерську дiяльнiсть. По одним версiях Ж., вiн був все-таки вбитий язичниками, по iншимi — мирно почив Вростове. Сказання створене було в 60-80-х рр. XII в., тобто сторiччя через послу описуваних подiï, i опиралося не на вiдгомони дiйсних фактiв, а на пiзнi легенди.
Ж. входило в коло добуткiв володимирськоï лiтературноï школи, покликаних пiдняти церковний авторитет князiвства, зрiвняти його по святостi з Києвом, а ростовських єпископiв — з киïвськими святими подвижниками. Цей розквiт лiтературноï дiяльностi у Володимировi зв'язують iз роками князювання Андрiя Боголюбского, що i сам був iнiцiатором або навiть автором лiтературних творiв. У той же час, як вiдзначав Г. Ю. Филипповский, Ж. Леонтiя вiдкриває довгий ряд святительських агиобиографий Древньоï Русi, покликаних вiдстояти самостiйнiсть i права росiянцi церковноï iєрархiï, воно лягло в джерел новоï самобутньоï властиво росiйськоï традицiï володимиро-суздальськоï, ростовськоï, а потiм московськоï агiографiï XIII-XV вв. (Сторiччя дерзань.IЗ—З. 78-79).
О. В. Творогов