Титулованi письменники: Герцог де Ривас
Вибранi представники iспанськоï аристократiï в першiй половинiXIX столiття не можуть дати вiрного поняття про ïï загальний
характер. Вони є лише втiшним виключенням зi своєï
касти, коли бiльшiсть iспанських грандiв, кастильских вельмож було
перейнято якоюсь iнстинктивною вiдразою до розумовоï творчостi , до
всякоï роботи думки, дружно приймало сторону Дону Карлоса в 1833
роцi й тим цiлком вiдчужувалося вiд народного руху. У своєму
жалюгiдному недомислi, цi люди усе ще мiцно вiрили в духовну
всемогутнiсть тата, у можливiсть приборкати й знову придушити людський
розум
Але тем яскравiше видiляються iз цього середовища ïï деякi
свiтлi розуми, тим бiльшоï уваги й пошани заслуговує
ïхня дiяльнiсть. Можна уявити собi, з яким ентузiазмом привiтала
нацiï цих аристократiв, готових сприяти пробудженню ïï
думки двойною силою свого впливу й таланта. Нi сумнiву, що нацiональне
почуття чимало брало участь у створеннi такоï голосноï слави
герцоговi де Ривас i графовi де Торено. Так, якщо подумаєш, як
часто родовi переваги вживаються не на благо, a у зло народу, стане
цiлком зрозумiлим навiть i надмiрне звеличання таких виняткових людей,
як названi письменники
При оглядi лiтературного перiоду, що обiймає царювання Фердинанда
VII, ми вже не раз згадували iм'я дона Анжело де Сааведра
(1791—1865), що одержав титул герцога де Ривас по смертi свого
старшого брата в 1834 роцi. У раннiй молодостi вiн бере участь, як
воïн боротьби за незалежнiсть, у боях при Туделе, Уклесе, Окання, у
промiжок вiд 1814 до 1820, є автором сценiчних п'єс, що
залучають до нього спiвчутлива увага всiєï публiки Мадрида й
Севiльï, потiм, як гарячий патрiот i захисник народних прав, бере
дiяльну участь у всiх хвилюваннях конституцiйного перiоду, що
випливає за 1820 роком, i, нарештi, змушений емiгрувати пiсля
вiдновлення самодержавноï влади в 1823 року. Протягом його довгого
вигнання (1823—1833), повне користування родовим майоратом
належало одному старшому братовi; i тодi^-те, обтяжений уже численною
сiм'єю, Сааведра випробовує позбавлення, навiть крайню
бiднiсть у своєму закордонному життi, але в той же час вiн усе
бiльше вдосконалює свiй талант i проявляє його в тих
прекрасних добутках, що створили йому згодом блискучу популярнiсть. До
цiєï важкоï пори, дон Анжело був лише обдарованим
послiдовником класичноï творчостi, нi на крок не вiдступав вiд його
строгих правил у своïх колишнiх трагедiях i комедiях. Але з 1830
року в ньому вiдбувається повний розумовий переворот пiд впливом
гарячого захоплення великими французькими письменниками романтичноï
школи й свiтилами Англiï -i Шекспiром, лордом Байроном, Вальтером-
Скоттом. Вiн зрозумiв, що поетична думка не може вiчно залишатися
замкнутоï в застарiлих, вiджилих формах XVII сторiччя, i разом
звiльнився вiд усякого наслiдування класикам
Тодi-те вiн задумав вiдтворити в епiчнiй поемi El Moro esposito
(Покинутий мавр) велику боротьбу в X столiттi християнськоï
цивiлiзацiï з мавританськоï, i тут його творчiсть уже
досягає великоï досконалостi, збагачується винятковою
добiрнiстю, мелодiєю вiрша, достатком i яскравiстю фарб у
зображеннi квiтучих берегiв Гвадалквiвiру, краси андалузьких жiнок,
сонячного сяйва полуденних краïн з упоительним ароматом ïхнiх
лiсiв i полiв. У той же час, ставши пiд прапор Вiктора Гюто, вiн
вирiшується обновити старий iспанський репертуар Лопе де-вега,
Кальдерона, Тирсо й Морето створенням драматичних п'єс, вiльних
вiд усякого пiдпорядкування встановленим правилам єдностi мiсця й
часу, монотоннiй версифiкацiï й проч. Нарештi, пiд тим же впливом,
є на свiтло його прекрасна драма Дон Альваро або Сила Долi, що
дала змiст однiєï з опер Вердi
Своïм добутком El Moro esposito Сааведра вiдразу поставив себе в
перший ряд серед сучасних поетiв, хоча його муза нiколи не досягала
особливоï висоти й не проникала в таємну глибину людських
сердець. По природi далекий усякого прагнення до грандiозного, або
патетичному, бiльше сприйнятливий до почуттєвих, чим до
щиросердечних вражень, вiн жагуче захоплюється зовнiшнiм блиском,
красотою форми й звуку, гармонiчним сполученням яскравих фарб i
вiдтворює ïх, вiдбиваючи, як у дзеркалi, у своïх
витончених вiршах. Його поема -i це рясний розсип дорогоцiнних каменiв,
повна рiзнорiдного блиску кришталевих вод, бойового зброï,
пiвденного синього неба, що опромiнює те сонячним, те зоряним
сяйвом там воскреють перед нами гордi лицарi давно минулих часiв,
прекраснi дами з вираженням млостi й страстi в очах воскреє вся
прославлена Iспанiя маврiв i аравитян, де цвiли цiлi гаï запашних
рослин , де серця горiли невгасимим вогнем любовi, де народився й жив i
дiяв iспанський лицарський дух з його самовiдданим героïзмом В
основi характеру Дону Альваро лежить глибоко-драматична iдея; це
сучасний Эдип, гнаний долею й що сподiвається знайти притулок пiд
покровом католицькоï релiгiï. Але доля переслiдує його
навiть у самих надрах монастиря й змушує знову направити
смертоносну зброю проти останнього нащадка тих жертв, чию загибель вiн
сам, же так гiрко оплакував. Припустите тут у головному героï
сильно розвинена великодушнiсть, почуття честi й боргу разом iз глибокою
свiдомiстю тяготеющей над ним непреоборимой сили, i перед вами
вiдкриється широке поле, де поетовi легко розгорнути всю мiць
свого генiя. Така i є основа драми, створеноï герцогом де
Ривас, тому не дивно, що перше подання Дону Альваро (наприкiнцi 1835 р.)
залишилося назавжди вiдбитим в iсторiï лiтературного руху
Iспанiï. Те було переможним торжеством романтизму, очевидним
доказом переваги навiяного ïм добутку над усiм, що колись створював
той же автор, обмежуючись вузькими рамками класичноï школи
Глибоко жаль, що полiтика обуяла цей чисто-артистичний розум, далеко непiдготовлений до боротьби на ïï аренi. Зведений на
мiнiстерський пост, у виглядi почесноï нагороди за своï
лiтературнi успiхи, герцог де Ривас виявився незмiрно нижче свого нового
призначення. Дiючи, може бути, пiд впливом помилкового переконання, що
при переходi вiд опозицiï до адмiнiстративноï влади всякий
полiтичний дiяч повинен перетворити з революцiонера в консерватора, вiн
легковажно вiдрiкся вiд своïх колишнiх богiв i в одну мить втратив
ту популярнiсть, що мiг би вжити на благо своєï краïни
Як болiсно повиннi були вiдгукнутися на його самолюбствi знаменнi
подiï 1836 року! З того дня поет уже не знаходить у собi тих
потужних звукiв, якими повно була його творчiсть у пору вигнання. Однак
збiрник епiчних пiсень, виданий в 1841 р., i драма, нiколи не грана й
незручна для сцени, El desengano en el sueno (Розчарування пiсля мрiй),
-i свiдчать, що вiн не усвiдомлював поступового вгасання свого таланта;
i дiйсно, iскри його ще жеврiють i яскраво спалахують часом в епiчних
пiснях, як найбiльш спорiдненому самому темпераменту автора. За те в
другому з названих добуткiв уже вiдчувається напруга останнiх
творчих сил, надламаних життям i часом
Деякi з найбiльш старанних панегiристiв характеризують герцога де Ривас
такою гiперболiчною фразою: Tambien poeta, pintor, procer y soldado (i
поет, i живописець, i вельможа, i воïн). Мабуть, з не меншою
пiдставою можна б ще додати: i полiтик, i iсторик, i оратор, i
адмiнiстратор але все це вуж занадто андалузьке перебiльшення. Герцог де
Ривас вартий уваги винятково як поет, на всiх же iнших поприщах
анiтрошки не видiляється талантом; у живописi вiн не заходить далi
пересiчного дилетантства; у вiйськовiй справi не проявляє нi
найменшоï iнiцiативи, a лише кориться розпорядженням начальникiв i
треба за iншими; в областi iсторiï його єдиний твiр o
Масаниелло не вiдрiзняється нiякими достоïнствами; як оратор,
вiн робить дуже слабке враження своïми мовленнями; як державний
дiяч, постiйно помиляється при усякому своєму виходi на
полiтичну сцену
На закiнчення приведемо тут на витримку одну з його пiсень, так i
названу ïм Cantilena:
- Немає Феба, слiду немає його колiсницi;
- Упала на землю pоca;
- Заснули на гiлках втомленi птахи,
- Листвою не шепотять лiсу
- Але от чарiвниця моя з'явилася,
- Повiяло знову теплом,
- Усе разом у природi знову пробудилося,
- И життя розлилося навкруги.
- Весь ожив я сам, полум'янiючи желаньем,
- И ожили в поле квiти,
- Як сонцем, зiгрiтi чудовим сияньем
- И блиском ïï краси
- При звуках веселого пташиного хору,
- И доли, i гори, i лiс,
- Прокинувшись, подумали: це Аврора
- Зiйшла до нас iз далеких небес
- Febo se retiraba,
- Casi espiraba el dia
- Y la noche llegaba.
- Su fresca lozania
- Marchitaba a la rosa,
- Mustio quedaba el prado,
- Y el ave sonorosa
- Dormida y silenciosa
- En el olmo
acopado; - Cuando mi ninfa hermosa
- Salio a la fresca
vega. - Y de sus ojos bellos
- A la lumbre
radiante - Y al esplendor brillante
- De sus lindos
cabellos - De nuevo se desplega
- La rosa ya
adormida, - Cobrando olor y vida;
- Torna el florido
prado - Que ya estaba enlutado
- A matizar sus
flores - Y a esparcir mil olores;
- Y las ya unidas
aves - Dulces trinos suaves
- Cantando
dulcemente; - Y vuelve de repente
- A comenzarse el
dia: - Que al ver a mi senora
- Juzgaran que
venia - Nuevamente la
Aurora.
