Виклад повести Вольтера Кандид
Кандид, чистий i щирий юнак, виховується в злиденному замкужебрака, але марнолюбного вестфальского барона разом з його сином i
дочкою. Ïхнiй домашнiй учитель, доктор Панглосс, доморослий философ-
метафизик, учив дiтей, що вони живуть у кращому з мирiв, де все
має причину й наслiдок, а подiï прагнуть до щасливого кiнця
Нещастя Кандида i його неймовiрнi подорожi починаються, коли його
виганяють iз замка за захоплення прекрасною дочкою барона Кунегондой.
Щоб не вмерти з голоду, Кандид вербується в болгарську армiю, де
його сiчуть до пiвсмертi. Вiн ледь уникає загибелi в жахливому
боï й рятується втечею в Голландiю. Там вiн зустрiчає
свого вчителя фiлософiï, що вмирає вiд сифiлiсу. Його лiкують
iз милосердя, i вiн передає Кандиду страшну новину про винищування
сiм'ï барона болгарами. Кандид уперше бере пiд сумнiв оптимiстичну
фiлософiю свого вчителя, настiльки потрясають його пережита й жахлива
звiстка
Друзi пливуть у Португалiю, i, тiльки-но вони ступають на берег,
починається страшний землетрус. Пораненi, вони попадають у руки
iнквiзицiï за проповiдь про необхiднiсть вiльноï волi для
людини, i фiлософа повиннi спалити на багаттi, щоб це допомогло
втихомирити землетрус. Кандида хльостають рiзками й кидають умирати на
вулицi. Незнайома баба пiдбирає його, виходжує й
запрошує в розкiшний палац, де його зустрiчає кохана
Кунегонда. Виявилося, що вона чудом вижила й була перепродана болгарами
багатому португальському євреєвi, що був змушений дiлити
ïï iз самим Великим Iнквiзитором. Раптом у дверях
показується єврей, хазяïн Кунегонди. Кандид
убиває спочатку його, а потiм i Великого Iнквiзитора. Всi
троє вирiшують бiгти, але по дорозi якийсь чернець краде в
Кунегонди коштовностi, подарованi ïй Великим Iнквiзитором. Вони iз
працею добираються до порту й там сiдають на корабель, що пливе в Буенос-
Айрес. Там вони першою справою шукають губернатора, щоб обвiнчатися, але
губернатор вирiшує, що така гарна дiвчина повинна належати йому
самому, i робить ïй речення, що вона не ладь прийняти. У ту ж
хвилину баба бачить у вiкно, як з корабля, що пiдiйшов у гавань, сходить
обокравший ïхнiй чернець i намагається продати прикраси
ювелiровi, але той довiдається в них власнiсть Великого
Iнквiзитора. Уже на шибеницi злодiй зiзнається в крадiжцi й
докладно описує наших героïв. Слуга Кандида Какамбо
вмовляє його негайно бiгти, не без пiдстави думаючи, що жiнки як-
небудь викрутяться. Вони направляються у володiння єзуïтiв у
Парагваю, якi в Європi сповiдають християнських королiв, а тут
вiдвойовують у них землю. У так званому батьку полковнику Кандид
довiдається барона, брата Кунегонди. Вiн також чудом залишився
живий пiсля побоïща в замку й капризом долi виявився серед
єзуïтiв. Довiдавшись про бажання Кандида женитися на його
сестрi, барон намагається вбити низкородного нахаби, але сам
падає поранений. Кандид i Какамбо бiжать i виявляються в полонi в
диких орейлонов, якi, думаючи, що друзi — слуги
єзуïтiв, збираються ïх з'ïсти. Кандид доводить, що
тiльки що вiн убив батька полковника, i знову уникає смертi. Так
життя знову пiдтвердило правоту Какамбо, що считали, що злочин в одному
свiтi може пiти на користь вдругом.
На шляху вiд орейлонов Кандид i Какамбо, збившись iз дороги, попадають у
легендарну землю Ельдорадо, про яку в Європi ходили чудеснi
небилицi, що золото там цiнується не дорожче пiску. Ельдорадо була
оточена неприступними скелями, тому нiхто не мiг проникнути туди, а самi
жителi нiколи не залишали своєï краïни Так вони зберегли
споконвiчну моральну чистоту й блаженство. Усi жили, здавалося, у
достатку й веселостi; люди мирно трудилися, у краïнi не було нi
в'язниць, нi злочинiв. У молитвах нiхто не випрошував благ у
Всевишнього, але лише дякував Йому за те, що вже мав. Нiхто не дiяв по
примусi: схильнiсть до тиранiï була вiдсутня й у державi, i в
характерах людей. При зустрiчi з монархом краïни гостi звичайно
цiлували його в обидвi щоки. Король умовляє Кандида залишитися в
його краïнi, оскiльки краще жити там, де тобi по душi. Але друзям
дуже хотiлося здатися на батькiвщинi багатими людьми, а також
з'єднатися з Кунегондой. Король на ïхнє прохання
дарує друзям сто овець, вантажених золотом i самоцвiтами. Дивна
машина переносить ïх через гори, i вони залишають щасливий край, де
насправдi все вiдбувається до кращого, i про яке вони завжди
будуть шкодувати
Поки вони рухаються вiд границь Ельдорадо до мiста Суринаму, усе вiвцi,крiм двох, гинуть. У Суринаме вони довiдаються, що в Буенос-Айресi
ïх як i ранiше розшукують за вбивство Великого Iнквiзитора, а
Кунегонда стала улюбленою наложницею губернатора Вирiшено, що
викуповувати красуню туди вiдправиться один Какамбо, а Кандид поïде
у вiльну республiку Венецiю й там буде ïх чекати. Майже всього його
скарбу краде шахрай купець, а суддя ще карає його штрафом. Пiсля
цих подiй низькiсть людськоï душi в черговий раз валить у жах
Кандида. Тому в попутники юнак вирiшує вибрати самою нещасною,
скривдженою долею людини. Таким вiн порахував Мартiна, що пiсля
пережитих лих став глибоким песимiстом. Вони разом пливуть у Францiю, i
по дорозi Мартiн переконує Кандида, що в природi людини брехати,
убивати й вiддавати свого ближнього, i скрiзь люди однаково нещаснi й
страждають вiд несправедливостей
У Парижi Кандид знайомить iз мiсцевими вдачами й звичаями. I те й iнше
досить його розчаровує, а Мартiн тiльки бiльше змiцнює у
фiлософiï песимiзму. Кандида вiдразу оточують шахраï,
лестощами й обманом вони витягають iз нього грошi. Усе при цьому
користуються неймовiрною довiрливiстю юнака, що вiн зберiг, незважаючи
на всi нещастя. Одному пройдисвiтовi вiн розповiдає про любов до
прекрасного Кунегонде й своєму планi зустрiти ïï у
Венецiï. У вiдповiдь на його милу вiдвертiсть Кандиду пiдбудовують
пастку, йому загрожує в'язниця, але, пiдкупивши стражiв, друзi
рятуються на кораблi, що пливе в Англiю. На англiйському березi вони
спостерiгають зовсiм безглузду страту нi в чому не винного адмiрала
З Англiï Кандид попадає нарештi у Венецiю, помишляя лише про
зустрiч iз ненаглядноï Кунегондой. Але там вiн знаходить не
ïï, а новий зразок людських прикростей — служницю з його
рiдного замка. Ïï життя доводить до проституцiï, i Кандид
бажає допомогти ïй грiшми, хоча фiлософ Мартiн
пророкує, що нiчого iз цього не вийде. У пiдсумку вони зустрiчають
ïï в ще бiльш тяжкому станi. Свiдомiсть того, що страждання
для всiх неминучi, змушує Кандида шукати людину, далекоï
суми. Таким уважався один знатний венецианец. Але, вiдвiдавши
цiєï людини, Кандид переконується, що щастя для нього в
критику й невдоволеннi навколишньоï, а також у запереченнi будь-
якоï краси. Нарештi вiн виявляє свого Какамбо в самiм
жалюгiдному положеннi. Той розповiдає, що, заплативши величезний
викуп за Кунегонду, вони пiддалися нападу пiратiв, i тi продали
Кунегонду в служiння в Константинополь. Що ще гiрше, вона втратилася
всiєï своєï краси. Кандид вирiшує, що, як
людина честi, вона однаково повинен знайти кохану, i ïде в
Константинополь. Але на кораблi вiн серед рабiв довiдається
доктора Пан-глосса й власноручно заколотого барона. Вони чудесним
образом уникли смертi, i доля складними шляхами звела ïхнiми рабами
на кораблi. Кандид негайно ïх викуповує й вiддає грошi,
що залишилися, за Кунегонду, бабу й маленьку ферму
Хоча Кунегонда стала дуже виродливоï, вона наполягла на шлюбi з
Кандидом. Маленькому суспiльству нiчого не залишалося як жити й
працювати на фермi. Життя було воiстину болiсною. Працювати нiхто не
хотiв, нудьга була жахлива, i тiльки залишалося, що без кiнця
фiлософствувати. Вони сперечалися, що переважнiше: пiддати себе скiльком
страшним випробуванням i превратностям долi, як тi, що вони пережили,
або приректи себе на жахливу нудьгу бездiяльного життя. Гiдноï
вiдповiдi нiхто не знав. Панглосс зневiрився у оптимiзм, Мартiн же,
навпроти, переконався, що людям усюди однаково погано, i переносив
труднощi зi смиреннiстю. Але от вони зустрiчають людину, що живе
замкнутим життям на своïй фермi й цiлком задоволеного своєю
долею. Вiн говорить, що будь-яке честолюбство й гординя згубнi й
грiховнi, i що тiльки праця, для якого були створенi всi люди, може
врятувати вiд найбiльшого зла: нудьги, пороку й нестатку. Працювати у
своєму саду, не базiкаючи, так Кандид приймає рятiвне
рiшення. Громада завзято трудиться, i земля винагороджує ïх
сторицей. Потрiбно обробляти своï сад, — не утомлюється
нагадувати Имкандид.
А. А. Фрiдрiх
