Книга Сэлинджера Над прiрвою в житi

Дивнi бувають книги. Почнеш читати — i нестерпно хочеться
поморщитися й кинути. Потiм iнтерес з'являється, але якось
в'януло, iде по наростаючi… i наступає момент, коли вiн
знову валить долiлиць, а книга залишається лежати на далекiй
полицi. Потiм, коли ледве було не забув, знову доводиться чомусь брати
ïï в руки й дочитувати. Уже зовсiм пiзно, коли закiнчив читати
й пройшов уже мiсяць-два (а те й роки), як ти перевернув останню
сторiнку, раптом розумiєш: ця книга була дуже гарною. Можливо,
однiєï iз кращих, що ти читався
У цьому випадку я говорю про цiлком конкретну книгу. Це Над прiрвою в
житi, єдиний роман Джерома Д. Сэлинджера.
Про сюжет говорити не можна — хоча б тому, що в книзi його,
загалом кажучи, немає. Фабула побудована навколо безцiльних метань
по мiсту парубка з iм'ям, що запам'ятовується, Холден Колфилд, що
являє собою дуже цiкаву особистiсть. Фактично, у ньому зiбрана вся
молодiжна агресiя й навмисне випадання з навколишньоï системи.
Книга починається з того, як Колфилда виганяють iз престижноï
школи за неуспiшнiсть. Не те, щоб вiн погано вчився — нi, вiн
розумний i цiлком мiг би продовжувати навчання, але йому претит сам дух
школи, манiрний i лицемiрний. Цi двi якостi Холден бачить буквально у
всiм, не тiльки в школi — починаючи вiд своïх друзiв i подруг
i кiнчаючи випадковими знайомими. При цьому вiн знає, що сам вiд
них мало вiдрiзняється, i це його вкрай гнiтить. Вiн
розумiє, що не має сил нiчого змiнити — єдине,
що вiн може зробити, це виявляти неявний протест проти порядку речей,
нiчого не вживаючи активно. От у чому причина його прогулiв,
постiйноï брехнi, презирства до норм i правил, що доходить часом до
iстерики. У Холдена немає цiнностей у життi, крiм досить неясних
подань про те, як все повинне бути. Яскравий образ — його мрiя, то
сама справа, якою вiн мiг би займатися без вiдрази до себе: - …
Розумiєш, я собi представляв, як маленькi дiтлахи грають увечерi у
величезному полi, у житi. Тисячi малят, i навкруги — нi душi,
жодного дорослого, крiм мене. А я стою на самому краï скелi, над
прiрвою, розумiєш? I моя справа — ловити дiтлахiв, щоб вони
не зiрвалися в прiрву. Розумiєш, вони грають i не бачать, куди
бiжать, а отут я пiдбiгаю й ловлю ïх, щоб вони не зiрвалися. От i
вся моя робота. Стерегти хлопцiв над прiрвою в житi. Знаю, це дуростi,
але це єдине, чого менi хочеться по-справжньому. Напевно, я дурень
Дивна мрiя, але щось у нiй дiйсно є… Рятувати дiтей, тих
створень, у яких ще немає того ненависного лицемiрства й
нарциссизма, що Холден бачить у всiх людях — удалинi вiд усього,
над бездонною прiрвою…
Книгу менi рекомендував до читання мiй брат, i коли ми обоє
ознайомилися з нею, вона стала предметом наших тривалих суперечок. Брат
говорить, що Холден родственен йому, у якiмсь ступенi вiн побачив у
ньому себе, побачив i прийняв. Вiн цiлком його пiдтримує. А я, як
би цiкавий менi не був персонаж, нiяк не можу роздiлити його погляди.
Холден, по-моєму, дiйсно висить над прiрвою, але пiд погрозою
перебувають не граючi в житi дiти, а вiн сам. Так, у ньому є все
те, що було i є в нас, у молодi — дух бунтаря, зречення вiд
авторитетiв, прагнення до беззвiтноï далечiнi, — але це все
слiпi сили, якi без вузди можуть знищити не тiльки нас самих, але й тих,
хто нам близький
Книга в першу чергу навчила мене саме не бути таким, як Холден Колфилд,
не зневiрятися в цiнностi, нехай навiть ненависнi нам i гаданi
банальними. Я не говорю, що не можна бунтувати й намагатися змiнити
навколишнi реалiï. Просто потрiбно робити це не без гальм, а
цiлеспрямовано, починаючи з малого, чiтко себе усвiдомлюючи, не
вiдриваючи геть усе. Будувати, а не ламати. Зрештою, Сэлинджер сам
говорить вустами одного зi спiврозмовникiв Колфилда, i ця фраза стала
для мене головноï iз усього добутку: