Нiмеччина й Францiя для Гейне

Розчарувавшись у балакучих ораторах опозицiï, Гейне не розчарувався
в народi. Вiн уважає, що тепер взагалi минув той перiод
свiтовоï iсторiï, коли треба всiм височiли дiяння окремих
особистостей. Самi народи, партiï, маси — героï нового
часу.
П'ятого червня 1832 року незадоволенi маси знову виступили на вулицi
Парижа, борючись пiд гаслом республiки, i краща кров Францiï
пролилася в монастиря Сен-Мерри. Цi республiканцi — героï
монастиря Сен-Мерри, люди, якi в той час (1830- 1836 р.) дiйсно були
представниками парод-пих мас, викликають у Гейне слова, виконанi
найбiльшого пафосу. Я не республiканець, — викликує вiн, i,
однак: я зволiв би, щоб я й всi моï помiрнi друзi вмерли замiсть
цих республiканцiв.
Захоплюючись французьким народом i його iсторiєю, Гейне в
передмовi до Французьких справ жагуче обрушується на нiмецькi
порядки й особливо на нiмецьке дворянство. Незважаючи на езопiвську мову
цiєï передмови, у Нiмеччинi його порахували занадто рiзким.
(Боже мiй! Що ж це буде, якщо я дам волю моєму серцю й висловлюся
повним голосом, скинувши iз себе всякi пута! — викликує
Гейне iз цього приводу.) На докори в недолiку патрiотичного почуття
стосовно Нiмеччини Гейне вiдповiдає, що йому милею патрiотизм
французiв, невiддiльний вiд любовi до волi й прогресу, чим казенний
патрiотизм, що насаджувався в Нiмеччинi реакцiонерами. У боротьбi iз цим
офiцiйним патрiотизмом Гейне заявляє, що тепер у Європi
взагалi немає бiльше нацiй, а є лише двi партiï:
аристократiя й демократiя. Захист французьких демократичних iдеалiв був
у Гейне вираженням також i самоï справжньоï любовi до
своïй бiднiй, нещаснiй батькiвщинi, до народу, який винайшов порох
i книгодрукування й дав Критиковi чистого розуму. У тих нiмецьких
областях, якi зазнали впливу вiд визвольний наполеонiвських, народ
ставився до визвольних iдеалiв французького народу так само, як i Гейне.
Не випадково якийсь заможний нiмецький селянин назвав свого сина
Наполеоном i заповiв нащадкам називати старшого сина кожного поколiння
цим багатозначним iм'ям. .. .Захопленiсть Гейне стосовно французiв i
навiть його бонапартизм, — писав в 80-х роках енгельс, —
були тiльки вiдгомоном загального настрою народних мас на левом бережу
Рейну. Нiмеччина й Францiя того часу персонiфiкували для Гейне минуле й
майбутнє Європи. Вибiр мiж минулим i майбутнiм, мiж
феодалiзмом i капiталiзмом був не так простий для Гейне. У Францiï
перед ним наочно розкривалися згубнi властивостi капiталiзму. Ми бачили,
якiй рiзкiй критицi пiддається в Гейне не тiльки варта у влади
фiнансова буржуазiя, але й вся опозицiя з ïï звiтами виборцям,
з ïï депутацiями, добродiï Одилон Барро, Лафитт i Араго
та iншi представники негероïчного перiоду в iсторiï
буржуазного суспiльства. Буржуазна республiка в тiм видi, як вона
здiйснилася, наприклад, в Америцi, не залучає Гейне, i вiн
застерiгає Францiю вiд того, щоб перейняти монотоннiсть,
безбарвнiсть i мiщанство американського життя. I коли Гейне мiркує
про немальовничiсть i прозаïчнiсть сучасних костюмiв,
вiдчувається: вiн розумiє щось набагато бiльше важливе й
iстотне — що розвиток капiталiзму несприятливо для розвитку
мистецтва
Звiдси елегiйнi подихи Гейне про минуле. Вiн називає себе
роялiстом по вродженiй схильностi; йому подобається, коли, у
наслiдування епосi реставрацiï, дами з'являються на балах з
напудреними волоссями; вiн дорiкає Кромвеля за те, що пiсля його
перемоги життя Англiï стала сiркою й безбарвноï й поезiя в
жаху бiгла iз краïни, де колись вона марнувала своï самi
радiснi фарби. I навiть про Робеспьере Гейне зауважує, що вiн,
бути може, ненавидiв усякого, хто був дотепний i любив посмiятися.
В 40-х роках, оцiнивши значення робочого руху — чартистiв i
силезских ткачiв — i зустрiвшись iз Марксом, Гейне зрозумiв, що
порятунок вiд недолiкiв капiталiзму полягає не у феодальному
минулому, а в пролетарському майбутньому (правда, i тодi скептичне
вiдношення до доль мистецтва його не покинуло). Але в роки, коли
писалися статтi про Францiю, Гейне не мiг ще зрозумiти значення робочого
руху. Вiн, щоправда, вiдзначає серед героïв повстання 1832
року декiлькох робiтникiв, у яких пiд грубими куртками билися дуже
шляхетнi серця, але перший самостiйний виступ лионских ткачiв в 1831
роцi Гейне називає просто безладдями, а революцiонер-робiтник,
зображений на картинi Делакруа Воля на барикадах, здається Гейне
бруднуватим не тiльки зовнi, але й внутрiшньо: Зiзнаюся, маленький купiдон-
сажотрус, що коштує бiля вуличноï Венери, тримаючи по
пiстолетi в кожноï руцi, забрудни, може бути, не тiльки сажею. Для
Гейне це поки ще тiльки набрiд, хоча й облагроженнии великою думкою, що
розбудила заснуле почуття власного достоïнства.
Чудово, однак, що в роки, коли робочий рух було ще в пелюшках, а його
майбутньому вождевi було не бiльше чотирнадцяти рокiв, Гейне, як
передовий представник радикальноï демократiï того часу, змiг
уже настiльки багато зрозумiти й так блискуче висловити