Образ героя-мемуариста в повiстi Капiтанська дочка

Один з головних героïв роману — Гринев-Мемуарист, що пiсля
закiнчення багатьох лет пiсля описуваних подiй порахував необхiдним
представити на суд читача подiï двох рокiв його юнацького життя. Цi
два роки життя надовго запам'яталися Гриневу насамперед своïми
дивними приятельськими вiдносинами з Пугачовим. Бiльше того, за цей
короткий перiод часу вiн помiтно змужнiв, душевно збагатився, зберiг
свою честь, виявив вiдвагу й мужнiсть, смог вiдстояти й захистити у
важких випробуваннях своє щастя
Створюючи образ героя-мемуариста, Пушкiна все досконально продумав.
Оповiдач Гринев — дворянин. Для нього природне неприйняття й осуд
повстання Пугачова i його переслiдувачiв. Вiн добрий, чесний, шляхетний.
Додання своєму героєвi саме таких моральних якостей Пушкiн
порахував дуже важливому й необхiдним: читачевi легше повiрити в
правдивiсть описуваних подiй. Невипадковий i вiк Гринева-Свiдка —
сiмнадцять рокiв. Цей вiк щасливоï юностi, по Пушкiну, як би робив
його героя вiльним вiд соцiальноï моралi, здатним на бунт, на
боротьбу за своє щастя, на протест проти деспотичноï волi
батькiв
Юному офiцеровi-дворяниновi ще далекий соцiальний стереотип мислення.
Соцiальний iнстинкт пiдказував Гриневу, що ставитися до заколотникiв i
бунтiвникам потрiбно негативно, однак у реально, що виникали ситуацiях,
вiн бiльше довiряв особистим враженням. Думаючи, з погляду дворянина, що
Пугачов — ворог i розбiйник, Гринев все-таки вважав своïм
обов'язком розповiсти правду про поводження цього чег ловека. Правду,
який би вона не була, незважаючи на те, що ця правда суперечить тiй, що
зложилася в офiцiйнiй думцi Опугачеве.
Завдяки чесностi Гринева-Оповiдача, нiкому не ведена правда про
керiвника повстання Пугачовi стала надбанням усiх. Заощаджена з
молодостi честь дозволила Гриневу-Мемуаристовi бути шляхетним в описi
всього, що вiн бачив багато рокiв тому, бути вдячним за добро Пугачову
Гринев на схилi вiку не намагається нiчого сховати вiд нащадкiв
— нi своïх учинкiв, нi своïх тодiшнiх думок: Я думав
також i про ту людину, у чиïх руках перебувала моя доля i який по
дивному збiгу обставин таємниче був iз мною зв'язаний….
Мемуарист Гринев — теперiшнiй дворянин, нiякi насильницькi
потрясiння вiн не приемлет. Честь допомогла йому бути щирим у
неприйняттi збройноï боротьби народу: …начальники окремих
загонiв самовладно карали й милували; стан усього великого краю, де
лютувала пожежа, було жахливо… Не приведи Бог бачити росiйський
бунт, безглуздий i нещадний!
Образ Гринева даний у повiстi у двох тимчасових вимiрах — Гринев у
сiмнадцять рокiв i Гринев-Мемуарист, людина, навчена досвiдом i багато
побачив на своєму столiттi. Минуле своє, особливе дитинство,
Гринев-Мемуарист описує з гумором. Взяти хоча б епiзод, що
оповiдає нам про вчителя-французi: Вiн був добрий малий, але
ветрен i безпутний до крайностi або: Ми негайно поладили, i хоча за
контрактом зобов'язаний вiн був учити мене по-французькому, по-
нiмецькому й всiм наукам, але вiн зволiв нашвидку вивчитися вiд мене
абияк бовтати по-росiйському, — i потiм кожний з нас займався вже
своєю справою. Ми жили душу в душу… Iронiя, що ставиться до
самого себе, у словах Гринева-Мемуариста дуже важлива. Нею Пушкiн
прагнув пiдкреслити об'єктивнiсть свого оповiдача, показати
характер героя позитивного, позбавленого марнославства, егоïзму й
гординi Таким чином, задум автора показати мемуариста об'єктивним,
чесним, шляхетним, щирим дворянином iз социально-обусловленним
характером переконань безсумнiвно вдався суд читача подiï двох
рокiв його юнацького життя. Цi два роки життя надовго запам'яталися
Гриневу насамперед своïми дивними приятельськими вiдносинами з
Пугачовим. Бiльше того, за цей короткий перiод часу вiн помiтно змужнiв,
душевно збагатився, зберiг свою честь, виявив вiдвагу й мужнiсть, смог
вiдстояти й захистити у важких випробуваннях своє щастя
Створюючи образ героя-мемуариста, Пушкiна все досконально продумав.
Оповiдач Гринев — дворянин. Для нього природне неприйняття й осуд
повстання Пугачова i його переслiдувачiв. Вiн добрий, чесний, шляхетний.
Додання своєму героєвi саме таких моральних якостей Пушкiн
порахував дуже важливому й необхiдним: читачевi легше повiрити в
правдивiсть описуваних подiй. Невипадковий i вiк Гринева-Свiдка —
сiмнадцять рокiв. Цей вiк щасливоï юностi, по Пушкiну, як би робив
його героя вiльним вiд соцiальноï моралi, здатним на бунт, на
боротьбу за своє щастя, на протест проти деспотичноï волi
батькiв
Юному офiцеровi-дворяниновi ще далекий соцiальний стереотип мислення.
Соцiальний iнстинкт пiдказував Гриневу, що ставитися до заколотникiв i
бунтiвникам потрiбно негативно, однак у реально, що виникали ситуацiях,
вiн бiльше довiряв особистим враженням. Думаючи, з погляду дворянина, що
Пугачов — ворог i розбiйник, Гринев все-таки вважав своïм
обов'язком розповiсти правду про поводження цього чег ловека. Правду,
який би вона не була, незважаючи на те, що ця правда суперечить тiй, що
зложилася в офiцiйнiй думцi Опугачеве.
Завдяки чесностi Гринева-Оповiдача, нiкому не ведена правда про
керiвника повстання Пугачовi стала надбанням усiх. Заощаджена з
молодостi честь дозволила Гриневу-Мемуаристовi бути шляхетним в описi
всього, що вiн бачив багато рокiв тому, бути вдячним за добро Пугачову
Гринев на схилi вiку не намагається нiчого сховати вiд нащадкiв
— нi своïх учинкiв, нi своïх тодiшнiх думок: Я думав
також i про ту людину, у чиïх руках перебувала моя доля i який по
дивному збiгу обставин таємниче був iз мною зв'язаний….
Мемуарист Гринев — теперiшнiй дворянин, нiякi насильницькi
потрясiння вiн не приемлет. Честь допомогла йому бути щирим у
неприйняттi збройноï боротьби народу: …начальники окремих
загонiв самовладно карали й милували; стан усього великого краю, де
лютувала пожежа, було жахливо… Не приведи Бог бачити росiйський
бунт, безглуздий i нещадний!
Образ Гринева даний у повiстi у двох тимчасових вимiрах — Гринев у
сiмнадцять рокiв i Гринев-Мемуарист, людина, навчена досвiдом i багато
побачив на своєму столiттi. Минуле своє, особливе дитинство,
Гринев-Мемуарист описує з гумором. Взяти хоча б епiзод, що
оповiдає нам про вчителя-французi: Вiн був добрий малий, але
ветрен i безпутний до крайностi або: Ми негайно поладили, i хоча за
контрактом зобов'язаний вiн був учити мене по-французькому, по-
нiмецькому й всiм наукам, але вiн зволiв нашвидку вивчитися вiд мене
абияк бовтати по-росiйському, — i потiм кожний з нас займався вже
своєю справою. Ми жили душу в душу… Iронiя, що ставиться до
самого себе, у словах Гринева-Мемуариста дуже важлива. Нею Пушкiн
прагнув пiдкреслити об'єктивнiсть свого оповiдача, показати
характер героя позитивного, позбавленого марнославства, егоïзму й
гординi. Таким чином, задум автора показати мемуариста
об'єктивним, чесним, шляхетним, щирим дворянином iз социально-
обусловленним характером переконань безсумнiвно вдався