Персонажi в романi Майстер i Маргарита

Гелла - служниця Воланда, вiдьма-вампiр. Шрам на ïï шиï
нагадує про гетевской Гретхен, страченоï за дiтовбивство, що
Фауст бачить пiд час Вальпургиевой ночi. Iм'я героïнi
викликає ряд асоцiацiй. У грецькiй мiфологiï Г. i Фрикс
— дiти богинi хмар Нефелы; рятуючись вiд загибелi, вони летять у
Колхiду на златорунном баранi; Г. гине, упавши у води протоки, що у
ïï честь названий Геллеспонтом (збрешемо. Дарданелли). У
германськiй мiфологiï Г. — втiлення пекла й смертi. В
Енциклопедичному словнику Брокгауза й Ефрона (ст. Чарiвництво)
вказується, що iм'ям Г. на островi Лесбос називали дiвчин-
вампiрiв. У романi Булгакова Г. цiлує Варенуху, доставленого у
квартиру 50, перетворюючи тим самим його у вампiра. Пiд час сеансу
чорноï магiï вiдiграє роль господарки дамського
магазина. У нiч пiсля сеансу Г. намагається через вiкно проникнути
в кабiнет до Римського, i того рятує лише лемент пiвня. При
вiдвiдуваннi квартири 50 буфетником Соковим Г. виступає як
покоïвка. Перед балом вона варить мазь i розтирає нею ногу
Воланда. Пiсля балу Бегемот, що демонструє мистецтво стрiлянини з
револьвера, ранить Г. у палець, i вона в лютi накидається на
нього. Надалi пiд диктування Бегемота Г. друкує на машинцi довiдку
для Миколи Iвановича, а потiм разом з Азазелло й Бегемотом
проводжає Майстра й Маргариту до машини.
Iван Бездомний (Понырев Iван Миколайович, Iван, Иванушка) —
поет, потiм професор Iнституту iсторiï й фiлософiï. В образi
персонажа iстотно казкове початок (порiвн.: Иванушка-Дурачок). Псевдонiм
Бездомний наслiдує реальних псевдонiмiв лiтераторiв 20-х рр.:
Бєдний, Приблудний, Голодний i т.п.; можливi також алюзiï на
поета А. Безименського. На початку роману И. — вiдомий поет 23
рокiв, що написав антирелiгiйну поему про Iсус Христi. На Патрiарших
ставках вiн слухає Берлiоза, що пояснює його
пропагандистськi прорахунки. Разом з Берлiозом И. розмовляє з
Воландом, слухає оповiдання про Пiлата й Иешуа. Потiм вiн
стає свiдком загибелi Берлiоза, пiсля чого робить безуспiшну
спробу наздогнати Воланда, що предсказали ця загибель. Герой
перебуває в станi афекту, робить нелогiчнi вчинки.
Коли И. купається в рiцi, його одяг викрадають, i вiн, одягнений
лише в кальсони й рвану сорочку, до якоï приколена паперова iконка,
iз запаленою свiчею в руках є в письменницький ресторан. Героя
приймають за божевiльного й, незважаючи на його опiр, доставляють у
психiатричну лiкарню Стравiнського, де ставиться попереднiй дiагноз
шизофренiя (також передвiщений Воландом). И. не в змозi письмово
викласти все, що з ним вiдбулося; разом з тим вiн вiдчуває бажання
довiдатися продовження iсторiï Пiлата й Иешуа. Пiзно ввечерi до И.
через балкон пробирається його сусiд. Майстер. И. дає йому
обiцянка нiколи бiльше не писати вiршiв i оповiдає про те, що
трапилося,, а Майстер розповiдає свою iсторiю. Заснувши на
свiтанку, И. у снi бачить продовження оповiдання Воланда — страта
Иешуа. Вiн усе бiльше цiкавиться iсторiєю Пiлата й усе менше
— навколишньою реальнiстю. Майстровi, що прилетiв разом з
Маргаритою попрощатися з ним, И. говорить: Вiршикiв бiльше писати не
буду.
Мене iнше тепер цiкавить. У фiналi И. з'являється професором-
iсториком; вiн одружений, однак щорiчно в нiч весняноï повнi
вiдчуває як би приступи бездомности: корячись беззвiтному
прагненню, вiн вiдвiдує Патрiаршi ставки, а потiм
виявляється бiля будинку, де нiколи жила Маргарита. Тут И.
спостерiгає за невiдомим йому людиною — нижнiм сусiдом
Маргарити Миколою Iвановичем, також мучимым спогадами; персонажi
з'являються своєрiдними двiйниками (порiвн. подiбнiсть iмен: Iван
Миколайович — Микола Iванович). Вiр-
нувшись додому, И. пiсля уколу снотворного бачить у снi Пiлата й Иешуа,
а потiм Майстра й Маргариту, що йдуть до мiсяця. Иешуа Га-Ноцри,
— жебрак з Эн-Сарида, бродячий фiлософ, людина рокiв двадцяти
семи, син невiдомих батькiв. Образ героя полемiчно спiввiднесений з
образом євангельського Iсуса: у системi булгаковського роману И. i
Iсус спiввiдносяться як безперечна iстина i ïï перекручений
образ; у цьому змiстi питання про реальне iснування Iсуса, що звучить на
початку роману, припускає неоднозначну вiдповiдь. И.
з'являється як персонаж оповiдання Воланда, сну Iвана Бездомного й
роману Майстри. Арештованому И. iнкримiнується заклик до
руйнування Iєрусалимського храму: цей наслiдок буквального
тлумачення його слiв про те, що повинен звалитися храм староï вiри.
Пiд час допиту в Пiлата И. затверджує, що всi люди добрi й че-
ловечество прийде в царство Iстини, де стане не потрiбна нiяка влада; ця
заява витлумачується як зазiхання на владу кесаря. Зрозумiвши, що
Пiлат страждає вiд жорстокоï мiгренi, И. або вилiковує
його вселянням, або пророкує швидке закiнчення болю. Поводження И.
неординарно; до того ж вiн володiє багатьма мовами. Внаслiдок
виявленоï Пiлатом слабостi И. виявляється безневинною
жертвою: його розпинають на хрестi. Учень И. Левий Матвiй веде хронiку
подiй i записує все сказане вчителем; однак сам И. свiдчить, що
запису цi зовсiм спотворюють щирий змiст його слiв; таким чином,
створюється передумова до мiфологiзацiï реальноï
особистостi И. У фiналi роману на прохання И., переданоï через
Левия Матвiя, Воланд нагороджує Майстра й Маргариту спокоєм.
Помилуваний Майстром Пiлат знову зустрiчається з Иешуа, i вони
розмовляють, iдучи по мiсячнiй дорозi.
Коровьев (Фагот) — один з пiдручних Воланда. Картатий одяг
зближає його iз традицiйним образом Арлекiна (мотив блазенства), а
також викликає асоцiацiï iз чортом Iвана Карамазова з роману
Достоєвського. Характерна деталь вигляду К. — пенсне або
монокль iз трiснутим склом; порiвн. також його трiснутий голос, що
нагадує деренчливий звук фагота (в iталiйськiй мовi слово фагот
має значення телепень, незграбний). У той же час в образi
персонажа пiдкреслений змiïне початок (довге гнучке тiло, що
жахає свист, мотив спокуси), що почасти обумовлює друге iм'я
— порiвн. зовнiшня подiбнiсть фагота зi змiєю. Основнi ролi
К. — перекладач i секретар при Воланде (у минулому —
регент). На початку роману К. з'являється як галюцинацiя Берлiоза;
потiм матерiалiзується у виглядi гротескноï фiгури, указуючи
тому шлях до загибелi; разом з Воландом i Бегемотом iде вiд погонi Iвана
Бездомного.
Пiсля запровадження у квартирi 50 є функцiєю пародiйного
спокусника (хабар кербудовi Босому з наступним доносом, роздача
червiнцiв i безкоштовних дамських туалетiв пiд час сеансу чорноï
магiï) i одночасно — срывателй масок, що вiдкриває
щирий вигляд людей (iнформацiя про Лиходееве, викриття Семпле-Ярова,
пророкування долi Сокова). К. змушує службовцiв фiлiï
Видовищноï комiсiï на кару за окозамилювання безперервно
спiвати хором; комiчно ридає перед Поплавским iз приводу загибелi
Берлiоза. З появою Маргарити у квартирi 50 ДО. зустрiчає
ïï у фрачному костюмi; вiн комiчно пояснює принцип
п'ятого вимiру i вводить героïню в курс майбутнi ïй справи.
Пiд час балу К. керує дiями Маргарити й iнформує
ïï про гостей, що прибувають. У сценi вбивства Майгеля блюдо
iз чашею-черепом Берлiоза виявляється в руках К., i вiн
пiдставляє ïï пiд струмiнь кровi, пiсля чого пiдносить
чашу Воланду. У сценi пiсля балу К. вертається до блазнiвського
образу, але потiм допомагає Маргаритi в спiлкуваннi iз Фридой,
доглядає за Майстром, спалює iсторiю його хвороби й
вручає героям ïхнi документи. Надалi К. разом з Бегемотом
вiдвiдує магазин Торгсина й ресторан Грибоєдова, причому й у
тiм, i iншому випадку справа закiнчується пожежами.
Приєднавшись до Воланду, К. разом з iншими виявляється на
Воробйових горах, де, змагаючись iз Бегемотом, видає жахаючий
свист (асоцiацiя iз Солов'єм-Розбiйником). Пiд час останнього
польоту К. з'являється в образi темно-фiолетового лицаря iз
мрачнейшим i нiколи не всмiхненою особою: за словами Воланда, вiн був
покараний роллю блазня за свiй каламбур про свiтло й тьму.
Левий Матвiй — персонаж оповiдання Воланда, сну Iвана й роману
Майстри. Героєвi бiля сорока рокiв. Збирач податей, вiн пiд
впливом бесiди з Иешуа стає його учнем i супутником, веде хронiку
його життя й записує його висловлення, iстотно спотворюючи
ïхнiй змiст. Образ персонажа асоцiюється з
євангелiстом; при цьому Л. представлений як людина обмежений i
фанатичний. Обвинувачуючи себе в тiм, що не змiг уберегти Иешуа вiд
арешту, Л. сподiвається врятувати його вiд мучень на хрестi,
ударивши ножем по дорозi до мiсця страти, однак план не вдається.
Л. спостерiгає за стратою видали, а коли солдати йдуть,
знiмає iз хрестiв тiла трьох страчених i намагається
вiднести тiло Иешуа. Його виявляють спiвробiтники таємноï
служби прокуратора, i Л. є присутнiм при похоронах страчених.
Пiсля цього його доставляють до Пiлата, якому Л. заявляє про намiр
убити Iуду, у здивуваннi дiзнаючись, що той уже вбито за наказом
прокуратора. Л. вiдкидає речення Пiлата стати його бiблiотекарем,
вiдмовляється й вiд грошей i просить лише шматочок чистого
пергаменту. В московськiй фабулi р9мана Л. є до Воланду вiд iменi
Иешуа просити за Майстра й Маргариту. При цьому спiврозмовники
ставляться друг до друга неприязно — видно, що це не перша
ïхня зустрiч; Воланд зауважує: Ми говоримо з тобою на рiзних
мовах, як завжди. Воланд називає Л. рабом, а той себе —
учнем Иешуа. Лиходiïв Степан Богданович (Степу) — директор
театру Вар'єте; разом з Берлiозом займає квартиру 50 будинку
302-бiс по Садовiй вулицi. Значення прiзвища персонажа прозоро. Л.
профессонально непридатний до виконання своïх обов'язкiв i
проводить час у п'яних оргiях. Пiсля появи в його квартирi Воланда зi
свитою Л. занедбаний у Ялту, звiдки шле розпачливi телеграми пiдлеглим
— Римському й Варенухе. Протягом двох доби Л. вiдсутнiй у Москвi,
потiм вертається на лiтаку; по власному проханню Л. його мiстять у
надiйну камеру. Провiвши вiсiм днiв у клiнiцi Стравiнського, Л. у
пiдсумку одержує призначення на посаду завiдуючим бiльшим
гастрономiчним магазином у Ростовi.