Раннi вiршi Шиллера
Раннi вiршi Шиллера — найменш значна частина його лiричноï
спадщини. У цей перiод Шиллер перебуває пiд впливом Бури й
натиску, нiмецького лiтературного напрямку XVIII столiття, що повстало
проти дворянського суспiльства i його культури. Але якщо в знаменитих
юнацьких драмах Шиллера — Розбiйники, Пiдступництво й любов
— яскраво вiдбилися прогресивнi сторони цього руху —
викриття феодального режиму, дух боротьби й збурювання, то у вiршах
його, навпроти, позначилися iншi риси Бури й натиску —
перебiльшений культ почуття, вiдвернена мрiйнiсть, що були наслiдком
слабостi буржуазного визвольного руху в Нiмеччинi, вiдсутностi
реальноï революцiйноï перспективи
В Трiумфi любовi (1781) Шиллер говорить про сумну долю мiфiчних кам'яних
людей, кремiннi душi яких не вiдали почуття, i призиває мудрiсть
схилитися перед любов'ю. Лише любов згiдно водить сфери, плани миру
дихають ïй однiєï, — говорить вiн в Фантазiï
до Лаури (1781).
Набагато бiльше значення має лiрика Шиллера того перiоду, коли вiн
стає завзятим шанувальником античного мистецтва. Велике мiсце тут
займають фiлософськi вiршi; у них Шиллер викладає в поетичнiй
формi тi висновки, до яких вiн прийшов у своïх морально-фiлософськi
й естетических статтях. Не менш значнi вiршi на античнi теми: саме в
лiрику найкраще виразився елегiйний характер шиллеровского оспiвування
Древньоï Грецiï, скорбота поета про безповоротне дитинствi
людства. До цього ж часу ставляться знаменитi шиллеровские балади Драма
Мессинская наречена була для Шиллера спробою написати такий драматичний
добуток, що i по змiсту й за формою з'явилося б вiдтворенням
грецькоï трагедiï. Щось подiбне Шиллер пробує здiйснити
й у лiрику. Наприклад, у вiршi Вечiр (1795), написаному античним
розмiром, вiн у мiфологiчних образах малює захiд сонця: втомленi
конi медленней везуть по небу колiсницю Феба, у моря вiн сходить iз
колiсницi, конi п'ють прохолодну воду, а Феб вiдпочиває в обiймах
морськоï богинi Фетиди; так наступає нiч
Сама вдала зi спроб Шиллера пожвавити в поезiï класичну Грецiю
— вiрш Торжество переможцiв (1803). Я напав на розкiшнi жнива
Илиади i вiднiс iз ïï, що мiг, — писав Шиллер друзям про
цей добуток. У ньому зображується момент, про яке ще не говорить
Илиада i який мається на увазi вже вiдомим в Одиссее: Троя
остаточно розбита, греки бенкетують на ïï руïнах,
готуючись вiдплисти на батькiвщину. Вони поминають загиблих героïв,
яким випав кращий жереб — слава, що обезсмертила в пiснях
ïхнi iмена; великодушнi до переможених, вони прославляють доблесть
свого полеглого ворога Гектора й подають кубок розради його матерi
Гекубе. Загибель Троï наводить ïх на думку про тлiннiсть
усього земного, але й це не затьмарює ïх ясного,
оптимiстичного погляду на життя:
- Сплячий у трунi, мирно спи; Життям користуйся, що живе. (Переклад В. А. Жуковського)
Вiдомий захоплене вiдкликання Бєлiнського про цей вiрш: Торжество переможцiв, — говорить вiн, — є одне з найбiльших i благороднейших створень Шиллера… Ця п'єса є апофеозу всього життя, усього духу Грецiï… Велич i важливiсть грецькоï трагедiï злитi в цiй п'єсi Шиллера з возвишенною й кроткою скорботою грецькоï елегiï… Не можна ширше, глибше й вiрнiше вiдтворити моральноï фiзiономiï народу, що вже не iснує стiльки тисячорiч! ‘
Шиллер, однак, розумiє, що в сучаснiй йому життя, у буржуазнiй
дiйсностi немає умов для справжнього вiдродження духу Грецiï
i ïï мистецтв. У вiршi Спiваки минулого (1795) вiн заздрить
долi древнiх поетiв, якi в самому життi, навколо себе бачили великi
справи й пiснi яких проносилися вiд племен до племен:
- .. .Щасливець, хто голос народу Чув i в ньому розрiзняв вiдзвуки пiснi своєï… Не така доля сучасних поетiв: .. .зникли подвиги, лiру Звавшие до пiснi, зник — ах! восприемлющий слух. (Переклад А. Кочеткова)
