Раннi вiршi Шиллера

Раннi вiршi Шиллера — найменш значна частина його лiричноï спадщини. У цей перiод Шиллер перебуває пiд впливом Бури й натиску, нiмецького лiтературного напрямку XVIII столiття, що повстало проти дворянського суспiльства i його культури. Але якщо в знаменитих юнацьких драмах Шиллера — Розбiйники, Пiдступництво й любов — яскраво вiдбилися прогресивнi сторони цього руху — викриття феодального режиму, дух боротьби й збурювання, то у вiршах його, навпроти, позначилися iншi риси Бури й натиску — перебiльшений культ почуття, вiдвернена мрiйнiсть, що були наслiдком слабостi буржуазного визвольного руху в Нiмеччинi, вiдсутностi реальноï революцiйноï перспективи
В Трiумфi любовi (1781) Шиллер говорить про сумну долю мiфiчних кам'яних людей, кремiннi душi яких не вiдали почуття, i призиває мудрiсть схилитися перед любов'ю. Лише любов згiдно водить сфери, плани миру дихають ïй однiєï, — говорить вiн в Фантазiï до Лаури (1781).
Набагато бiльше значення має лiрика Шиллера того перiоду, коли вiн стає завзятим шанувальником античного мистецтва. Велике мiсце тут займають фiлософськi вiршi; у них Шиллер викладає в поетичнiй формi тi висновки, до яких вiн прийшов у своïх морально-фiлософськi й естетических статтях. Не менш значнi вiршi на античнi теми: саме в лiрику найкраще виразився елегiйний характер шиллеровского оспiвування Древньоï Грецiï, скорбота поета про безповоротне дитинствi людства. До цього ж часу ставляться знаменитi шиллеровские балади Драма Мессинская наречена була для Шиллера спробою написати такий драматичний добуток, що i по змiсту й за формою з'явилося б вiдтворенням грецькоï трагедiï. Щось подiбне Шиллер пробує здiйснити й у лiрику. Наприклад, у вiршi Вечiр (1795), написаному античним розмiром, вiн у мiфологiчних образах малює захiд сонця: втомленi конi медленней везуть по небу колiсницю Феба, у моря вiн сходить iз колiсницi, конi п'ють прохолодну воду, а Феб вiдпочиває в обiймах морськоï богинi Фетиди; так наступає нiч
Сама вдала зi спроб Шиллера пожвавити в поезiï класичну Грецiю — вiрш Торжество переможцiв (1803). Я напав на розкiшнi жнива Илиади i вiднiс iз ïï, що мiг, — писав Шиллер друзям про цей добуток. У ньому зображується момент, про яке ще не говорить Илиада i який мається на увазi вже вiдомим в Одиссее: Троя остаточно розбита, греки бенкетують на ïï руïнах, готуючись вiдплисти на батькiвщину. Вони поминають загиблих героïв, яким випав кращий жереб — слава, що обезсмертила в пiснях ïхнi iмена; великодушнi до переможених, вони прославляють доблесть свого полеглого ворога Гектора й подають кубок розради його матерi Гекубе. Загибель Троï наводить ïх на думку про тлiннiсть усього земного, але й це не затьмарює ïх ясного, оптимiстичного погляду на життя:

Сплячий у трунi, мирно спи; Життям користуйся, що живе. (Переклад В. А. Жуковського)

Вiдомий захоплене вiдкликання Бєлiнського про цей вiрш: Торжество переможцiв, — говорить вiн, — є одне з найбiльших i благороднейших створень Шиллера… Ця п'єса є апофеозу всього життя, усього духу Грецiï… Велич i важливiсть грецькоï трагедiï злитi в цiй п'єсi Шиллера з возвишенною й кроткою скорботою грецькоï елегiï… Не можна ширше, глибше й вiрнiше вiдтворити моральноï фiзiономiï народу, що вже не iснує стiльки тисячорiч! ‘
Шиллер, однак, розумiє, що в сучаснiй йому життя, у буржуазнiй дiйсностi немає умов для справжнього вiдродження духу Грецiï i ïï мистецтв. У вiршi Спiваки минулого (1795) вiн заздрить долi древнiх поетiв, якi в самому життi, навколо себе бачили великi справи й пiснi яких проносилися вiд племен до племен:

.. .Щасливець, хто голос народу Чув i в ньому розрiзняв вiдзвуки пiснi своєï… Не така доля сучасних поетiв: .. .зникли подвиги, лiру Звавшие до пiснi, зник — ах! восприемлющий слух. (Переклад А. Кочеткова)