Переказ iз епосу — Житiє Олександра Невського

Цей князь Олександр народився вiд батька милосердного й людинолюбного, i
найбiльше — лагiдного, князя великого Ярослава й вiд матерi
Теодозiï. Як сказав Исайя-Пророк: Так говорить господь:
“Князiв я ставлю, священнi тому що вони, i я ïх веду”.
I воiстину — не без божого велiння було князювання його.
И гарний вiн був, як нiхто iнший, i голос його — як труба в
народi, особа його — як особа Йосипаа, який єгипетський цар
поставив другим царем у Єгиптi, сила ж його була частиною вiд сили
Самсона (1), i дав йому бог премудрiсть Соломона (2), хоробрiсть же його
— як у царя римського Веспасиана, що скорив всю землю Iудейську.
Один раз приготувався той до облоги мiста Иоатапати, i вийшли городяни,
i розгромили вiйсько його. I залишився один Веспасиан, i повернув
виступивших проти його до мiста, до мiських ворiт, i посмiявся над
дружиною своею, i докорив ïï, сказавши: “Залишили мене
одного”. Так само й князь Олександр — перемагав, але був
непереможний
Тому-Те один з iменитих чоловiкiв Захiдноï краïни, з тих, що
називають себе слугами божими, прийшов, бажаючи бачити зрiлiсть сили
його, як у стародавностi приходила до Соломона цариця Савская, бажаючи
послухати мудрих мовлень його. Так i цей, по iм'ю Андреаш, побачивши
князя Олександра, повернувся до своïм i сказав: “Пройшов я
краïни, народи й не бачив такого нi царя серед царiв, нi князя
серед князiв”.
Почувши про таку доблесть князя Олександра, король краïни
Римськоï (3) з пiвнiчноï землi подумав про себе: “Пiду й
завоюю землю Александрову”. I зiбрав силу велику, i наповнив
багато кораблiв полками своïми, рушив з величезним вiйськом,
пихкаючи духом ратним. I прийшов у Неву, сп'янений божевiллям, i
вiдправив послiв своïх, загордившись, у Новгород до князя
Олександровi, говорячи: “Якщо можеш, захищайся, тому що я вже тут
i розоряю землю твою”.
Олександр же, почувши такi слова, розгорiвся серцем, i ввiйшов у церкву
святоï Софiï, i, упавши на колiна перед вiвтарем, початкiв
молитися зi слiзьми: “Боже славний, праведний, боже великий,
сильний, боже превiчний, що створила небо й землю й установивший межi
народам, ти повелiв жити, не переступаючи чужих границь”. I,
пригадавши слова пророка, сказав: “Суди, господи, обидящих мене й
вiдгороди вiд борющихся iз мною, вiзьми зброю й щит i встань на допомогу
менi”.
И, закiнчивши молитву, вiн устав, поклонився архiєпископовi.
Архiєпископ же був тодi Спиридон, вiн благословив його й
вiдпустив. Князь же, вийшовши iз церкви, осушив сльози й початкiв
пiдбадьорювати дружину свою, говорячи: “Не в силi бог, але в
правдi. Згадаємо Пiснетворця (4), що сказав: “Однi зi
зброєю, а iншi на конях, ми ж iм'я добродiï бога нашого
призвемо; вони, поваленi, упали, ми ж устояли й коштуємо
прямо”. Сказавши це, пiшов на ворогiв з малою дружиною, не
чекаючи свого великого вiйська, але уповаючи на святу трiйцю
Скорботно ж було чути, що батько його, князь великий Ярослав не знав про
навалу на сина свого, милого Олександра, i йому нiколи було послати
звiстку батьковi своєму, тому що вже наближалися вороги. Тому й
багато хто новгородци не встигли приєднатися, тому що поспiшив
князь виступити. I виступив проти них у недiлю п'ятнадцятого липня,
маючи вiру велику до святих мученикiв Борисовi й Глiбовi (5).
И був один чоловiк, старiйшина землi Ижорской, iм'ям Пелугий, йому
доручена була нiчна варта на море. Був вiн хрещений i жив серед роду
свого, язичникiв, наречене ж iм'я йому у святому хрещеннi Пилип, i жив
вiн богоугодне, дотримуючи поста в середовище й п'ятницю, тому й
удостоïв його бог бачити бачення дивовижне в той день. Розповiмо
коротенько.
Довiдавшись про силу ворога, вiн вийшов назустрiч князевi Олександровi,
щоб розповiсти йому про стани ворогiв. Стояв вiн на березi моря,
спостерiгаючи за обома шляхами, i провiв всю нiч без сну. Коли ж початок
сходити сонце, вiн почув шум сильний на море й побачив один насад (6),
що пливе по морю, i вартих посерединi насада святих мученикiв Бориса й
Глiба в червоних одягах, що тримає руки на плечах один одного.
Веслярi ж сидiли, немов мглою одягненi. Вимовив Борис: “Брат Глiб,
вели гребти, так допоможемо сроднику (7) своєму князевi
Олександровi”. Побачивши таке бачення й почувши цi слова
мученикiв, Пелугий стояв, трепетний, поки насад не зник з око його.
Незабаром пiсля цього прийшов Олександр, i Пелугий, радiсно зустрiвши
князя Олександра, повiдав йому одному про бачення. Князь же сказав йому:
“Не розповiдай цього нiкому”.
Пiсля того Олександр поспiшив напасти на ворогiв у шостому години дня, i
була сiча велика з римлянами, i перебив ïхнiй князь незлiченна
безлiч, а на особi самого короля залишив слiд гострого списа свого
Все це чув я вiд пана свого великого князя Олександра й вiд iнших, що
брали участь у той час у цiй битвi
На другий же рiк пiсля повернення з перемогою князя Олександра знову
прийшли iз Захiдноï краïни й побудували мiсто на землi
Александровоï. Князь же Олександр незабаром пiшов i зруйнував мiсто
ïх дощенту, а ïх самих — одних повiсив, iнших iз собою
повiв, а iнших, помилувавши, вiдпустив, тому що був безмiрно милостивий
Пiсля перемоги Александровоï, коли перемiг вiн короля, на третiй
рiк, у зимовий час, пiшов вiн з великй силою на землю нiмецьку, щоб не
хвасталися, говорячи: “Скоримо собi слов'янський народ”. А
був ними вже взяте мiсто Псков i намiсники нiмецькi посадженi. Вiн же
незабаром вигнав ïх iз Пскова й нiмцiв перебив, а iнших зв'язав i
мiсто звiльнив вiд безбожних нiмцiв, а землю ïх повоевал i попалив
i полонених взяв незлiченну безлiч, а iнших перебив. Нiмцi ж, зухвалi,
з'єдналися й сказали: “Пiдемо, И переможемо Олександра, i
захопимо його”.
Коли ж наблизилися нiмцi, то провiдали про ïх стражи. Князь же
Олександр приготувався до бою, i пiшли вони друг проти друга, i
покрилося озеро Чудское безлiччю тих i iнших воïнiв. Батько
Олександра, Ярослав, надiслав йому на допомогу молодшого брата Андрiя з
большою дружиною. Та й у князя Олександра було багато хоробрих
воïнiв, як у стародавностi в Давида-Пануючи, сильних i стiйких. Так
i чоловiки Олександра здiйснилися духу ратного, адже були серця ïх
як серця левiв, i викликнули: “Про княже наш славний! Нинi прийшло
нам час покласти голiв своï за тебе”. Князь же Олександр
здiйняв руки до неба й сказав: “Суди мене, боже, розсуди зваду мою
з народом несправедливим i допоможи менi, господи…”
Була ж тодi субота, i коли зiйшло сонце, зiйшлися супротивники. I була
сiча жорстока, i стояв трiск вiд ламких копiй i дзенькiт вiд ударiв
мечiв, i здавалося, що рушило замерзле озеро, i не було видно льоду,
тому що покрилося воно кров'ю
А це чув я вiд очевидця, що повiдав менi, що бачив воïнство божие в
повiтрi, що прийшло на допомогу Олександровi. I так перемiг ворогiв
допомогою божоï, i звернулися вони у втечу, Олександр же рубав
ïх, женучи, як по повiтрю, i нiкуди було ïм зникнути. Тут
прославив бог Олександра перед усiма полками
И коли наблизився князь до мiста Пскову, то iгумени, i священики, i весь
народ зустрiли його перед мiстом iз хрестами, вiдплачуючи хвалу боговi й
прославляючи пана князя Олександра, поюще йому пiсня: “Ти,
господи, допомiг лагiдноï Давидовi перемогти iноплемiнникiв i
вiрного князя нашому зброєю вiри звiльнити мiсто Псков вiд
иноязичников рукою Александровою”.
И прославилося iм'я його у всiх краïнах, вiд моря Хонужского й до
гiр Араратских, i по ту сторону моря Варязького й до великого Рима
Багато потрудившись боговi, вiн залишив царство земне й став ченцем,
тому що мав безмiрне бажання прийняти ангельський образ. Сподобив же
його бог i бiльший чин прийняти — схиму (8). I такс миром боговi
дух свiй зрадив мiсяця листопада в чотирнадцятий день, на па м'яти
святого апостола Пилипа
Митрополит же Кирило говорив: “Дiти моï, знайте, що вже
зайшло сонце землi Суздальськоï!”
Було ж тодi чудо чудове й пам'ятi гiдне. Коли було покладено святе тiло
його в гробницю, тодi Севастiан-Економ i Кирил-митрополит хотiли
розтиснути його руку, щоб вкласти грамоту духовну. Вiн же, начебто
живий, простяг руку свою й прийняв грамоту з руки митрополита. I
сум'яття охопило ïх, i ледь вiдступили вони вiд гробницi його. Пр
цьому возвестили все митрополит i економ Севастiан. Хто не
зачудується тому чуду, адже тiло його було мертво й везли його з
далеких краïв у зимовий час. I так прославив бог догiдника свого
(1) Самсон — богатир, що володiв незвичайною фiзичною силою, що
таïлася в нього довгих волоссях
(2) Соломон — цар Iзраïльсько-Iудейськоï держави в 965-
928 гг. до н. е.; славився незвичайною мудрiстю
(3) Краïна Римська — мається на увазi католицька
краïна
(4) Пiснетворець — цар Iзраïльсько-Iудейськоï держави
Давид (кiнець II в. — близько 950 р. до н. е.); складав псалми
— пiснi, якi виконували спiваки й народ у славу Пани
(5) Борис i Глiб — сини новгородського й киïвського князя
Володимира Святославовича, убитi своïм братом Святополком; були
визнанi святими
(6) Насад — човен (7) Сродник — своïм, рiдним,
зв'язаним кревним спорiдненням людина
(7) Схима — чернечий чин