Зумiти побачити

У моєму життi теж бувають мiнути зосередженостi й уваги, коли
краса навколишнього свiту здається майже нереальноï, а деталi
й кольори виднi до чудностi чiтко. Наприклад, узимку, пiсля того, як
випаде пухнатий снiг, i все дерева огортаються срiблом i переливаються
на сонце так, що боляче дивитися, а вночi вигадливими силуетами
вимальовуються на тлi далекого темного неба, хочеться завмерти й стояти
довго, жалуючи, що ця краса недовговiчна, i любуючись нею знову й знову.
Або влiтку, пiсля недовгого дощу, коли на листах весело блискають
крапельки води, iскрячи райдужними переливами. У такi мiнути, коли щось
усерединi штовхає тебе зупинитися й подивитися по-новому навколо
себе, знову й знову захоплюєшся талантом художникiв, що зумiли
передати своє замилування на полотнi, i думаєш, що це теж
щастя — зумiти побачити