Божество древнiх слов'ян (твiр з народознавства)

Нашi далекi предки жили в злагодi й спокоï iз природою, що по- справжньому й обожнювали, i боялися. Тому й надiляли явища природи людськими рисами: розумом, добротою, злом, пiдступнiстю. Грози й битви — грiзний бог — так можна назвати На, бога блискавки, грому й дощу. Його видимими земними символами вважали кремезний дуб, червону катину, вепра й пiвня-будимира, що проганяв нечисту силу тьми й будив сонну природу. Сварог був богом небесного вогню. Вiн подарував хлiборобам ковальське знаряддя, навчив ïм розпiкати в горнi залiзо й кувати з нього зброя. Освячення i обожнювання Сонця зливалося з вихвалянням Дажбога, сина Сварога. Великоï честi заслуговував людин, якого порiвнювали iз сонцем. Коли ми щедруємо на старий Новий рiк, 13 сiчня, то поïсти: Ясне сонечко — це господарка, ясен мiсяць — це хазяïн, яснi зiрки — це його дитинки. Богом живоï природи був Ярiло, любов — Лада, що й дотепер у словi порядок персонiфiкує згоду й мир мiж людьми.