Виймiть Бунiна з росiйськоï лiтератури, i вона потьмянiє

Перiод становлення його творчоï особистостi довiвся на 90-е роки
дев'ятнадцятого столiття й був пов'язаний з модернiзмом i символiзмом,
основними направлениямитой пори. Пiсля ж Жовтневоï революцiï
1917 року, коли вiдбувся подiл лiтератури на два потоки, i за рубежем
виявилася бiльшiсть великих росiйських прозаïкiв (А. Куприн, А.
Толстой, И. Шмельов, Д. Мережковский, Б. Зайцев i iн.), творчiсть Бунiна
сталася частиною лiтератури Росiйського зарубiжжя
Творчiсть Бунiна тiсно пов'язане з його автобiографiєю,
iсторiєю його сiм'ï й iсторiєю Росiï в цiлому.
Тема Росiï, ïï народу, пам'ятi предкiв — основна
тема творчостi Бунiна, так чи iнакше перегукується з iншими
мотивами. Тематика й проблематика оповiдань Бунiна змiнювалися протягом
його життя. Головна тема бунинского творчостi початку 1900-х рокiв
— тема патрiархального минулого, що йде, Росiï. Найбiльш
яскраве вираження проблема змiни будуючи показана в оповiданнi
Антоновськi яблука. Основою художнього буття Бунiн уважав пам'ять. Його
добутку 1910-х рр. — про долю росiйського селянства, показаного як
би в масштабi мiркувань про долi всiх цивiлiзацiй. Цим добуткам властивi
похмурi iнтонацiï. Бунiна займала душу росiйськоï людини в
глибокому змiстi, зображення рис психiки слов'янина. У повiстях Село ,
Суходiл, оповiданнях Древня людина, Гарне життя, Гнат, Iоанн Рыдалец,
Худа трава i iн. Бунiн свiдомо ставить завдання — вiдобразити
головнi, на його думку, шари росiйського народу: селянство й мiщанство,
дрiбнопомiсне дворянство — i тим самим намiтити загальну iсторичну
перспективу в життi величезноï краïни. У повiстi Село Бунiн
дає образ Росiï як величезного села. Через розумiння
характерiв двох головних героïв, братiв Красовых, дається все
оповiдання, розумiння Росiï. Письменник показує рiзкi гранi
двох характерiв, свiтлi й темнi, але майже завжди трагiчнi основи.
Кузьма — зламаний життям невдаха, дрiбне торгаш, потiм п'яниця й
босяк, поет-самоучка, один з тих численних дивних росiйських людей, якi,
сьорбнувши культури, чманiли вiд ïï, як вiд горiлки,
повiдомляли вiйну всiм i вся, iшли в нiгiлiсти, анархiсти, з лютою
ненавистю озивалися про Росiю, ïï народi i ïï
iсторiï. Повна протилежнiсть йому — Тихiн. Ïхнього
прадiда зацькував хортицями пан Дурново, Тихiн, що невтомно набирав
капiтал, доконав нащадка Дурново й взяв при радостi односiльчан —
знай наших — дурновское маєточок. Лютий! Зате й хо-зяин,
— говорять про Тихона дурновцы. Почуття хазяïна дiйсно
головне в Тихонi. На вiдмiну вiд брата Кузьма Красов не здатний на яку-
небудь практичну дiяльнiсть: вiн заперечує саму цю можливiсть в
умовах Росiï. Основна риса Кузьми Iллiча — безпораднiсть. Вiд
безпорадностi i його шарахания по життю — толстовец, босяк, поет з
народу. Тихiн Iллiч Красов енергiйний, дiловитий, до того ж гарний
собою, але й вiн не просто кулак, мироед. Перед нами — портрет кулака-
фiлософа. Думка про суєтнiсть i безглуздiсть дiлового життя всi
частiше вiдвiдує його. Братiв Красовых рiднить вiдчуття
приреченостi сiльського миру. Уважаючи, що не мiсто, а село становить
нацiональну основу краïни й визначає ïï розвиток,
Бунiн залишався у владi безвихiдного песимiзму. Його Село i багато iншi
селянськi оповiдань дають багатий матерiал для висновку, що темна
першооснова краïни здатна зiпсувати будь-якi демократичнi
перетворення У серединi 1910-х рокiв тематика й проблематика оповiдань
Бунiна початку ме-няться. Вiн iде вiд теми патрiархального минулого
Росiï до критики буржуазноï дiйсностi. Яскравим прикладом
цього перiоду є його оповiдання Пан iз Сан-Франциско. У центрi
добутку образ мiльйонера, у якого немає навiть власного iм'я, тому
що його нiхто не запам'ятав. Вiн втiлює собою збiрний образ
американського буржуа. Його життя позбавлене внутрiшнього змiсту.
Споживчий товариств витравило в собi все людське, здатнiсть до
спiвчуття, спiвчуттю. Автор натякає на те, що пан iз Сан-Франциско
продав душу за земнi блага й тепер розплачується за це смертю саме
в той самий момент, коли повинна здiйсниться мрiя всього його
життя… Символичен в оповiданнi образ величезного, як стрiмчак,
диявола, що є символом катастрофи, що насувається,
своєрiдним попередженням людству
Тема смертi одержує у творчостi Бунiна рiзноманiтне висвiтлення.
Це й загибель Росiï, i смерть окремоï людини. Смерть
виявляється не тiльки раз-решительницей всiх протирiч, але й
джерелом абсолютноï, що очищає сили (Перетворення, Митина
любов).
Ще однiєï з основних тем творчостi письменника є тема
любовi. Цiй темi присвячений цикл оповiдань Темнi алеï. Всi
оповiдання цiєï книги тiльки про любов, про ïï
темний i найчастiше дуже похмурих i жорстоких алеях, — писав
Бунiн. Збiрник Темнi алеï один з останнiх шедеврiв великого
майстра, створений уже в змушенiй емiграцiï, за границею