Чим менi цiкавий образ Марко Поло

Марко було 15 рокiв, коли з далекоï тривалоï мандрiвки повернувся у Венецiю його батько Нiколо й дядько Матео — богатые купцi. Вони побували в Криму, на Середнiй Волзi, у Самаркандi й Бухарi, у Монголiï. За ïхнiми словами, Монгольська iмперiя простягнулася вiд Дунаю до берегiв Тихого океану.
Навiть Китай був пiд владою монгольського хана Хубилая. Брати Поло розповiли хановi у своïй далекiй батькiвщинi й про християнську вiру. Оповiдання так вплинули на хана Хубилая, що вiн просив ïх по поверненню в Європу передати привiт татовi римському. Вiн також зажадав, щоб тато римський надiслав до нього християнських учених i священнослужителiв. Тiльки через два роки (1271 р.) брати Поло одержали вiдповiдного листа тата й подарунки для хана Хубилая. Цього разу Нiколо взяв iз собою сiмнадцятилiтнього сина Марко. Це був початок подорожi, якому судилося стати одним з найбiльш вражаючих географiчних вiдкриттiв всiх часiв. Шлях у Китай був довгим, вiн зайняв бiля чотирьох рокiв.
Старий хан Хубилай прийняв сiм'ю Поло щиро. Марко пощастило дуже незабаром завоювати довiру могутнього правителя. Вiн так сподобався Хубилаю, що йому дозволили ïздити по своïх справах в усi куточки iмперiï — вiд Монголiï до Iндiï й Суматрi. Сiм'я Поло прожила на чужинi 17 рокiв. Хан довго не вiдпускав ïх на батькiвщину. Ïм допомiг випадок, брати Поло й Марко погодилися супроводжувати монгольську й китайську принцес, яких вiддавали в дружин монгольському правителевi Персiï (нинi Iран), що жив у Тебрiзi. Доставивши принцес у Персiю, сiм'я Поло в 1295 роцi повернулася у Венецiю. Вся Венецiя була уражена, довiдавшись, скiльки багатства — коштовних каменiв — привезли зi Сходу три мандрiвники. Незабаром спалахнула вiйна мiж Венецiєю й Генуєю за першiсть у торгiвлi на Середземне море, Марко Поло спорядив за свiй рахунок корабель i сам брав участь у боï. Разом зi своєю командою вiн був узятий у полон i кинутий у генуэзскую в'язницю. Там вiн познайомився з письменником Рустичано. У довгих розмовах i бесiдах Марко розповiв останньому про своє життя, про дивнi мандрiвки на Сходi Слухай, Марко! — зненацька запропонуй Рустичано, — а що якщо я все це запишу й ми зробимо книгу про Китай i iншi землi Сходу?. Марко Поло погодився. Удвох вони видали дорожнi записки, якi вiдразу ж принесли мандрiвниковi європейську славу. Уперше в європейськiй iсторiï вiдносин зi Сходом стали вiдомi деталi з життя загадковоï батькiвщини пряностей, шовку й порцеляни.
Зрештою, у Європi довiдалися, що далеко на Сходi iснують багатi багатолюднi мiста, використовуються паперовi грошi, у будинках є опалення, а паливом служить чорний камiнь (так Марко Поло назвав вугiлля). Люди там ïздять по зручних дорогах i плавають на кораблях. Великий хан править численним народом, характер i звичаï якого зовсiм не схожi на європейськi, а мiць iмперiï забезпечують продумана органiзацiя й суворе керування. Записки Марко Поло викликали в європейцiв шок. Але одночасно були сприйнятi як виклик. Чому? Так тому, що доводилося визнати, що, незважаючи на переваги християнськоï релiгiï перед всiма iншими, європейський спосiб життя не єдино можливий.
Марко Поло вiдкрив для європейцiв казковi багатства Сходу, про якi колись вони мали невелике подання, та й то не безпосередньо, а вiд арабiв, посередникiв у торгiвлi. Тепер же вiдкривалася перспектива налагодити прямi торговельнi вiдносини з неймовiрно багатими схiдними правителями й виграти суперництво з мусульманами, якi в певний момент стали традицiйними ворогами християнства