Де живе Дiд Мороз ( твiр-фантазiя)

На Пiвночi Росiï, у мiсцi злиття рiк Сухоны й Пiвдня, де бере свiй
початок Пiвнiчна Двiна, розташоване невелике мiстечко з гордим iм'ям
Великий Устюг, ровесник Москви й Вологди. Iм'ям своïм вiн
зобов'язаний географiчному положенню: Устюг — тобто, розташований
в устя рiки Юг. Iсторiя його йде корiннями в середину XII столiття.
Протягом восьми з половиною столiть мiсто грало рiзнi ролi. Завдяки
своєму величезному внеску в розвиток торгiвлi, в VI столiттi вiн
одержав своє звання “Великий”, титул, що мають лише
деякi мiста Росiï. Принесли славу мiсту й купцi-землепроходцы Семен
Дежнев, Єрофiй Хабаров, Михайло Неводчиков, Василь Шилов i iншi.
Великий Устюг вiдомий своïми ремеслами. Майстри iконописних,
фiнiфтяних, черневых справ славилися своïм мистецтвом на всю
краïну. А “морозом по жерстi” займалися тiльки
устюжане. Ïхнього добутку можна побачити в музеï-заповiднику,
збори якого нараховує близько 100 тисяч експонатiв, включаючи
унiкальнi добутки iконопису, лицьового шиття, декоративно-прикладного й
народного мистецтва. Знаменита “Пiвнiчна чернь”, рiзьблення
по бересту, плетиво з бересту, щетино-щiткове й шкiряне виробництво
процвiтають у мiстi й зараз.
Тi, хто бачив панораму мiста з бiлокамiнними церквями, що блискають
золотими макiвками, з особняками VIII столiття, що створюють
єдиний архiтектурний ансамбль, не зможуть забути його. Узимку,
припорошенi снiгом, вони здаються вышедшими з казки . Де ж ще, як нi
тут, мiг оселитися Дiд Мороз?
В 11 кiлометрах вiд мiста, у сосновому борi, за кiлька мiсяцiв вирiс
Будинок Дiда Мороза, де вiн живе цiлий рiк, виïжджаючи наприкiнцi
грудня в Москву, щоб запалити головну ялинку краïни.
Традицiйно в день зустрiчi Дiда Мороза з його резиденцiï й проводiв
його в Москву в мiстi влаштовуються святковi ходи, концерти, розважальнi
програми, у яких беруть участь городяни й численнi гостi Великого
Устюга. Катання на конях, буранах, санках, веселi атракцiони, блазнi не
дадуть нiкому нудьгувати в цей день
Але коли Дiд Мороз вiдсутнiй, будинок його не пустує. Вас завжди
привiтно зустрiнуть численнi помiчники Дiда Мороза: 12 мiсяцiв,
хазяєчки й майстринi, Шишелка, Лесовичок, маленька помiчниця
Лизонька.
Вони покажуть вам володiння Дiдуся Мороза, його кабiнет, кiмнату бажань,
кiмнату майстринь, де вас навчать i ткати, i вишивати, i з бересту
сувенiр плести. I, звичайно, Дедушкину спальню iз чарiвним дзеркалом,
подивившись у яке, лiтнi молодiють, а юнi розуму-розуму набираються. На
рiзьбленому лiжку Дiда Мороза лежить цiла гiрка подушок, на щодня
— своя. Спить вiн на них i виконує бажання дiтей i дорослих.
Довiдається Дiд Мороз про бажання дiтлахiв з них листiв
З тих пор, як у нього з'явилася поштова адреса: “Великий Устюг,
Дiдовi Морозовi”, зимовий чарiвник одержав уже тисячi листiв.
Звичайно, одному йому з такою кiлькiстю не впоратися, i тому трудяться
на поштi Дiда Мороза його помiчники Не висихає потiк листiв i
влiтку, так само, як i в будь-який час року, ïдуть дiти й дорослi з
усiєю краïни й з-за кордону, щоб зустрiтися з Дiдом Морозом,
подивитися його Вотчину, казковий терем. Звита Дiда Мороза робить все
можливе, щоб перебування у Вотчинi стало казкою для гостей
У листопадi 2000 року в Москвi й Великому Устюге вiдбулася зустрiч Дiда
Мороза й Санта Клауса. Пiд час зустрiчi зимовi чарiвники пiдписали
звертання до дiтей планети, де проголосили 21 столiття Столiттям Добрих
Чудес, чудес, якi може творити кожний, адже навiть слово, що дає
надiю, — це теж чудо
Фiнляндiя… Що виникає у Вашiй уявi, коли Ви чуєте це
слово? Комусь пам'ять пiдкаже iм'я знаменитого гонщика Формули 1 Mika
Hakkinen, хтось подумає про телефон Nokia, хтось про рiздвянi
розпродажi. Але неодмiнно кожний згадає про те, що Фiнляндiя
— це батькiвщина Санта Клауса/Дiда Мороза/Йоулупукки. Це з
Лапландiï, що є частиною Фiнляндiï, вiн
вiдправляється щороку на санях у рiзнi куточки миру, доставляючи
подарунки дорослим i дiтям
Давним-давно у Фiнляндiï на Рiздво з будинку в будинок ходили
ряженые в костюмах тварин. Iм'я Joulupukki (Joulu — Рiздво, pukki-
козел) вiдбулося вiд одного з образiв ряженых — людини в
берестянiй масцi, з рогами на головi. Згодом iз всiх ряженых залишився
лише страшний, але, у той же час, щедрий на подарунки рiздвяний козел.
Але вiн роздавав подарунки лише слухняним дiтям, а для неслухняних
приберiгав лозини. Поступово рiздвяний козел перетворився з ряженого в
милого всiм дiтям старого в червоному костюмi з бiлою бородою й добрими
очами, зустрiчi з яким дiти з нетерпiнням чекають
В 1927 роцi ведучий однiєï з дитячих радiопередач, дядько
Маркус, придумав iсторiю про те, що Joulupukki живе в Лапландiï, у
тундрi, недалеко вiд полярного кола. Незабаром в Joulupukki з'явилася
господарка будинку (Joulumuori) i безлiч помiчникiв-гномiв (tonttu), якi
споконвiчно були домовиками, у кожного з яких були своï обов'язки:
один вiдповiдав за затишок i порядок у будинку, iншоï за статок,
третiй за сауну, четвертий за млин i т.д. По легендi в tonttu
немає пупа й вони не вiдкидають тiнi, тому що вони створенi з
попелу троянд, ниток мрiï, порошку бородатого лишаю, любовi,
радостi й веселощi. В tonttu завжди в кишенi є небагато
водоростей; камiнь, що висiкає iскри, для того, щоб розпалити
багаття; заяча лапа для рятування вiд болю; котячi вуси для того, щоб
дражнити й шматочок мила. Всi гноми рiзного розмiру, деякi навiть умiють
його змiнювати залежно вiд ситуацiï. Гномiв не можна побачити, але
про ïхню присутнiсть можна догадатися по заходу хвоï, свiч,
гвоздики й сиропу, а головне — веселощам, адже вони поширюють
навколо себе затишок i гарний настрiй. Гноми чують i бачать абсолютно
всi!
В Joulupukki живе величезна кiлькiсть гномiв i в кожного з них своï
обов'язки, своя робота. Leipuritonttu ( гном-пiчник) — пухленький
веселий гном з дивно гарним нюхом. Вiн умiє спiвати опернi
арiï й немає нiчого на свiтi, чого б вiн не змiг спекти!
Postitonttu ( гном-листоноша) — старий романтик. Вiн працює
прозорливо й смiшно чмокає, вимовляючи назви мiст i вулиць.
Puutarhatonttu ( гном-садiвник) — чарiвна розовощекая дiвчатко в
зеленому фартуху. Вона трудиться цiлий рiк не покладаючи рук:
збирає насiння, висаджує розсаду, пiклується про
квiти, виготовляє букети. Ïй знайомi всi рослини миру. Вона
пахне лавандою й свiжим повiтрям. Iншi гноми люблять збиратися навколо
ïï, слухаючи казки, повiданi ïй рослинами й тваринами.
Tallitonttu ( гном-конюх) — самий старий iз всiх гномiв. Вiн зовнi
нагадує Joulupukki: така ж бiла довга борода, червоний костюм. Але
його характер аж нiяк не такий, як у доброго Joulupukki. Вiн хитрий i
любить жартувати над людьми й iншими гномами. А ще вiн страшний ласунка!
Гноми протягом цiлого року спостерiгають за дiтьми, а потiм доповiдають
Йоулупукки хто заслуговує подарунка, а кому потрiбно ще
попрацювати над своïм поводженням. На Рiздво Йоулупукки, приходячи
в будинок, першою справою запитує: “Є чи тут слухнянi
дiти?” на що як дiти, так i дорослi весело вiдповiдають
“Є!”. Тiльки впевнившись, що вiн потрапив по
правильнiй адресi, Йоулупукки роздає подарунки.
Щоб одержати бажаний подарунок на Рiздво, потрiбно заздалегiдь
повiдомити про нього Joulupukki!