Куди йде дитинство? ( твiр-мiркування)

Дитинство… Говорять, що це сама щаслива пора життя. Але цiнувати
його ми починаємо тiльки тодi, коли воно мине або вже пiшло вiд
нас назавжди. Дайте в дитинство щасливий квиток, — просять деякi.
А чи треба? Чи треба повертатися туди, де вже був? А може, варто йти
вперед i вiдкривати для себе всi новi й новi далечiнi? Як у Светлова:
Обрiй iде — я за ним. Так, дитинство — це прекрасна пора,
але мине вона дуже непомiтно. Як сон… Життя тече плавно, без
поштовхiв i рiзких поворотiв. Тебе люблять, плекають, часом лають, але
теж люблячи. I раптом — грiм серед ясного неба: один раз ти
прокидаєшся й розумiєш, що дитинство закiнчилося, помахало
тобi яскравим крилом уже з минулого й сховалося, полетiло до iнших
берегiв, краïнам, далеко, звiдки немає повернення. Бiльше ти
його не побачиш нiколи. Дитинство, навiть не саме дитинство, а його
вiдгомони, залишаються в нас у душi, у пам'ятi. Це пiдтримує нас,
допомагає не занепадати духом у важку мiнуту
Часто чуєш: Якби знову стати дитиною. Майже всi хочуть вернутися
хоч на мить у безхмарну й безтурботну пору, коли можна було цiлими днями
ганятися за метеликами, пускати мильнi пухирцi з балкона й газетнi
кораблики весняними калюжами, годинниками розглядати яскравi картинки в
бiльших книгах… Але все коли-небудь закiнчується, однак
закiнчення дитинства зовсiм не означає втрату мрiï. Якщо вона
є, у людини завжди виявиться мiсце й час мрiï дитинства, що
вiн буде носити iз собою вдуше.
Щоб бути щасливим, зовсiм не обов'язково вертатися в краïну
Дитинства. Досить зберiгати в серце цю малюсiньку часточку минулого й
сподiватися, що вона зiгрiє майбутнє життя й офарбить його в
неймовiрнi й дивнi кольори