Любов до батькiвщини, почуття патрiотизму
Люблю вiтчизну я, але странною любов'ю… (Лермонтов)
Любов до батькiвщини, почуття патрiотизму… Як ïх пояснити? За
що мати любить своєï дитини? А за що ми любимо своïх
матерiв? Адже далеко не всi дiти, якщо уважно придивитися, гiднi
материнськоï любовi. Але це — погляд сторонньоï людини
Так i любов до батькiвщини. Вона є, тому що є краïна, у
якiй народила тебе мати, де народилися й спочивають iз миром на
цвинтарях твоï предки. Саме в цiй краïнi, а не в iншiй. I
невидимi нитки зв'язують тебе iз твоïм родом, отже й з
батькiвщиною. Тому ти й любиш ïï тiєю любов'ю, що
пояснити важко: бачиш всi ïï недолiки й все-таки любиш.
Є рiдна мова , що ти чуєш iз дитинства, що ти виговорив
першi слова. I тебе зрозумiли. Прочитав першу книжку рiдною мовою, i
вона тобi дуже сподобалася. Багато книг ще прочитаєш у
майбутньому. Може, i iншими мовами. Але рiдний буде мова
твоєï мами, мова, якою говорять всi навколо у твоïй
краïнi. I рiдне слово, рiдна мова — це теж частина
твоєï батькiвщини
Є мир твого дитинства. З нього багато чого запало в душу. От
дорогий дiдусь вийшов з пiд'ïзду подивитися, як я вперше йду в
школу. До кiнця нашоï вулицi я вiдчував його погляд. А от у недiлi
поïхали на озеро. Я ще не вмiв плавати й дуже боявся, що батько у
водi випустить мене зi своïх рук. Але рука батька була й
мiцноï й надiйною. Менi стало соромно за своє боягузтво. Так
я почав учитися плавати. А мiцна рука батька — це теж моя
батькiвщина
Є школа, де ми слово батькiвщина уперше прочитали по складах.
Є в шкiльному коридорi наше вiкно. Сiдаючи на його пiдвiконня, ми
iз хлопцями й будували плани на майбутнє й спостерiгали за
дiвчиськами, любувалися найкрасивiшоï з них — Зиной
Фiлатовоï, у яку ми були закоханi всi по черзi. Цi спогади будуть
iз мною завжди. Вони — мiй шкiльний причал, моя батькiвщина
Є в нашiм мiстi одне заповiтне мiсце: улюблений нами, моïми
однокласниками, гiдропарк. Навеснi й восени вiн дуже гарний, але головне
— не багатолюдний. Тодi нам здається, що вiн тiльки наш. Якi
верби купають своï галузi у водi! Якi галявини! Як там весело грати
у волейбол! Пiсля випускного вечора ми пiдемо туди зустрiчати свiтанок.
Хоча це може комусь здатися дивним, але наш парк — це моє
рiдне, моя батькiвщина Зовсiм недавно менi стали бiльше зрозумiлi
почуття М. Лермонтова, описанi у вiршi Батькiвщина:
З вiдрадою, многим незнайомоï,
Я бачу повне гумно,
Хату, покриту соломою,
З рiзьбленими ставнями вiкно
Статок селян радував поета. Поняття про статок зараз iнше, а почуття тi
ж самi. Коли я бачу богатые будинку iз садибами, з iномарками бiля
гарних ворiт, у мене немає бажання промурмотати: Звiдки в людей
такi грошi? Немає нiякоï заздростi, тiльки незнайома многим
вiдрада. Тому що чим бiльше багатих i забезпечених людей — тим
краще моïй батькiвщинi. А руïни, занедбанiсть, убогiсть
— це повинне залишитися впрошлом.
Я люблю свою краïну, але любов моя не слiпа. Я бачу багато чого, що
викликає в менi бiль i злiсть, досаду й обурення. Я чую потоки
брехливих обiцянок ощасливити народ. Але цю злiсть i обурення я не
переношу на весь свiй народ. Не треба узагальнень Наш народ нiколи не
навчиться чесно працювати! Так, вистачає ще в нас ледарiв,
утриманцiв i просто нечистих на руку. Але не вони персонiфiкують наш
народ. Мiй народ — це моï улюбленi батьки й учителi, старший
брат, друзi, добрi сусiди, спортивнi наставники. Це моï улюбленi
поети й письменники, артисти й музиканти. Вони — моя батькiвщина.
Дивними виглядають, напевно, моï мiркування, за що я люблю
батькiвщину. Але хiба обов'язково любити за щось?
