Любов прекрасна й любов приречена

Однiєï з основних тем творчостi письменника є тема
любовi. До цiєï теми Бунiн iшов назустрiч всiєю душею,
i нi вiйна , нi революцiя не могли похитнути цiєï його
прихильностi. У цiй областi, повноï невиражених вiдтiнкiв i
неясностей, його дарунок знаходив собi гiдне застосування. Вiн описував
любов у всiх станах, а в емiграцiï ще пристальней, сосредоточенней
ставився до цього почуття. Любов у зображеннi Бунiна вражає не
тiльки силою художньоï зображальностi, але й своєю
пiдпорядкованiстю якiйсь внутрiшнiй, невiдомим людинi законам. Але й цi
закони прориваються на поверхню нечасто — бiльшiсть людей не
випробовують ïхнього фатального впливу до кiнця своïх днiв.
Таке зображення любовi зненацька надає тверезому, нещадному бунинс-
кому таланту романтичний вiдсвiт. Близькiсть любовi й смертi, ïхня
спряженiсть були для Бунiна фактами очевидними, нiколи не пiддавалися
сумнiву. Однак катастрофiчнiсть буття, немiцнiсть людських вiдносин i
самого iснування — всi цi улюбленi бунинские теми пiсля
гiгантських соцiальних катаклiзмiв, потрясших Росiю, наповнилися новим
грiзним значенням. Любов прекрасна i любов приречена — цi поняття,
остаточно сполучившись, збiглися, несучи в глибинi кожного оповiдання
особисте горе Бунiна-Емiгранта. У роки вiйни Бунiн закiнчив книгу
оповiдань Темнi алеï, що вийшла в повному складi в 1946 роцi в
Парижу. Це єдина в росiйськiй лiтературi книга, у якiй усе про
любов. Тридцять вiсiм новел збiрника дають велика розмаïтiсть
незабутнiх жiночих образiв — Руся, Антигонiв, Галя Ганская,
героïня Чистого понедiлка. В оповiданнi Бунiна Чистий понедiлок
героïня безымянна. Iм'я не важливо, iм'я для землi, а Бог
знає кожного й без iм'я. Бунiн називає героïню —
вона. Вона iз самого початку була дивноï, мовчазноï,
незвичайноï, начебто чужий усьому навколишньому свiту, що дивиться
крiзь нього, все щось думала, всi начебто в щось подумки вникала; лежачи
на диванi iз книгою в руках, часто опускала ïï й питально
дивилася перед собою. Вона була начебто зовсiм з iнший свiту, i, тiльки
щоб ïï не довiдалися в цьому свiтi, вона читала, ходила в
театр, обiдала, вечеряла, виïжджала на прогулянки, вiдвiдувала
курси. Ми обоє минулого багатi; здоровi, молодi й настiльки гарнi
собою, що в ресторанах, на концертах нас проводжали поглядами, —
розповiдає герой Чистого понедiлка. Здавалося б, у них є все
для абсолютного щастя. Що ще потрiбно? Щастя наше, дружок, —
приводить його улюблена слова Платона Каратаева, — як вода в
бреднi: тягнеш — надулося, а витягнешся — нiчого
немає. Герой i героïня оповiдання — рiзнi натури. Герой
Чистого понедiлка — звичайний людина, при всiй своïй фiзичнiй
привабливостi й емоцiйнiй наповненостi. Але героïня iнша. У
ïï дивних учинках вiдчувається значущiсть характеру,
редкостность вибраноï натури. Ïï свiдомiсть розiрвана.
Вона не ладь зануритися в сьогоднiшню життя тоï елiтарноï
Москви — концертiв Шаляпiна, капусникiв Художнього театру, якихось
курсiв, читання модних захiдних письменникiв початку столiття:
Гофмансталя, Шницлера, Пшибышевского, лекцiй Андрiя Бiлого й т.д., однак
внутрiшньо вона далека (як i сам Бунiн) всьому цьому. Ïï
завжди тягло до чого бiльше свiтлому, нематерiальному, до вiри, до Бога,
i так само, як храм Рятiвника був близький до вiкон ïï
квартири, так Бог був близький ïï серцю. Вона часто ходила в
церквi, вiдвiдувала обителi, старi цвинтарi. Вона напружено шукає
щось цiльне, героïчне, самовiддане й знаходить свiй iдеал у
служiннi Боговi. Сьогодення здається ïй жалюгiдним i
неспроможним. I от нарештi вона зважилася. В останнi днi мирського життя
вона випила ïï чашу до дна, простила всiх у Прощеное недiля й
очистилася вiд попелу цього життя в Чистий понедiлок: пiшла в монастир.
Нi, у дружин я не годжуся. Вона iз самого початку знала, що не зможе
бути дружиною. Ïй призначено бути вiчною нареченою, нареченою
Христа. Вона знайшла свою любов, вона вибрала свiй шлях. Можна подумати,
що вона пiшла з будинку, але насправдi вона пiшла додому. I навiть
ïï земний коханий простив ïй це. Простив, хоча й не
зрозумiв. Вiн не мiг зрозумiти, що тепер вона може бачити в темрявi, i
вийшов з ворiт чужого монастиря
Такий одне з оповiдань Темних алей. У цьому збiрнику можна зустрiти й
грубувату чуттєвiсть, i просто майстерно розказаний грайливий
анекдот (Сто рупiй), але наскрiзним променем проходить через книгу тема
чистоï й прекрасноï любовi. Героям властивi надзвичайна сила й
щирiсть почуття, у них немає самокоштовного смакування ризикованих
подробиць. Любов як би говорить: Там, де я коштую, не може бути брудно!.