Найвище досягнення розуму будити iнший розум
Ми стiльки можемо, скiльки знаємо. Знання — силаФрэнсис Бэкон
Винесенi в епiграф до статтi слова англiйського мислителя епохи
Ренесансу стали одним з гасел Освiти — широкого iнтелектуального й
духовного руху в XVII ст. у Захiднiй Європi, спрямованого на
боротьбу з феодалiзмом. Воно було наслiдком невдоволення передових людей
того часу феодально-крiпосницькими порядками, що панують,
тиранiєю, сваволею чиновникiв i духовною диктатурою церкви,
прагнення висхiдноï до влади буржуазiï затвердити
капiталiстичнi вiдносини
Початок епохи зв'язують iз 1690 роком, а саме з моментом публiкацiï
працi англiйського мислителя Джона Локка Досвiд про людський розум, у
якому були проголошенi знаменитi слова: Єдиний спосiб захиститися
вiд миру — це глибоко його пiзнати. Iдея пiзнання рiзноманiтних
сторiн життя, боротьби з неуцтвом, заклику до царства розуму стала
основноï в працях просвiтителiв. На початку XVIII в. думки англiйця
були пiдхопленi й розвиненi французами Вольтером, Дени Дiдро й Жан-Жаком
Руссо. Це сприяло тому, що Францiю стали називати центром Освiти.
Прогресивнi погляди, поширившись i в iнших європейських
краïнах, зiграли важливу роль у мистецтвi. Зокрема, вони вплинули
на творчiсть таких великих нiмецьких письменникiв, як Иоганн Вольфганг
Ґете й Фрiдрiх Шиллер . Якi ж особливостi епохи, що знайшли
вiдображення в добутках лiтератури, живопису й музики?
Видатнi мислителi епохи Освiти: Вольтер, Дени Дiдро, Жан-Жак Руссо
По-перше, абсолютизацiя знань i досвiду. Просвiтителi пiдкреслювали, що
саме розум вiдкриває людинi широкi дверi як у його внутрiшнiй мир,
так i в зовнiшнiй — тобто допомагає зрозумiти закони, по
яких улаштованi природа й суспiльство. Найвищою формою прояву людського
розуму вони вважали наукове пiзнання. Невипадково саме в цю епоху вперше
в iсторiï культури був покладений початок грандiознiй науковiй
працi — Енциклопедiï, або Тлумачному словнику наук, мистецтв
i ремесел (1751-1774), що вийшла в 35 томах. Одним з керiвникiв цього
видання був Дени Дiдро, що зумiв залучити до нього видатних учених i
письменникiв того часу. В енциклопедiï тлумачилися рiзноманiтнi
поняття iз всiляких наук: фiзики, математики, природознавства,
економiки, полiтики, iнженерноï справи й, звичайно ж, мистецтва.
Метою Дiдро було зобразити загальну картину зусиль людського розуму у
всiх областях знань i за всiх часiв.
Не менш важливим для розвитку особистостi й суспiльства просвiтителi
вважали досвiд. Так, Джон Локк, образно пояснюючи його значення,
уподiбнював душу дитини чистiй дошцi {[аьи1а газу). I тiльки досвiд,
отриманий завдяки почуттєвому сприйняттю, на його думку, пише на
нiй безцiннi письмена. Згадаєте, як цiкаво про вмiння, винесених
людиною iз практичноï дiяльностi, оповiдає у своєму
романi Робинзон Крузо ще один вiдомий просвiтитель — Даниель Дефо.
По-друге, у творчостi майстрiв мистецтва втiлилися преклонiння перед
природою й пов'язана з ним концепцiя природноï людини. Так дiячi
Освiти називали людини, не зiпсованого забобонами й пороками, що панують
у феодально-монархiчному суспiльствi. В основi цiєï
концепцiï лежала iдея рiвностi й волi як природного стану
кожноï людини. Тiльки в єднаннi iз природою вони бачили його
щастя. Природа — єдина книга, кожна сторiнка якоï повна
змiсту, — писав И. В. Ґете. У романi Д. Дефо таким есте
ственным людиною з'являється дикун П'ятниця
По-третє, просвiтителi надавали великого значення вихованню
особистостi. Дж. Локк, крiм Досвiду про людський розум, написав працю
Думки про виховання, у якому пiдкреслював: Вихователь повинен навчити
вихованця розбиратися в людях, зривати маски, що накладаються на них
професiєю й удаванням, розрiзняти те справжнє, що лежить у
глибинi пiд такою зовнiшнiстю. Найбiльш яскравим срывателем масок був
Джонатан Свифт, що у своïх памфлетах i романi Подорож Гулливера
рiзко висмiював пороки суспiльства. Яскравою дидактичнiстю вiдрiзняються
романи Ж.-Ж. Руссо Эмиль, або Про виховання, С. Ричардсона Памела.
Ще одна з особливостей епохи — взаємодiя рiзних художнiх
напрямкiв — просвiтительського класицизму, сентименталiзму,
просвiтительського реалiзму, а також стилю рококо. Спочатку
формується просвiтительський класицизм. Зберiгаючи багато
принципiв естетики, викладеноï ще в XVII в. Никола Буало,
просвiтителi замiняють любовну колiзiю фiлософською й цивiльною
проблематикою, звертаються не тiльки до розуму, але й до почуттiв
глядачiв, придiляють велику увагу нацiональним iсторичним сюжетам. У цей
час продовжують розвиватися такi классицистические жанри, як епопея,
трагедiя, ода. До просвiтительського класицизму зверталися Вольтер у
Францiï, И. В. Ґете й Ф. Шиллер (творчiсть 90-х рр.) у
Нiмеччинi (так званий веймарский класицизм), М. Ломоносов Вроссии. Для
просвiтительського реалiзму характернi наступнi тенденцiï:
достовiрне зображення всiх сфер сучасного життя;вiдкидання iєрархiï жанрiв, властивому класицизму;
розвиток жанру виховного роману;
чiткий розподiл персонажiв на позитивних, якi є втiленням розуму,
i негативних — носiïв нерозумного початку;
виведення на перший план демократичного героя, тобто рядовоï людини
з народу
Найбiльше яскраво просвiтительський реалiзм представлений романами Д.
Дефо Робинзон Крузо, комедiєю П. О. Бомарше Одруження Фiгаро ,
трагедiєю И.-В. Ґете Фауст .
У другiй половинi XVIII столiття виникає сентименталiзм як реакцiя
на катастрофу надiй просвiтителiв у торжество царства розуму. Як ви
пам'ятаєте з вивченого в 9 класi, сентименталiсти головним
своïм завданням уважають формування чутливостi читача. Вони
зосереджують увагу на внутрiшньому свiтi людини, його переживаннях.
Сповiдаючи культ природи, велике значення надають пейзажу, у якому, як у
дзеркалi, вiдображаються почуття й настроï героïв.
Ïхнє оповiдання вiдрiзняється меланхолiйнiстю. Яскравий
приклад тому — прочитана вами повiсть Н. Карамзина Бiдна Лiза. У
захiдноєвропейськiй лiтературi найбiльш вiдомими зразками
сентименталiзму є романи Памела, Кларисса С. Ричардсона, Юлiя, або
Нова Элоиза Ж.-Ж. Руссо, Страждання юного Вертера И. В. Ґете.
Сентименталiсти подарували читачам ще один жанр — так звану
слiзливу комедiю.
В епоху Освiти з'являються добутки рококо (вiд франц. госаше- черепашка)
— художнього стилю, що одержав поширення в iнтер'єрi,
прикладному мистецтвi, живописi й поезiï. Для нього характернi
вишуканiсть, гедонiстичнi1 настроï, велика увага до мiфологiï,
примхливiсть лiнiй (примхливiсть форм черепашки й дала назву стилю). У
лiтературi вiн виявив себе пожвавленням iнтересу до анакреонтической
поезiï, жартiвливо-iронiчним змiстом добуткiв, популярнiстю жанрiв
мадригалу2, епiграми, балади, чарiвноï казки. Риси рококо помiтнi в
лiрику Ломоносова, молодого Ґете, раннiй прозi Дiдро. Такий вiдхiд
у мир насолод i жарту, зневага важливими суспiльними проблемами
пояснювався скепсисом представникiв мистецтва щодо втiлення в життя
деяких положень Освiти
Просвiтительськi iдеï охопили не тiльки лiтературу. У цей перiод
спостерiгається злiт музичного мистецтва, найбiльше яскраво
представлений у добутках нiмцiв Людвiга ван Бетховена й Иоганна
Себастьяна Баха, а також австрiйцiв Вольфганга Амадея Моцарта, Кристофа
Глюка й Франца Гайдна. Серед майстрiв кистi назвемо французiв Антуана
Ватто й Франсуа Бушi (рококо), Жана Батисту Мрiя (сентименталiзм),
англiйця Вiльяма Хогарта (просвiтительський реалiзм). Найвiдомiшим
художником Освiти був iспанець Франсиско Гойя, чий офорт Сон розуму
народжує чудовиська став одним iз символiв епохи, що йде.
Ïï закiнчення зв'язують iз Великою французькою
революцiєю (1789-1794), що стала потужним поштовхом до початку
нового часу — ери романтизму
