Складнiсть долi (Роздуму про письменника)

Розглядаю зображення письменника на фото рiзного рокiв i враховую одну деталь: вiн нiде, навiть на юнацькi фото, не зображений усмiхненоï. А його героï й смiються, i навiть регочуть до несамовитостi. I читач, перечитуючи його добутку, теж смiється. От як буває… Пригадується ще один сумний факт його бiографiï: вiн умер самотнiм дiдусем у маленькiй кiмнатi, самотнiм i нiкому не потрiбним. От що таке доля. У таких випадках приходять сумнi думки щодо долi письменника взагалi. Як ми любимо поважати письменникiв пiсля ïхньоï смертi! Саме так пiсля смертi, а не за життя. I чим бiльше часу мине пiсля смертi, тим бiльше поважаємо й говоримо гарнi слова про його внесок у розвиток лiтератури. I зовсiм не переймаємося тим, що, можливо, цiй талановитiй людинi комусь було подати склянку води, принести шматочок хлiба або хоча б закрити очi. Це наше лицемiрство? Наша черствiсть?
Як зiставити вивчення добуткiв письменника з його особистiстю? На мою думку, ми робимо бiльшу помилку, коли на рiвнi хронологiчноï iнформацiï оцiнюємо того або iншого письменника, i зовсiм не обертаємо особливоï уваги на те, як жилося йому, як велося, або мав друзiв, родичiв. А якщо нi, те чому. От я запитую себе, як вiдбулося, що Iван Семенович був самотнiм? Чому нiкого не було поруч? Напевно, є якiсь пояснення. Але мене вони не влаштовують. Тому що, напевно, кожний письменник (людина, що вклав душу й серце у своï добутки, щоб достукатися, докричатися до своïх сучасникiв) має потребу в повазi й повазi не тiльки на рiвнi лiтературно- критичних статей, але й дiючоï пiдтримки й поваги У цьому змiстi життя Iвана Семеновича Нечуя-Левицького є показовоï
Пригадуються його описи пейзажiв з рiзних добуткiв, зокрема з Кайдашевой сiм'ï. Яка чутлива, нiжна й вразлива душа ховалася за цим суворим i з вираженням особи! Як тонко й талановито вiн мiг зауважувати деталi в характерах своïх героïв! А вони такi рiзнi. Наприклад, образ заколотного й шляхетного разом з тим Миколи Джери й дрiб'язкових i зовсiм позбавлених шляхетностi Карпа або старого Кайдаша. А такий проникливий опис внутрiшнього миру жiночих персонажiв як Нимидора з Миколи Джери або Мотрi або Мелашки з Кайдашевой сiм'ï! Це ж такi реальнi й такi несхожi образи, але як умiло це зробив письменник. Вiн жив там, серед своïх героïв, переживав всi складнi й важкi подiï ïхнього життя, а сам у реальному життi залишався самотнiм
И все-таки, на мою думку, вiн обрав єдино правильний шлях спiлкування з навколишнiм реальним миром на багато рокiв уперед — це спiлкування через своï добутки, через своïх героïв, i, напевно, не переймався тим, як i коли його оцiнить прийдешнє поколiння: вiн просто виконував свою мiсiю