Складнiсть долi (Роздуму про письменника)

Розглядаю зображення письменника на фото рiзного рокiв i враховую одну
деталь: вiн нiде, навiть на юнацькi фото, не зображений усмiхненоï.
А його героï й смiються, i навiть регочуть до несамовитостi. I
читач, перечитуючи його добутку, теж смiється. От як
буває… Пригадується ще один сумний факт його
бiографiï: вiн умер самотнiм дiдусем у маленькiй кiмнатi, самотнiм
i нiкому не потрiбним. От що таке доля. У таких випадках приходять сумнi
думки щодо долi письменника взагалi. Як ми любимо поважати письменникiв
пiсля ïхньоï смертi! Саме так пiсля смертi, а не за життя. I
чим бiльше часу мине пiсля смертi, тим бiльше поважаємо й говоримо
гарнi слова про його внесок у розвиток лiтератури. I зовсiм не
переймаємося тим, що, можливо, цiй талановитiй людинi комусь було
подати склянку води, принести шматочок хлiба або хоча б закрити очi. Це
наше лицемiрство? Наша черствiсть?
Як зiставити вивчення добуткiв письменника з його особистiстю? На мою
думку, ми робимо бiльшу помилку, коли на рiвнi хронологiчноï
iнформацiï оцiнюємо того або iншого письменника, i зовсiм не
обертаємо особливоï уваги на те, як жилося йому, як велося,
або мав друзiв, родичiв. А якщо нi, те чому. От я запитую себе, як
вiдбулося, що Iван Семенович був самотнiм? Чому нiкого не було поруч?
Напевно, є якiсь пояснення. Але мене вони не влаштовують. Тому що,
напевно, кожний письменник (людина, що вклав душу й серце у своï
добутки, щоб достукатися, докричатися до своïх сучасникiв)
має потребу в повазi й повазi не тiльки на рiвнi лiтературно-
критичних статей, але й дiючоï пiдтримки й поваги У цьому змiстi
життя Iвана Семеновича Нечуя-Левицького є показовоï
Пригадуються його описи пейзажiв з рiзних добуткiв, зокрема з Кайдашевой
сiм'ï. Яка чутлива, нiжна й вразлива душа ховалася за цим суворим i
з вираженням особи! Як тонко й талановито вiн мiг зауважувати деталi в
характерах своïх героïв! А вони такi рiзнi. Наприклад, образ
заколотного й шляхетного разом з тим Миколи Джери й дрiб'язкових i
зовсiм позбавлених шляхетностi Карпа або старого Кайдаша. А такий
проникливий опис внутрiшнього миру жiночих персонажiв як Нимидора з
Миколи Джери або Мотрi або Мелашки з Кайдашевой сiм'ï! Це ж такi
реальнi й такi несхожi образи, але як умiло це зробив письменник. Вiн
жив там, серед своïх героïв, переживав всi складнi й важкi
подiï ïхнього життя, а сам у реальному життi залишався
самотнiм
И все-таки, на мою думку, вiн обрав єдино правильний шлях
спiлкування з навколишнiм реальним миром на багато рокiв уперед —
це спiлкування через своï добутки, через своïх героïв, i,
напевно, не переймався тим, як i коли його оцiнить прийдешнє
поколiння: вiн просто виконував свою мiсiю