Своєï землi минулi справи (по романах В. Пикуля)

Є росiйська приказка: Iван, що не пам'ятає спорiднення. На
жаль, у змiстi знання iсторiï дуже багато з людей стали такими
Иванами. Але ж без iсторiï не може бути освiченоï людини.
Сьогодення можна зрозумiти тiльки через минуле, а зараз важливо
зрозумiти наше сьогодення. Лiтература , учителька життя, повинна
прищеплювати iнтерес i любов до минулого нашоï й iншоï
краïн. У вiдношеннi Валентин Савович Пикуль (народився в 1928р.)
для широкоï публiки часто виступає першовiдкривачем
Адже деякi його романи висвiтлюють тi сторiнки, якi були знайомi, в
основному, лише вузьким фахiвцям. Вiдомий iсторик академiк Б. А.Рибаков
вiдзначав, що романи зiграли чималу роль у нинiшнiм посиленнi тяги
кистории.
Я давно знайома iз творчiстю Пикуля. Це й вiдмiнний пiдручник життя, i
захоплюючий, захоплюючий сюжет. Добутку письменника допомогли менi
полюбити iсторiю Росiï. Менi подобається масштабнiсть його
поглядiв, прагнення увiбрати в оповiдання якнайбiльше подiй, мiсць,
героïв. Читаючи романи Пикуля, не тiльки поринаєш у минуле,
але й замислюєшся над сьогоденням
В iсторiï нашоï краïни багато славних i безславних
воєн, чимало й дипломатичних iнтриг. Одним з напружених перiодiв
була Семирiчна вiйна в 18 столiттi. Письменник звертається до
цього епiзоду в романi Пером i шпагою. Сюжет побудований навколо
iсторiï одного французького дипломата. Але його цiкава фiгура
дає письменниковi можливiсть показати тугий вузол iнтересiв i
протирiч провiдних європейських краïн. Ми бачимо
користолюбство й дурiсть, а часом i боягузтво ряду росiйських сановникiв
i поряд
Iз цим справжнiх патрiотiв. Один з них — генерал Салтиков.
Автор описує його як тихого дiдка, що уперед нiколи не лiз i бiля
престолу не отирався. Але саме вiн виявився щирим переможцем прусского
короля Фрiдрiха 2, героєм всiєï європейськоï
вiйни. Вiн був прекрасним полководцем, що розумiв солдата. Заздрiсники
не простили йому самостiйностi. На жаль, вiйна не принесла користi
Росiï, хоча слави й поваги ïй додалася
На змiну дщери Петровой Єлизаветi прийшла нiмкеня Катерина 2.
Ïï царювання описане в романi Фаворит. Це було золоте столiття
росiйського дворянства
Головний художнiй принцип Пикуля — показувати епоху через
конкретних iсторичних осiб. Ïх багато в романi. Але центральнi
образи — Катерина й Потьомкiн. Цариця з'являється перед нами
вольовою й розумною жiнкою, знайомою з видними фiлософами
Європи. Вона вмiє розташувати до себе людей, зрозумiти чужу
краïну й служити ïй. Але в той же час це хитра, часом
пiдступна й жорстока правителька, занадто велелюбна жiнка, стремившаяся
подобатися до самоï смертi Суперечлива й фiгура ясновельможного
князя Потьомкiна. Вiн спритна, хитра людина й царедворець, часто
безпринципний, iнодi дуже грубий. Але письменник видiляє одну дуже
важливу рису, що, напевно, i зробила його помiтною особистiстю в нашiй
iсторiï. Вона рiднить його з Волинським в Словi й справi,
Салтиковим, з Горчаковим в Битвi залiзних канцлерiв, нашими полководцями
й флотоводцями в Фаворитi. Це патрiотизм. Дiапазон iсторичних епох,
описуваних романiстом, великий, з 18 по 20 столiття. В 1987 роцi вiн
завершив цикл романiв про русско — японську вiйну 1904 -05 рокiв.
Цi подiï вже знайшли вiдбиття в радянськiй лiтературi: в Порт
— Артурi А. Степанова
И Цусиме А. Новикова — Прибою. Але Пикуль розповiдає про
вiйну по — своєму. Письменник уважає, що iсторiя не
терпить шаблонiв, з якими в нас пiдходять до тим або iншим подiям i
особистостям. Вiн нагадує про те, що хоча ми звикли вважати
Цусимское
Бiй поразкою царського флоту, але забуваємо про високий патрiотизм
морякiв, коли матроси й офiцери наперед знали, що загинуть. Але честь
Росiï для них була дорожче життя! В останньому романi
своєï епопеï Каторга Пикуль розповiдає про катор -
Жанах на Сахалiнi. Розкривається невiдома сторiнка iсторiï.
Коли на острiв прийшли японцi, засланцi стали захищати свою страшну,
жорстоку в'язницю! З бiльшою майстернiстю дослiджує письменник
джерела патрiотизму в цих злочинцiв. Незважаючи на всi пороки
ïхнього характеру й виховання, вони залишаються росiянами й
борються, гинуть за свою Батькiвщину
Велике враження на читачiв зробив роман В останньоï риси про
авантюриста Гришке Распутiнi й останнiх роках царського будинку
Романових. Романiст прекрасно показав моральну й духовну злиденнiсть
влада iмущих перед революцiєю. Люди, у яких у руках була доля
краïни, самi виявилися ледве не iграшкою в руках темного мужика й
мiстика Распутiна
Романи Пикуля побудованi на контрастах, на протиставленнi патрiотiв i
зрадникiв, чесних, вiдданих людей i кар'єристiв, хапуг; смiливих i
боягузiв. Перед нами встає така галерея цiкавих i значних,
фатальних i незначних фiгур, без
Знання про якi наше духовне життя було б бiднiше. Але в той же час не
завжди виправдане копання письменника в iнтимних подробицях, випинання й
смакування ïх. Можливо, це одна iз причин того, що деякi вважають
романи Пикуля бульварними
Але треба цiнувати те, що Валентин Пикуль вiдкрив для нас епiзоди
iсторiï, зробив ïх живими, заповнив цiкавими особами, допомiг
многим полюбити iсторiю. Спасибi письменниковi!
Нам, звичайно, треба пам'ятати, що в росiянцi й радянськiй лiтературi
дуже сильнi традицiï iсторичноï прози й поезiï. Пушкiна й
Лермонтов, М. Загоскин i А. К.Толстой, Л. Н.Толстой i Д. Мережковский,
С. Єсенiн i А. Н.Толстой, С. Сергєєв — Ценский i
А. Борщаговский, Ю. Тинянов i В. Ян, багато хто iншi написали блискучi
добутки про минуле нашоï краïни. Нехай же буде бiльше таких
письменникiв!