Сюжетна композицiя вiрша Пушкiна В'язень

На початку травня 1820 року Пушкiн був змушений покинути столицю й
вiдправитися в пiвденне посилання. Причиною цьому були крамольнi вiршi
начебто оди Вiльнiсть i Село , влучнi жарти, каламбури, епiграми, якi
жадiбно листувалися вiльнолюбною молоддю й не могли не залучити уваги
царського уряду. Три тижнi Пушкiн про- вiв у сiмействi генерала
Раєвського, свого знайомого. Привiтна атмосфера будинку
Раєвських, де талант молодого поета почитали, i чарiвна природа
Пiвденного Криму робили посилання Пушкiна воiстину щасливими днями. Але
час летiв швидко, незабаром довелося залишити Раєвських i
вiдправитися до мiсця своєï постiйноï служби —
Вкишинев.

Приïхавши в зазначене мiсце, поет був вражений разючою змiною:
замiсть квiтучих кримських берегiв i блакитного моря — оголеним,
випаленим сонцем нескiнченнi степи. Вiдразу позначилася вiдсутнiсть
друзiв, шумних бесiд i споровши сними.

Не було й того постiйного веселого гамору, що з ранку до ночi наповнював
будинок Раєвських. Була тiльки канцелярiя, нудна, одноманiтна
робота й вiдчуття повноï залежностi вiд начальства. Щоб розвiяти цю
гнiтючу нудьгу, щоб прогнати почуття смертельноï туги й самiтностi,
почуття покинутости, забитости, вiдiрваностi вiд усього того, що робило
його життя життям, а не iснуванням, поет зайнявся самоосвiтою: читав,
перечитував, обмiрковував… I, незважаючи на те, що кругозiр його
ставав ширше, i на багато питань були знайденi вiдповiдi, вiдчуття
залежностi вiд чогось i когось не давало поетовi спокою. Вiн почував
себе бранцем. У цей час i написане Пушкiним вiрш В'язень. Вiрш невеликий
по обсязi: у ньому всього дванадцять рядкiв. Але кожне слово настiльки
вiдповiдає своєму мiсцю, що його не можна замiнити нiяким
iншим. За формою своєï вiрш нагадує фольклорний
добуток, тому так легко згодом стало виконуватися як пiсня

Iдея вiрша В'язень — заклик до волi. Це ми розумiємо
вiдразу, тiльки прочитаємо його. Заклик до волi — у лементi
орла, що клює пiд вiкном в'язня ïжу. Орел теж бранець, вiн
вирiс i вигодуваний у неволi, але прагнення до волi в ньому так велико,
що нiякi iншi радостi не можуть замiнити його. Давай полетимо! —
призиває волелюбний птах в'язня. I далi пояснює,
подбадривает: Ми вiльнi птахи; пора, брат, пора! У цих словах —
думки Пушкiна про те, що по природi своєï людин, як i птах,
повинен бути вiльним. Воля — природний стан кожноï живоï
iстоти

В'язень, як i багато iнших вiршiв Пушкiна, дiлиться на двi частини, що
вiдрiзняються друг вiд друга iнтонацiєю й тоном. Частини не
контрастнi, у них поступове, зростаюче посилення почуття. Воно
починається iз заклику орла: Давай полетимо! Тут спокiйне
оповiдання стрiмко переходить у жагучий заклик, у лемент про волю.
Пiдсилюючись усе бiльше й бiльше, цей лемент як би зависає на
найвищiй нотi. Вiн — у словах: … лише вiтер… так я!.

Цiкаво те, що в В'язнi жодного разу не зустрiчається слово воля, у
той час як цим почуттям вiрш пронизаний наскрiзь. Воля — от до
чого прагнули героï вiрша, волi — от чого не вистачало його
авторовi