Мiсто як символ антигуманноï цивiлiзацiï в поезiï Блоку, Клюева, Єсенiна

Своє передове мiсце мiсто завойовує в поезiï не тiльки
як символ, але i як конкретне поле дiяльностi творчих сил епохи. Його
поетичний образ у цьому зв'язку стає безпосереднiм описом нового
буття: виробництва, будiвництв, побуту
Естетика символiзму у свiй час виробила песимiстичне подання про мiсто
як про духовний органiзм, самотньо й загублено развивающемся в надрах
темноï й свавiльноï iсторичноï стихiï, що готова в
будь-який момент зруйнувати й знищити його iнтелектуальний, планомiрний
i цiлеспрямований початок. Варiювалися мотиви немiцностi й приреченостi
мiста, невiдомостi його долi. Особливо частi цi мотиви в поезiï,
питавшейся осмислити роль у розвитку росiйських нацiй Петербурга, мiста,
створеного начебто всупереч стихiям. Пiзнiше це подання про крихкiсть
мiста ототожнилося в розумах деякоï частини iнтелiгенцiï з
поданням про неясну долю революцiï, оточеноï безкраïм
морем селянськоï стихiï. В 1926 р. у статтi Поет села П. С.
Коган писав: Доля революцiï… пов'язана з тим, чи запалиться
темне море селянства яскравим свiточем свiдомостi або саме заллє й
загасить палаючого червоного свiточа. Про що шумлять листи
таємничих лiсiв, що несуть революцiï мовчазнi рiвнини й що
вiдбувається там, у глибинi душi багатомiльйонноï
сiльськоï маси? Перед таємний селянськоï Русi ще
обережно зупиняється росiйська революцiя. У другiй половинi 20-х
рокiв цi подання стають уже анахронiзмом. Тепер поезiя сприймає
мiсто вже по-новому, як би пiдладжуючи свiй власний ритм пiд подих i
пульс його планомiрноï перебудови. Такi вiршi Маяковського з
ïх урбанiстичним свiтовiдчуванням, що радикально обновилося; але
отчетливее всього соцiалiстичне мiсто, що перебудовує увесь свiт,
i в тому числi селянську стихiю, знайшов своє втiлення в
поезiï комсомольських поетiв з ïï орiєнтацiєю
на нового героя — заводського хлопчика, узятого вже не в космiчних
пролеткультовских масштабах, а в обстановцi реального виробничого
побуту, де, за словами В. Саянова,

…каждою гайкою пригвинчений До заводського гуркоту день.

Життя робочого хлопчика в комсомольських вiршах дана в широкому суспiльно-полiтичному ракурсi (ненависть до класових ворогiв пролетарiату, революцiйна пильнiсть, участь у господарському будiвництвi, загострене увага до дрiб'язкiв побуту, виробничий ентузiазм). Але вiдразу в теплих тонах рисуються й частки, iнтимнi сторони буття: любов, дружба. Духовний мир героя ґрунтовно розвантажений вiд максималiзму поетiв Кузнi. образи, Що Зустрiчаються у вiршi, техницистской естетики служать не абстрактно символiчним цiлям, а локальноï конкретизацiï характеру персонажа, як в А. Решетова (На Невi):

Адже завтра й у рiзцi й у пилки Взиграет пашi ремесло, Так натискай, Щоб весла вили Щоб човен лебедем несло

Цiєï ж мети пожвавлення героя, його приземлення iз пролеткультовских висот служить рясно представлений у вiршах В. Саянова й А. Решетова професiйно-виробничий жаргон, термiнологiя (пiдйомник, вiд реального до укладання, нредфабком, цехсовещание, тракторострой, фордзон) молодiжний жаргон (з пiдпайки, житуха, поднатирим зiницi, наша бражка, обождь, тютелька в тютельку, угрохает). Особливо насичена такими слiвцями мовлення героïв Безименського. В основному це характерна для 20-х рокiв газетно-публiцистична лексика комсомольського активу: висуванство, занротоколил, райкомщик, губкомол, партсовбаня, запiнилося рабочье плем'я, молодчаги i проч.
По поетизацiя мiста здiйснювалася й бiльш абстрактно, поза конкретно-
виробничою й злободенною тематикою, на рiвнi морально-фiлософських
узагальнень. У чудовому Монолозi городянина (1926) Н. Дементьєва
панує iдея мiськоï унiкальностi. Мiсто з'являється як
носiй найвищоï стадiï пiдйому людського буття й духу в
ïхнiй напруженостi, динамiзмi й творчiй сутi. Там кожний крок, хоча
б i хворого, Включений у созвездье загальних швидкостей.
Багато складнiше й драматичнее вирiшувалася в поезiï кiнця 20-х
рокiв проблема села, волею революцiï як би поставлена на перехрестi
вiкових дорiг Росiï, ïï минулого й майбутнього