Вiршi й романи енн Бронте
Для всiх майбутнiх поколiнь, знайомих з лiтературною спадщиною Шарлоттий емили, вона завжди залишалася третьоï Бронте, ïх молодшою
сестрою. Ïï iм'я називалося останнiм, а про те, що було
написано нею, або зовсiм не говорили, або згадували попутно. Як уважали
критики, нi в яке порiвняння з тим, що було написано ïï
старшими сестрами, добутку енн iти не могли
Забутi протягом багатьох рокiв, вони залучили до себе увага в нашi днi й
одержали нове життя. Триєдиний по своïй сутi iсторико-
лiтературний феномен, обкреслений поняттями сестри Бронте, не може бути
сприйнятий у всiй його повнотi без романiв i вiршiв енн, якi приховують
свою таємницю, здатну схвилювати, зворушити, змусити задуматися.
енн прожила коротке життя. З 54 написаних нею вiршiв при життi було
надруковано 24.
Iншi вийшли посмертно з передмовою Шарлотти Бронте. Обидва романи були
опублiкованi вiдразу ж пiсля ïхнього написання, але жоден з них не
мав настiльки пiднесених вiдгукiв, як книги ïï сестер.
Тендiтна й хвороблива енн iз раннього дитинства була серйозноï й
замисленою. При всiй своïй нiжностi й схильностi до рефлексiï
вона була надiлена щиросердечною силою й стiйкiстю. Iнтенсивнiсть
ïï внутрiшнього життя, готовнiсть протистояти стражданням
виявилися вже в раннiх вiршах (наприклад, Голос iз темницi).
Єдина iз цiлоï сiм'ï, енн Бронте прийняла методизм iз
усiма властивими цей протестантському напрямку ригористичними
установками. Непохитна твердiсть у дотриманнi моральних принципiв
поєднувалася в неï з неодмiнною суворiстю самооцiнки. Сила
духу й вимоглива доброта спонукали до дiючого гуманiзму. Цими рисами,
властивими ïй особисто, енн надiлила й своïх героïнь
Коли енн здiйснилося п'ятнадцять рокiв, вона початку вiдвiдувати школу
мисс Вулер (1835-1838). Закiнчення курсу було вiдзначено нагородою за
гарне поводження. Самостiйне життя почалося для неï iз вступом на
мiсце гувернантки в будинок якийсь мисс Ингхем. Проте, життя в чужому
будинку глибоко чужих ïй за духом людей виявилася для енн, що
вiдрiзнялася надзвичайною соромливiстю, нестерпноï. В 1840 р. у
Гоуорт приïхав молодий священик Вiльям Вейтмен. Вiн був
доброзичливо прийнятий у будинку Патрика Бронте. енн полюбила його. У
ïï життi це була єдина любов, але ïй було не
призначене закiнчитися щасливо. В 1842 р. Вiльям передчасно вмер. Його
поховали на церковному цвинтарi поруч iз будинком Бронте. Про свою
любов, про скорботу втрати енн писала у своïх вiршах
Вiршi енн Бронте не належать до яскравих явищ англiйськоï
поезiï. Вони цiкавi як лiричний коментар до життя й долi
ïхнього автора. Джерело поетичного натхнення енн — природа ,
любов до рiдного дому. Радiсть злиття iз красою навколишнього свiту
поєднується з мотивами суму й уболiвай. Натхненнiсть пейзажу
й сила релiгiйного почуття — характернi риси поезiï енн
Бронте. Щиросердечний бiль, сум про втрачене щастя не переходять у
розпач, не породжують заколотних почуттiв i протесту, як це властиво
поезiï емили, не виливаються з тiєю силою страстi, який
позначенi вiршi Шарлотти. У двадцять два роки енн уперше побувала в
iншому мiстi, уперше побачила море Вона вiдвiдала Йорк, що розташований
у тридцяти п'яти милях вiд Гоуорта, i схiдне узбережжя Англiï.
Враження були настiльки сильними, що назавжди запам'яталися в
ïï пам'ятi. Певний час енн знову була гувернанткою, а потiм,
повернувшись додому, доглядала за хворим братом, долею якого вона дуже
опiкувалася. Лише раз довелося ïй побувати в Лондонi. Разом iз
Шарлоттой вони вiдвiдали видавця Смита, побували в оперi, були на
виставцi в залах Королiвськоï Академiï, оглянули Нацiональну
галерею, були присутнi на церковнiй церемонiï. Вони обiдали в
будинку Смита й були запрошенi на чай до лiтературного консультанта
Вiльямсовi. От, напевно, i всi подiï в короткому життi енн. А про
своє свiтосприймання, про своï думки й почуття вона iз
властивоï ïй ретельнiстю писала в щоденнику й у своïх
добутках. Останню у своєму життi весну 1849 р. енн провела в мiстi
Скарборо на узбережжя Схiдноï Англiï
Вона приïхала сюди лiкуватися вiд туберкульозу, але надiï на
видужання не виправдалися. Єдина iз всiєï сiм'ï
Бронте, енн похована далеко вiд будинку, у Скарборо. Перший роман енн
Бронте Агнес Грiй написаний вiд першоï особи. Тон оповiдання
стриманий i довiрливий. Мова йде про подiï, на перший погляд
незначних, але важливих для оповiдачки, що правдиво й просто
розповiдає про себе, уводячи читача в коло своïх повсякденних
турбот i переживань. Книгу цю я початку iз твердим намiром нiчого не
приховувати, — повiдомляє Агнес Грiй, — щоб тi, хто
захотiв би, могли одержати користь, осягнувши чуже серце. Агнес Грiй
— це сама енн Бронте. Ïï добуток має
автобiографiчний характер, i разом з тим це — не тiльки оповiдання
про те, що ïй призначено було пережити, коли вона була гувернанткою
й виховувала чужих дiтей. Агнес Грiй — одне з характерних явищ
лiтературного життя Англiï 40-х рокiв XIX ст., у ньому
вiдобразилися тенденцiï часу, пов'язанi з посиленням iнтересу до
проблем положення жiнки в суспiльствi. Багато жiнок почали займатися
лiтературною дiяльнiстю
Героïнями цiлого ряду тодiшнiх романiв i повiстей були гувернантки(Стара гувернантка С.-К. Холу, Гувернантка ледi Блессингтон, Каролiна
Шервуда). У побут увiйшло вираження роман про гувернантку (governes
novel). Поява такого типу добуткiв зрозумiло: стаючи гувернантками,
молодi жiнки iз середнiх шарiв суспiльства, якi мали потребу в
заробiтку, могли знайти застосування для своïх сил i знань. Втiм,
енн Бронте, як i Шарлотта, орiєнтувалася не на лiтературний
контекст, а виходила зi свого скромного життєвого досвiду, про яке
змогла розповiсти легко й невимушено. Для героïнi Агнес Грiй порив
до нового життя й самостiйностi при зiткненнi з реальнiстю приводить до
розчарування. У роман входить тема втрачених iлюзiй
Мрiя й дiйснiсть непорiвняннi. Агнес переконується в цьому,
потрапивши в будинок багатiïв-вискочок Блумфильдов. Новi
випробування почалися для неï в сiм'ï мiстера Меррея, власника
маєтку Хортон-Лодж. Агнес розумiє, що в неï,
гувернантки, є лише одне право — пiдкорятися й догоджати.
Розчарування Агнес не прикрашають ïï серця, не притупляють
ïï морального слуху. Зустрiч iз Вестоном i любов до нього
змiнюють ïï життя: Я с подивом переконалася, що мир аж нiяк не
складається лише з Мерреев, Хетфильдов, ешби i ïм подiбних i
що досконалiсть натури зовсiм не добуток моєï уяви.
Героïня енн Бронте осягає просту й вiчну iстину: найвища
радiсть — в можливостi й бажаннi бути корисним. Роман Незнайомка з
Вайльдфелл-Холу — добуток значно завершеннее й значимее. Лiнiйна
побудова Агнес Грiй перемiняється складною структурою,
розширюються границi зображуваного, заглиблюється психологiзм.
Письменниця вiльно оперує рiзноманiтними тимчасовими шарами,
уводячи в роман декiлькох оповiдачiв. Звучать рiзноманiтнi голоси,
зiставляються рiзнi точки зору. Роман ґрунтується на
розкриттi таємницi головноï героïнi Хелен, що оселилася
з маленьким сином у похмурому, давно покинутому його хазяями
стародавньому будинку єлизаветинських часiв, вiдомому за назвою
Вайльдфелл-Хол.
Поява гарноï незнайомки привертає увагу навколишнiх жителiв.
Ïï незалежнiсть i самостiйнiсть розпалюють цiкавiсть до
ïï минулого. Iсторiя Хелен i обставини ïï сiмейного
життя й становлять основу роману. Незнайомка з Вайльдфелл-Холу —
роман сiмейно^-психологiчний. На його сторiнках ведуться дискусiï
про рiзнi аспекти сiмейного життя, про вiдносини подружжя, дiтях i
батьках, про вiдповiдальнiсть членiв сiм'ï друг перед iншому. Всi
цi проблеми глибоко хвилювали енн Бронте й вирiшувалися нею в руслi
властивих ïй установок. Вона зберiгає вiрнiсть своïм
переконанням, роздiленим мiж нею i ïï героïнею Хелен
Хантингдон: виконувати свiй борг, зберiгаючи власне достоïнство
Властива енн Бронте сила зорового сприйняття виявилася в зображеннi
ландшафтiв, у лаконiзмi й виразностi пейзажу. Тонкiсть бачення, вiдчуття
краси природи, реалiï побуту, умiння втiлити зоровий образ у художньо-
словесний породжують радiсть вiд спiлкування з миром роману енн Бронте.
Лiтературна спадщина сестер Бронте ввiйшло в скарбницю нацiональноï
англiйськоï культури, одержавши визнання далеко за межами
Англiï. Особливий успiх випав на долю роману Шарлотти Бронте Джейн
ейр. На украïнську мову окремi добутки сестер Бронте перевели
Рудницкий i П. Соколовский.
