Вiршi й романи енн Бронте

Для всiх майбутнiх поколiнь, знайомих з лiтературною спадщиною Шарлотти й емили, вона завжди залишалася третьоï Бронте, ïх молодшою сестрою. Ïï iм'я називалося останнiм, а про те, що було написано нею, або зовсiм не говорили, або згадували попутно. Як уважали критики, нi в яке порiвняння з тим, що було написано ïï старшими сестрами, добутку енн iти не могли
Забутi протягом багатьох рокiв, вони залучили до себе увага в нашi днi й одержали нове життя. Триєдиний по своïй сутi iсторико- лiтературний феномен, обкреслений поняттями сестри Бронте, не може бути сприйнятий у всiй його повнотi без романiв i вiршiв енн, якi приховують свою таємницю, здатну схвилювати, зворушити, змусити задуматися. енн прожила коротке життя. З 54 написаних нею вiршiв при життi було надруковано 24.
Iншi вийшли посмертно з передмовою Шарлотти Бронте. Обидва романи були опублiкованi вiдразу ж пiсля ïхнього написання, але жоден з них не мав настiльки пiднесених вiдгукiв, як книги ïï сестер. Тендiтна й хвороблива енн iз раннього дитинства була серйозноï й замисленою. При всiй своïй нiжностi й схильностi до рефлексiï вона була надiлена щиросердечною силою й стiйкiстю. Iнтенсивнiсть ïï внутрiшнього життя, готовнiсть протистояти стражданням виявилися вже в раннiх вiршах (наприклад, Голос iз темницi).
Єдина iз цiлоï сiм'ï, енн Бронте прийняла методизм iз усiма властивими цей протестантському напрямку ригористичними установками. Непохитна твердiсть у дотриманнi моральних принципiв поєднувалася в неï з неодмiнною суворiстю самооцiнки. Сила духу й вимоглива доброта спонукали до дiючого гуманiзму. Цими рисами, властивими ïй особисто, енн надiлила й своïх героïнь
Коли енн здiйснилося п'ятнадцять рокiв, вона початку вiдвiдувати школу мисс Вулер (1835-1838). Закiнчення курсу було вiдзначено нагородою за гарне поводження. Самостiйне життя почалося для неï iз вступом на мiсце гувернантки в будинок якийсь мисс Ингхем. Проте, життя в чужому будинку глибоко чужих ïй за духом людей виявилася для енн, що вiдрiзнялася надзвичайною соромливiстю, нестерпноï. В 1840 р. у Гоуорт приïхав молодий священик Вiльям Вейтмен. Вiн був доброзичливо прийнятий у будинку Патрика Бронте. енн полюбила його. У ïï життi це була єдина любов, але ïй було не призначене закiнчитися щасливо. В 1842 р. Вiльям передчасно вмер. Його поховали на церковному цвинтарi поруч iз будинком Бронте. Про свою любов, про скорботу втрати енн писала у своïх вiршах
Вiршi енн Бронте не належать до яскравих явищ англiйськоï поезiï. Вони цiкавi як лiричний коментар до життя й долi ïхнього автора. Джерело поетичного натхнення енн — природа , любов до рiдного дому. Радiсть злиття iз красою навколишнього свiту поєднується з мотивами суму й уболiвай. Натхненнiсть пейзажу й сила релiгiйного почуття — характернi риси поезiï енн Бронте. Щиросердечний бiль, сум про втрачене щастя не переходять у розпач, не породжують заколотних почуттiв i протесту, як це властиво поезiï емили, не виливаються з тiєю силою страстi, який позначенi вiршi Шарлотти. У двадцять два роки енн уперше побувала в iншому мiстi, уперше побачила море Вона вiдвiдала Йорк, що розташований у тридцяти п'яти милях вiд Гоуорта, i схiдне узбережжя Англiï. Враження були настiльки сильними, що назавжди запам'яталися в ïï пам'ятi. Певний час енн знову була гувернанткою, а потiм, повернувшись додому, доглядала за хворим братом, долею якого вона дуже опiкувалася. Лише раз довелося ïй побувати в Лондонi. Разом iз Шарлоттой вони вiдвiдали видавця Смита, побували в оперi, були на виставцi в залах Королiвськоï Академiï, оглянули Нацiональну галерею, були присутнi на церковнiй церемонiï. Вони обiдали в будинку Смита й були запрошенi на чай до лiтературного консультанта Вiльямсовi. От, напевно, i всi подiï в короткому життi енн. А про своє свiтосприймання, про своï думки й почуття вона iз властивоï ïй ретельнiстю писала в щоденнику й у своïх добутках. Останню у своєму життi весну 1849 р. енн провела в мiстi Скарборо на узбережжя Схiдноï Англiï
Вона приïхала сюди лiкуватися вiд туберкульозу, але надiï на видужання не виправдалися. Єдина iз всiєï сiм'ï Бронте, енн похована далеко вiд будинку, у Скарборо. Перший роман енн Бронте Агнес Грiй написаний вiд першоï особи. Тон оповiдання стриманий i довiрливий. Мова йде про подiï, на перший погляд незначних, але важливих для оповiдачки, що правдиво й просто розповiдає про себе, уводячи читача в коло своïх повсякденних турбот i переживань. Книгу цю я початку iз твердим намiром нiчого не приховувати, — повiдомляє Агнес Грiй, — щоб тi, хто захотiв би, могли одержати користь, осягнувши чуже серце. Агнес Грiй — це сама енн Бронте. Ïï добуток має автобiографiчний характер, i разом з тим це — не тiльки оповiдання про те, що ïй призначено було пережити, коли вона була гувернанткою й виховувала чужих дiтей. Агнес Грiй — одне з характерних явищ лiтературного життя Англiï 40-х рокiв XIX ст., у ньому вiдобразилися тенденцiï часу, пов'язанi з посиленням iнтересу до проблем положення жiнки в суспiльствi. Багато жiнок почали займатися лiтературною дiяльнiстю
Героïнями цiлого ряду тодiшнiх романiв i повiстей були гувернантки (Стара гувернантка С.-К. Холу, Гувернантка ледi Блессингтон, Каролiна Шервуда). У побут увiйшло вираження роман про гувернантку (governes novel). Поява такого типу добуткiв зрозумiло: стаючи гувернантками, молодi жiнки iз середнiх шарiв суспiльства, якi мали потребу в заробiтку, могли знайти застосування для своïх сил i знань. Втiм, енн Бронте, як i Шарлотта, орiєнтувалася не на лiтературний контекст, а виходила зi свого скромного життєвого досвiду, про яке змогла розповiсти легко й невимушено. Для героïнi Агнес Грiй порив до нового життя й самостiйностi при зiткненнi з реальнiстю приводить до розчарування. У роман входить тема втрачених iлюзiй
Мрiя й дiйснiсть непорiвняннi. Агнес переконується в цьому, потрапивши в будинок багатiïв-вискочок Блумфильдов. Новi випробування почалися для неï в сiм'ï мiстера Меррея, власника маєтку Хортон-Лодж. Агнес розумiє, що в неï, гувернантки, є лише одне право — пiдкорятися й догоджати. Розчарування Агнес не прикрашають ïï серця, не притупляють ïï морального слуху. Зустрiч iз Вестоном i любов до нього змiнюють ïï життя: Я с подивом переконалася, що мир аж нiяк не складається лише з Мерреев, Хетфильдов, ешби i ïм подiбних i що досконалiсть натури зовсiм не добуток моєï уяви. Героïня енн Бронте осягає просту й вiчну iстину: найвища радiсть — в можливостi й бажаннi бути корисним. Роман Незнайомка з Вайльдфелл-Холу — добуток значно завершеннее й значимее. Лiнiйна побудова Агнес Грiй перемiняється складною структурою, розширюються границi зображуваного, заглиблюється психологiзм. Письменниця вiльно оперує рiзноманiтними тимчасовими шарами, уводячи в роман декiлькох оповiдачiв. Звучать рiзноманiтнi голоси, зiставляються рiзнi точки зору. Роман ґрунтується на розкриттi таємницi головноï героïнi Хелен, що оселилася з маленьким сином у похмурому, давно покинутому його хазяями стародавньому будинку єлизаветинських часiв, вiдомому за назвою Вайльдфелл-Хол.
Поява гарноï незнайомки привертає увагу навколишнiх жителiв. Ïï незалежнiсть i самостiйнiсть розпалюють цiкавiсть до ïï минулого. Iсторiя Хелен i обставини ïï сiмейного життя й становлять основу роману. Незнайомка з Вайльдфелл-Холу — роман сiмейно^-психологiчний. На його сторiнках ведуться дискусiï про рiзнi аспекти сiмейного життя, про вiдносини подружжя, дiтях i батьках, про вiдповiдальнiсть членiв сiм'ï друг перед iншому. Всi цi проблеми глибоко хвилювали енн Бронте й вирiшувалися нею в руслi властивих ïй установок. Вона зберiгає вiрнiсть своïм переконанням, роздiленим мiж нею i ïï героïнею Хелен Хантингдон: виконувати свiй борг, зберiгаючи власне достоïнство
Властива енн Бронте сила зорового сприйняття виявилася в зображеннi ландшафтiв, у лаконiзмi й виразностi пейзажу. Тонкiсть бачення, вiдчуття краси природи, реалiï побуту, умiння втiлити зоровий образ у художньо- словесний породжують радiсть вiд спiлкування з миром роману енн Бронте. Лiтературна спадщина сестер Бронте ввiйшло в скарбницю нацiональноï англiйськоï культури, одержавши визнання далеко за межами Англiï. Особливий успiх випав на долю роману Шарлотти Бронте Джейн ейр. На украïнську мову окремi добутки сестер Бронте перевели Рудницкий i П. Соколовский.