Творчiсть Бабеля в iммiграцiï й повернення на Батькiвщину

Задовго до наших днiв i емiграцiï третьоï хвилi Бабель
перевiрив на собi долю емiгранта. З родинних обставин вiн в 1927-1928
роках прожив якийсь час у Францiï. Але змiна вражень i навiть
готовнiсть писати на новому матерiалi не знiмали щиросердечноï
туги. I, повернувшись у Росiю, вiн писав матерi 28 жовтня 1928 року:
Незважаючи на всi турботи — почуваю себе на рiдному ґрунтi
добре. Тут бiдно, багато в чому смутно,- але це мiй матерiал, моя мова ,
моï iнтереси. I я усе бiльше почуваю, як з кожним днем я вертаюся
до нормального стану, а в Парижi щось у менi було не своє,
приклеєне. Гуляти за кордоном я згодний, а працювати треба тут.
До своєï долi письменник ставиться з усвiдомленим
стоïцизмом. Але в лiтературних колах уже народжувалася легенда про
прославлений молчальнике, що зберiгає своï рукописи в наглухо
замкнених скринях. Письменник ïï не спростовував — вiн i
сам час вiд часу говорив про свою нiмоту, про прагнення перебороти
барвистiсть стилю, про спроби писати по-новому й про мучительности цих
зусиль. Так сильна його схильнiсть до казкового, нереальному! —
захоплювався вiн талантом С. Эйзенштейна, працюючи з ним над картиною
Бежий луг. Але нереальнiсть у нас не реальна,- з гiркотою додавав вiн,
сам схильний до нереального зображенню реальностi. Метушлива критика
пiдстьобувала письменника, завiряючи, що, як тiльки вiн остаточно
вiдречеться вiд себе колишнього, перестане витрачати роки на завоювання
армiï слiв, переборе своï дитячi помилки i прильнет до
новоï дiйсностi, все пiде на лад. Бабель намагався, хоча не раз
ремствував на неможливiсть заразитися лiтературною гарячкою.
До Першого з'ïзду письменникiв мовчання Бабеля на тлi загального
захвату перед дiйснiстю виглядало дивним. Його репутацiя початку
деформуватися. Стало ясно, що вiн має потребу в захистi. Тодi^-те
й народилося знамените виречення И. Эренбурга, що вiн особисто плiдний,
як кролиця, але вiдстоює право слоних вагiтнiти раз у кiлька
рокiв. Сам же Бабель на з'ïздi говорив про те, що читачевi дають
стандарт замiсть хлiба мистецтва, що в життя ввiйшли й щiльно неï
заселили казеннi слова, що це вульгарнiсть, злочин,
контрреволюцiя…
Мiнялася епоха, мiнявся час. З життя йшов, говорячи словами А. Блоку,
хмiль революцiï. Бабелевi було важко упокоритися iз цим. Писати
ставало усе сутужнiше, зберiгати вiру в життя, розкриту навстiж, ставало
усе складнiше. Але письменник не мiняв нi поглядiв, нi вчинкiв. Вiн
утiшав себе в листi до свого друга А. Г. Слоним: …Менi
здається, що повiльна моя робота пiдпорядкована законам мистецтва,
а не халтури, не марнославства, не жадiбностi. В 1929 роцi замiсть
поïздки в Кисловодськ по особистих справах Бабель ïде в Липецк
до засланого туди за обвинуваченням у троцькiзмi А. К. Воронскому. Це
був цивiльний учинок. Це був вибiр. Це була спроба протистояти часу А
час iшов Бабель хотiв би жити з ним у ладi й жадiбно шукав нових
вражень. Вiн багато ïздив. В 1931 роцi вiн оселився в Молоденове,
пiд Москвою, працював там секретарем сiльради. У травнi того ж року в
кiлометрi вiд Молоденова на дачi оселився М. Горький: вiдновивши стару
дружбу, Бабель одержав можливiсть зустрiчати в будинку Горького людей
вищоï влади. Йому це було вкрай цiкаво: з ризиком для життя вiн
заглядав за край. За запрошенням Горького якийсь час прожив у Неаполе,
працюючи над п'єсою Марiя. Але в 1933 роцi вiн знову будинку,
знову мотається по краïнi
Сьогоднi стає ясно, що незлiченнi поïздки по краïнi, що
стали модою на рубежi 20-30-х рокiв, будь те Донбас, Кабардино-Балкария,
Днепрострой, радгосп Гiгант або Киïвщина, куди Бабель ïздив
для збору матерiалу, або Польща й Нiмеччина, де письменник зупинявся на
шляху у Францiю як учасник Паризького Конгресу культури (1935),- все це
поряд, звичайно, с уродженою цiкавiстю до життя було й
компенсацiєю подавлених творчих iмпульсiв. Готовити номер журналу
СРСР на будiвництвi на тему Буряк — чи могло це захопити,
заспокоïти його?
Нi, звичайно. Критика як i ранiше чекала вiд Бабеля пряного матерiалу
про революцiï. Але хоча Конармия ще перевидавалася, у Бабеля,
очевидно, не залишалося сумнiвiв у тiм, що неприкрашене й
фантасмагоричне зображення революцiï вже не вчасно. Вяч. Полонский,
що перебував останнi днi в посадi вiдповiдального редактора Нового миру,
записував в особистому щоденнику: Бабель працював не тiльки в Кiнноï,-
вiн працював у Чека. Його жадiбнiсть до кровi, до смертi, до вбивств, до
всього страшного, майже садистична пристрасть до страждань обмежила його
матерiал. Вiн був присутнiй при стратах, вiн спостерiгав розстрiли, вiн
зiбрав величезний матерiал про жорстокiсть революцiï. Сльози й кров
— вот. його матерiал. Вiн не може працювати на звичайному
матерiалi, йому нужен. особливий, гострий, пряний, смертельний. Адже вся
Конармия така. А все, що в нього є тепер,- це, iмовiрно, про Чека.
Вiн i в Конармию пiшов, щоб зiбрати цей матерiал. А публiкувати
боïться. Репутацiя в нього попутницька.
Однак для того щоб писати про розстрiли, Бабелевi не треба було
пробиратися в пiдвали Чека: сльози й кров були довкола нього. В 1929-
1930 роках вiн близько бачив колективiзацiю. Тодi ж, в 1930 роцi, вiн
написав оповiдання Коливушка, давши йому пiдзаголовок iз книги Велика
Старица. Бабель знову зштовхнув чолами високу й низьке, силу могутнього
духовного здоров'я й агресивнiсть калiцтва, споконвiчну справедливiсть
працьовитоï людини й ненаситну спрагу темноï сили до
самоствердження. Як колись, вiн дiйшов до споконвiчних джерел життя i
ïхнє винищування зобразив як трагедiю